Продовжуємо серію статей-«мандрівок», які досліджують сакральну географію та публічні простори утопічних міст.

У літературі прийнято називати Луї Клода де Сен-Мартена «Невідомим філософом», хоча і за ступенем впливу на інтелектуальні кола Європи, і за мовою його текстів правильніше було би використовувати титул «Відомий містик». На відміну від Сірано де Бержерака чи Френсіса Бекона зв’язок Сен-Мартена з езотеричними колами та світоглядом безсумнівний, а використані ним у текстах алегорії є продуманими та пов’язаними з ученням мартинізму або ілюмінізму. І один із найбільш темних і алегоричних творів Сен-Мартена — «Крокодил» — містить опис міста, яке під виглядом утопії ховає потаємну дисгармонію та є осердям чорної магії.

Читати ще: Якби розенкрейцери будували міста

Чому крокодил — це погано

Утопія Сен-Мартена: Невідомий філософ та його Крокодил

Сучасний екоактивіст, який радіє поверненню крокодилів до Венеції та співчуває маріупольському втікачеві Ґодзіллі, може посперечатись, але для європейських езотериків XVIII–XIX століть крокодил був радше символом невпорядкованої матерії та низького астрального начала. Із цього слід виходити під час розбору центрального образу твору Луї Клода де Сен-Мартена «Крокодил, або війна між добром і злом, яка трапилася за правління Людовіка XV» (1792).

Як пише дослідник Сен-Мартена Матвій Фіалко, через твори «Невідомого філософа» формується розуміння крокодила як символу астрального флюїду низького порядку (l’Astral inférieur), який у ХІХ столітті будуть активно використовувати Еліфас Леві, Станіслас де Гуайта й інші окультисти. У такому розумінні крокодил Сен-Мартена протистоїть астральному флюїду вищого порядку, втіленому в персонажі на ім’я Урдек (це ім’я іноді читають як франкізоване давньоєврейське «Світло вогню» — «Аур д’Еш».

Попри те, що сам Сен-Мартен не пояснює в тексті імен, точно відомо, що вони є промовистими. Про це свідчать інші персонажі з більш легкими для тлумачення іменами: Sédir (анаграма від Désir — Бажання), Jof (дзеркальне Foi — Віра). Урдек, який за сюжетом спускається в черево Крокодила, символізує високе астральне світло, що проникає вглиб матерії до низької природи.

Крокодил як матеріальне, невпорядковане й невідворотне, проліз у ХІХ столітті навіть на карти таро, де його раніше не було. Учень Еліфаса Леві Жан-Батіст Пітуа, відомий під псевдо Поль Крістіан, запропонував саме таку назву для аркана, відомого зазвичай як «Дурень». Крокодил на малюнку «єгипетського» таро зазвичай є символом фатальної розплати за надмірну увагу до матеріального. Дослідники зазначають, що сам символ крокодила взятий езотериками з єгипетської міфології, де він уособлював Тифона-Сета, бога руйнівних хаотичних сил.

Не-підземне місто Аталанта

Утопія Сен-Мартена: Невідомий філософ та його Крокодил

Попри те, що технічно описане в поемі місто можна вважати підземним, воно не відображає містеріального значення, яке мали підземні утопії наступників Сен-Мартена. Так, підземне місто Агарта, описане Жозефом Александром Сент-Ів д’Альвейдром у «Місії Індії в Європі» (1886), є уособленням вищого порядку, колишнім всесвітнім урядовим центром, якого виявилося не гідним населення Землі. В Агарті немає ні злочинів, ні тюрем, там правлять посвячені жерці. Верховний — Брахатма — проводить найвищий ритуал молитви біля тіла свого попередника в особливій печері, куди іншим немає входу. Підземне суспільство «Прийдешньої раси» (1871) Едуарда Джорджа Бульвер-Літтона також є досконалим, але тільки очікує свого виходу на поверхню.

Вам буде цікаво: Місто в оновленому Всесвіті: космічна урбаністика Томмазо Кампанелли

Мешканці крокодилячого черева не чекають і не зітхають, а намагаються керувати земними справами вже зараз, маючи кореспонденцію з земними правителями. Водночас Сен-Мартен із полегшенням зазначає, що це їм вдається не завжди, а листи із приписами земним володарям іноді губляться в дорозі.

Ознаки сутнісної недосконалості — у деталях, але в містичній парадигмі Сен-Мартена матеріальний світ і не може бути бездоганним. Так само, як і крокодил, нутрощами якого подорожує Урдек, є недосконалим віддзеркаленням кита, в якому подорожував біблійний пророк Йона (можливу аналогію з Йоною відзначав у своєму аналізі «Крокодила» Станіслас де Гуайта). І саме перебування міста в череві крокодила, а не просто у природній печері, і спосіб, у який місто туди потрапило, і скам’яніле мертве існування жителів теж вказують на недосконалість міста попри мармур його високого храму.

Місто, яке порушило таємницю сповіді

Утопія Сен-Мартена: Невідомий філософ та його Крокодил

Уже перші рядки, що описують місто Аталанту, змушують відзначити кілька важливих і незвичайних рис.

По-перше, спосіб донесення інформації про місто є незвичним — сам герой, що побував у місті, про подорож не розповідає. Його враження записує дивний прилад — психограф. Таким чином, навіть незрозумілі самому Урдекові враження описані максимально точно, і крім запису історії психограф ще зробив достатню кількість копій, щоби рознести їх по всьому Парижу (де й відбуваються головні події поеми).

По-друге, місто водночас перебуває під землею та під водою (а також у череві крокодила, з якого герой і потрапляє в підземелля, що веде до міської брами). Описаний і механізм збереження міста незатопленим — земля, що була під ним, розступається, а потім закривається над ним і стає дахом новоутвореної печери. Перебуваючи в кам’яному мішку, місто анітрохи не змінилося з 425 р. до н.е., коли воно пішло під землю, оскільки до нього не було доступу повітря.

Читати далі: Сакральна географія Нової Атлантиди

Сен-Мартен особливо акцентує, що це суто фізичний процес, імовірно, відсилаючи до нововідкритої теорії кисню, який витіснив із фізичного простору флогістон. Отже, місто та його жителі завмерли рівно в такому стані, як були на момент загибелі. При цьому певна кількість повітря все ж потрапляла до міста під час дихання крокодила, і це, на думку Урдека, дало йому достатньо кисню для дихання в підземеллі.

Навіть світло через відсутність повітря збереглося в місті в такій самій кількості, як було на момент його загибелі, через що герой зміг чудово розгледіти навколишні картини. Ще важливіший момент (і це є ключем до розшифровки сакральної географії міста) — законсервувалися та закарбувалися у просторі слова містян. Тож герой може бачити характери, чесноти й вади, прагнення, з якими жителі Аталанти завмерли за 2000 років до того. Серед іншого, це викриває злочини, під час яких загинули винуватці (зокрема і правитель міста, який саме планував його здати ворогу).

Міські практики Аталанти

Перше, що герой згадує серед цікавих типових особливостей міста, — це повідомлення на вхідних дверях кожного приміщення щодо статусу та фаху мешканця. Так, першим приміщенням, яке відвідує Урдек, є дім професора моралі, другим — правителя міста, третім — філософа, четвертим — лікаря. Так само були позначені назви вулиць, які теж є промовистими. Наприклад, вулиця, де знаходиться лиховісне віддзеркалення Храму, називається вулицею Мавп. Як відомо, Диявол — це мавпування Бога.

Наявність у Аталанті злочинців підказує, що це не еталонна утопія, і Сен-Мартен не планував продемонструвати через вдачу містян ідеальний суспільний устрій. Тому не слід очікувати звичної для сакральної географії непросторових міст концентрації навколо найважливішого храму чи жерця-правителя. Перше ж зіткнення із правителем у його будинку демонструє, що професор моралі є набагато більшою величиною в місті, тоді як міський голова жодних якісних переваг не має. А справжній якісний центр міста можна вгадати за прагненнями головного героя — це вулиця Мавп.

Утопія Сен-Мартена: Невідомий філософ та його Крокодил

Одразу кілька згадок про лікарів свідчать про те, що в місті розвинена медицина, і один із них також згадує у промові освітні медичні заклади. Але смертельно хворий цілитель, який не зміг, за стародавнім висловом, вилікувати себе сам, є також вказівкою на те, що медицина не завжди може допомогти людині одужати. Натомість великі черги фізично й душевно хворих до професора моралі демонструють прихильність автора до лікування моральних хвороб у першу чергу. В цьому плані професор моралі ніби протиставляється темному ієрофанту з вулиці Мавп, участь в обрядах якого привела лікаря до смертельної хвороби.

Окрім освітніх закладів, Аталанта мала також власне «Наукове товариство», де збиралося чимало людей, велися дискусії та навіть присуджувалися премії за дослідження. Рівень наукового розвитку дорівнював давньогрецькому, але не був надто високим для людини XVIII століття. З іншого боку, ставлення героя до цього радше прихильне, оскільки сучасну йому науку він характеризує як негідну практику, віддалену від божественної мудрості. Згадуються побіжно й інші буденні для європейських міст речі — поховальні процесії, магазини, вуличні натовпи.

Також у місті існували незвичні для XVIII століття, хоча цілком можливі сьогодні практики, наприклад, «Школа мовчання», яка також мала власну будівлю з вивіскою. Там учні займалися мовчазним спогляданням, яке без прив’язки до релігійної складової все ж дозволяло їм осягнути дивні потаємні речі. Можна порівняти цю практику під знаком Гарпократа із сучасними практиками секулярної медитації.

Храм Істини та Храм Брехні

Змістовне ядро, а також центр напруги в місті Аталанта складає діалектика двох храмів. Перший, Храм Істини, виглядав як витягнута в плані споруда із великою кількістю людей всередині. У центрі цього зібрання на кафедрі перебував верховний жрець, який назовні висловлював надзвичайно благосні речі, але всередині від нього тягнувся ланцюжок нечестивих слів і думок, що вів до другого сакрального центру.

Житло ієрофанта, розташоване на вулиці Мавп, дзеркально відображало езотеричний Храм Істини: це приватне приміщення, а не храм; головна кімната знаходиться в підвалі, а не нагорі; крісло самого ієрофанта, на відміну від кафедри верховного жерця у храмі, було порожнім.

Утопія Сен-Мартена: Невідомий філософ та його Крокодил

Важливий образ цього езотеричного нечестивого храму — дві мавпи на залізному столі — це свого роду викривлені віддзеркалення херувимів ковчега завіту з Єрусалимського храму, а сам стіл, на якому вони стоять — пародія на ковчег завіту. Таке прочитання символу підкреслює, що підземний храм на вулиці Мавп — це мавпування Храму Істини, але водночас і його таємне осердя.

Головною метою цього антихраму є заміна справжнього стану речей у світі ілюзорним порядком, тобто цей нижній сакральний центр є Храмом Брехні, хоча така назва в тексті й не використовується. І лише існування цих двох храмів, об’єднаних в особі верховного жерця — ієрофанта, дозволяло існувати місту, тоді як руйнування одного з них призвело до катастрофічного землетрусу та ймовірного подальшого руйнування Аталанти.

Також читайте: Місячне задзеркалля Сірано де Бержерака

Отже, утопія Сен-Мартена відрізняється від інших міст-утопій тим, що обертається навколо не досконалого суспільного устрою, а викривленого царства матерії. Відповідно, сакральним центром міста виступає не міцний єдиний Храм, а діалектика двох храмів — екзотеричного благого й езотеричного злого. Відповідно, і весь простір міста, вдача його жителів, слабкий натяк на відсутність справжньої релігії (адже йдеться про дохристиянські часи), кажуть про його несправжність, недосконалість, причетність до ілюзорного світоустрою.

Фактично, через опис міста, яке застигло в матерії, та головного героя, що є уособленням астрального світла й духовного начала, Сен-Мартен демонструє боротьбу сил Добра із силами Зла. Вона є лейтмотивом його твору та відображає добу революційної Франції кінця XVIII століття.

Текст: Руслан Халіков