«Про|стір» розпитав фотографів із різних куточків України про культуру вуличної фотографії. Ігор Чекачков, Володимир Полиняк і Яна Сідач також розповіли про свої перші кроки у цій сфері, вплив соціальних мереж на розвиток та популяризацію стріт-фото і трансформації сенсів на карантині.

Персональні сенси

Яна Сідач: Я цікавлюся фотографією близько року. Власний стиль описати важко, бо він змінюється разом зі мною, коли відкриваю щось нове для себе, коли надихаюсь іншими людьми чи явищами.

Стріт-фотографія для мене — це своєрідна «точка неповернення». Візуально, настроєво та наративно я показую реалії такими, як їх відчуваю. Можливість зберігати час, сьогодення — найцінніше у вуличній фотографії.

Ми постійно кудись поспішаємо та не помічаємо, що відбувається навколо. Стріт-фото, зупинивши час, привертає увагу до деталей. Коли знімаюю, намагаюся фокусуватися на тому, що робить цей момент важливим, несхожим на попередній. Зазвичай гарний кадр не буде лежати на поверхні, він десь наче захований, його потрібно відчути.


Ігор Чекачков: До фотографії я прийшов через фотожурналістику, яка від початку була мені чужою. З часом почав знімати для себе, без чіткої мети. Так вулична фотографія стала моїм головним інтересом, способом задовольнити внутрішні запити і вивчити візуальну мову.

Під час фотографічної практики я ставив собі чимало інтимних питань. Мене приваблювало те, що зачіпає внутрішні, особисті переживання людини. Але в якийсь момент, перебуваючи в Парижі, я почав шукати можливості працювати з інтимним крізь призму міста. Ця тема мене хвилює і досі.

Вулична фотографія більше схожа на писання сюрреалістів або живопис Джексона Поллока: перебування в моменті, інтуїтивне відчуття того, що навколо, «автоматичне письмо». Тому складно сказати, що саме люблю фотографувати, адже це спроба вербалізувати те, що опирається логічному аналізу. Імовірно, саме перебування в моменті спонукає щоразу виходити з камерою на вулицю.


Володимир Полиняк: Узимку 2019 року я почав фотографувати незнайомих людей, події та вулиці Тернополя. Стріт-фотографія привабила своєю свободою та можливістю маневрувати, знімати будь-коли і будь-де. Також мені подобається експериментувати як із кольорами та відтінками, так і з фокусною відстанню. Спочатку я ніяк не аналізував свої роботи. Але воркшоп Тараса Бичка та його віра в мене допомогли зрозуміти, що я хочу займатися цим більш вдумливо і професійно.

Мій найкращий друг — інтуїція. Я намагаюся не виходити на вулицю без камери та завжди тримаю її в руках, щоби миттєво реагувати на події. Останнім часом знімаю на ходу з велосипеда чи авто. Коли перебуваю в натовпі, часто роблю вигляд, що знімаю відео (помітив, що це не так сильно бентежить людей).

previous arrow
next arrow
Slider

Ph: Володимир Полиняк

Соцмережі — промоція чи знецінення?

Яна Сідач: Як на мене, соціальні мережі сприяють розвитку стріт-фотографії. Що інстаграм, що пінтерест — це популярні майданчики, де ти можеш показати свої роботи. Утім, через свою поширеність і доступність ці ресурси частково руйнують концепт вуличної фотографії. Серед величезної кількості знімків, які туди заливають, дуже важко відшукати справді якісні роботи.

Сьогодні кількість перевищує якість, і через це нівелюється сама ідея стріт-фото. Не всі розуміють, що стріт — це аж ніяк не статичний кадр, зроблений на вулиці. Це перш за все це історія, яку розповідає автор. Насамперед фотографія має бути наповненою зсередини, ставити запитання, а не відповідати. Тому зображення, які зроблені неусвідомлено та бездумно, швидко забуваються та не мають ніякої ваги.

Ph: Яна Сідач


Ігор Чекачков: Фотографія не знецінюється через соцмережі та пости аматорів, але багато в ній змінилося якраз завдяки відомим фотографам, які впливали на її розвиток. Вони підняли візуальну мову на новий рівень, розширюючи межі та змінюючи правила гри. Водночас, затверджуючи їх, вони унеможливили використання цієї мови іншими, адже це вже наслідування, а не мистецтво. Не можна фотографувати як Анрі Картьє-Брессон або як Алекс Вебб — ці та багато інших авторів уже зробили внесок у розвиток вуличної фотографії, водночас звузивши поле пошуку для інших.

Аматорська фотографія в цьому плані невинна — вона не ставить ніяких рамок, а тому аж ніяк не впливає на сучасну вуличну фотографію. А соціальні мережі служать лише каналом, способом експозиції (вельми недосконалим). Вони можуть підняти інтерес до вуличної фотографії, але навряд чи здатні знецінити її повністю.

Ph: Ігор Чекачков


Володимир Полиняк: Для фотографів соціальні мережі на кшталт інстаграму — це як велика тусовка, куди запросили всіх. Охоплення аудиторії значне, тому тут легше популяризувати свої роботи, подивитися на інших стріт-майстрів.

Як на мене, щоби зробити справді цінний кадр, важливо не поспішати. Чудовий знімок прийде до вас через спроби і помилки, і коли це станеться, ви отримаєте фідбек.

Ph: Володимир Полиняк

Вірусна призма

Ігор Чекачков: Карантин, особливо перші його тижні, сильно ускладнив зйомку на вулиці. Дотримання дистанцій, порожні вулиці, підозріле ставлення до камери (як не дивно) вплинули сильно. Тому я знайшов цікавий для себе прийом: суміш вуличної фотографії та теми впливу цифрових алгоритмів на зображення.

Володимир Полиняк: Фотографувати в умовах карантину для мене виявилося складніше, ніж я уявляв спочатку. Камеру використовував здебільшого вдома, і часом вдавалося впіймати цікавий момент із вікна. Я не шукав нових форм, але намагався знімати атмосферу та людей в режимі реального часу.

Коли гуляв із собакою та фотографував, ми зустрічали красиво вбраних людей, які кудись поспішали, нетверезих осіб на лавочках, таксистів без роботи та багато голодних бродячих собак.

Ph: Володимир Полиняк

Яна Сідач: Під час карантину я намагалася досліджувати дійсність не лише в показових аспектах: вулиці без людей, спорожнілі магазини чи зачинені кав’ярні. Мене притягували відчуття, які літали в повітрі під час пандемії: страх, невизначеність, самотність, розгубленість. Ці моменти я помічала у відсторонених поглядах, скованих рухах, приглушених масками голосах перехожих. Це відкрило для мене нові кути зору на фотографію, навчило заглиблюватися у свій внутрішній світ для того, щоби краще осягнути і показати зовнішній бік реальності.

Ph: Яна Сідач

Текст: Лілія Галка