За підрахунками Офісу Ради Європи в Україні, ромська меншина складає від 100 до 400 тисяч осіб. Ця група є однією з найбільш дискримінованих та стикається із труднощами на різних рівнях. Співзасновниця Агенції адвокації ромської культури «АРКА» Тетяна Сторожко розповіла, як живуть молоді роми в сучасній Україні: як вони ставляться до освіти та створення сім’ї, чи прагнуть особистої свободи та гендерної рівності.

Про сучасну етнічну культуру

— Ромська громада в Україні неоднорідна. На наших землях проживає більше десятка етногруп. Кожна з них має свій діалект, культурні особливості, традиційні заняття та навіть стиль одягу. Ці відмінності обумовлені історично: вони формувалися залежно від ареалу кочівлі чи традиційних занять. Зараз хтось є більш консервативним, хтось дотримується лише окремих звичаїв і норм поведінки. А от різниця у діалектах може бути різка: представникам різних груп інколи складно зрозуміти мову одне одного.

В Україні можна на пальцях перерахувати науковців і науковиць, які спеціалізуються саме на ромській культурі. Серед них — жодного культуролога/-ині, чи культурного антрополога/-ині. Суха наука у тому вигляді, в якому вона представлена у нас, навряд чи може вплинути на суспільну думку про народ, стереотипи щодо якого накопичувались століттями. Тому виходить замкнуте коло — майже немає досліджень, а отже й освітніх курсів, які би розкривали дану тематику. Навіть ромська молодь, яка зацікавлена глибше вивчити власну історію та культуру, таких можливостей не має. Через це виникає комплекс меншовартості власної культури: роми її не знають, знецінюють і соромляться.

Про ставлення до освіти

— Зараз є тенденція підвищення освітнього рівня серед ромської молоді. Але це двостороння проблема. Обмежень у громаді насправді немає: якщо дитина хоче продовжувати навчання — батьки будуть усіляко її підтримувати. Проте водночас присутній високий рівень недовіри та зневіри в освіті. Батьки, спираючись на власний досвід, вважають, що немає сенсу навчатися в університеті, якщо все одно не візьмуть на роботу за фахом через національність. Зіткнувшись із таким ставленням батьків до навчання, школа теж ставить хрест на ромських дітях, бо «що взяти з циганів?».

Кричущою є проблема освіти в деяких компактних поселеннях ромів, зокрема на Закарпатті. Там батьки не мають можливостей працевлаштуватися і разом з дітьми живуть в екстремально бідних умовах, тож вони не здатні забезпечити малечу найнеобхіднішим для відвідування школи. З боку ж відповідних державних органів теж немає належної реакції та підтримки.

Фото агенції адвокації ромської культури «АРКА»

Про дискримінацію

— Проблема дискримінації ромів як групи загалом є багаторівневою. На жаль, у нас немає дієвих механізмів запобігання упередженням та дискримінації на всіх рівнях. А ЗМІ часто тільки підсилюють наявні стереотипи своїми матеріалами.

Я не виховувалася у традиційному середовищі, але навіть через те, що я проводила дослідження на цю тему і мала друзів-ромів, мене цькували у школі й університеті, прямо вимагали, щоб я «перестала водитися з циганами». Від своїх друзів і знайомих ромів знаю про багато прикладів, коли при вступі на навчання чи роботу вони намагалися приховати своє походження, аби не мати зайвих проблем.

Про інститут сім’ї

— Система цінностей у ромів вибудовується довкола родини. І тут, як у жінок, так і в чоловіків питання особистісного розвитку чи кар’єри може відходити на другий план. Останнє слово у вирішенні важливих питань стоїть за чоловіком, але якщо в родині такого немає, то дослухатимуться до жінки поважного віку.

Дітей оберігають від усього на світі, а особливо — від негативного впливу оточення. Через це часто батьки остерігаються відпускати малечу кудись далеко від себе. Чітке розмежування «чоловічої» та «жіночої» роботи, а також у вихованні хлопчиків та дівчаток можна було спостерігати у минулому, зокрема в часи кочівлі, коли сім’ї заробляли на хліб традиційними промислами. Вже змалечку діти опановували ремесла, відповідно хлопчики проводили більше часу з батьками у кузнях, біля коней тощо, а дівчатка господарювали поряд із матерями та бабусями.

Сучасні реалії похитнули цей стан речей. Тому ситуація в кожній окремій родині індивідуальна. Єдине, що у хлопчиків більше свободи — їх легше і більш охоче відпускають у подорожі чи на навчання в інші міста. У традиційних громадах питання гендерної рівності та ролі жінок дуже чутливе, а межа між традицією та дискримінацією буває розмита. Але на прикладі багатьох ромських активісток можна побачити, як дівчата поволі здобувають незалежність, самі обирають, за кого й коли виходити заміж, де навчатися і ким працювати. Важливо розуміти, що положення ромської жінки, окрім можливої внутрішньої дискримінації, часто ускладнюється утисками за етнічною ознакою.

Фото агенції адвокації ромської культури «АРКА»

Про зміни у сприйнятті ромів

— Людям, яким не доводилося безпосередньо контактувати із представниками громади, важко змінити своє ставлення. Навіть якщо вони читають науково-популярну літературу, дивляться документальні фільми, дізнаються про реальні історії успіху українських ромів — освічених, успішних, інтелігентних, то їхня реакція типова: це радше виключення із правила, ніж норма. І часто можна почути, що «вони ж відбилися від свого клану, тому вони не такі, як усі». А які насправді ці «всі», відомо лише зі стереотипних картинок на телеекранах.

Зміни на краще, звісно, є, але вони рухаються дуже повільно через брак адміністративної та фінансової підтримки. Відчувається катастрофічна нестача просвітницьких ініціатив, із яких пересічна людина могла би отримати достовірну, доступну, цікаву інформацію. Тому для нашої організації «АРКА» це один із пріоритетних напрямків діяльності. Ми свідомо не хочемо орієнтувати наші проєкти на руйнування існуючих стереотипів, аби це не сприймалося як спроба виправдати їх чи надати нового звучання. Натомість ми намагаємося створювати більше позитивних інфоприводів, розповідаючи про реальний стан речей, проблеми та досягнення громади.

Текст: Лілія Галка