Міста пострадянського ладу нагадують мені магічний світ, який описує Джоан Роулінг. Є чарівники (добрі й погані), що ті міста збудували чи будують; є магли, що живуть у тих магічно створених містах; і є напівкровки, що зазвичай ідуть проти правил, живучи серед маглів і вигадуючи нові заклинання, аби з’явилося світло в під’їзді. І ці світи майже ніколи не перетинаються.

Так от, я за об’єднання сил та усіх трьох світів. Тому, якщо ви усе ще чекаєте на листа із магічної школи або ж ніяк не опануєте чари проти незаконних забудов, цей блог для вас.

Спойлер: магічні зілля готувати не потрібно, парселмову знати не обов’язково, а от учитися розуміти міста доведеться.

«Щоби зрозуміти реальність, треба її прожити»

Лоїк Вакан

Партисипативна обсервація та обсервативна партисипація — методи, що протягом більше ніж ста років допомагають досліджувати міста. Аби розібратися, що таке спостереження і до чого тут міський простір, потрібно зрозуміти, чим є власне місто. Найкраще це пояснювали античні римляни, що уперше згадують це слово, проте позначають його двома різними термінами: urbs, під яким римляни розуміли місто-фортецю, та civitas, що мав на увазі жителів (civis) цього міста, як самостійно сформовану, соціально, політично та релігійно організовану групу.

Одним із найкращих прикладів civitas є грецький polis, де ідея громадянина, містянина збігається з ідеєю міста. Сучасні соціальні та міські студії також наполягають на тому, що місто повинне одночасно розглядатися як urbs та civitas. Фізичний простір перебуває у нерозривному зв’язку із соціальною матерією, а отже, аби дійсно зрозуміти місто та діючі в ньому механізми, необхідно перш за все зрозуміти функціонування його соціально-політичних процесів.

Проте так було не завжди. До початку XX століття етнографія та антропологія ґрунтувалися на методиках  «armchair-anthropologists», що здебільшого спиралися на теоретичні дослідження, тексти, статистичні дані та порівняння. Революцією (насправді — поверненням до античної філософії, що ототожнює місто з містянами) стає поява антропології місцевості (fieldworks). Її започаткував у 1920-х роках британський соціоантрополог польського походження Броніслав Маліновський (Bronislaw Malinowski). Він запозичує притаманний лише точним наукам принцип, порівнюючи дослідника з ученим, що проникає до спільноти (community), як до лабораторії, аналізує цікаві йому процеси та лишає лабораторію, отримавши результати. Таким чином, кабінетній антропології Маліновський протиставляє антропологію місцевості, яка базується на емпіричних дослідженнях.

Партисипативна обсервація (англ. participant observation)

У 1915 році Маліновський рушає до островів Тробріан. Для своїх досліджень місцевого соціуму він застосовує партисипативну обсервацію, що відтоді є основним методом будь-яких fieldworks.

Партисипативна обсервація (простими словами — спостереження) за Маліновським — це «pitch your tent in the middle of a native village», що дає змогу спостерігати, будучи безпосереднім учасником досліджуваних процесів. Хоча партисипативна обсервація і передбачає повне або часткове занурення, дослідник завжди знаходиться outside, тобто тримається трохи осторонь та не дозволяє контексту поглинути себе.

…Уявіть, що для дослідження берегової зони річки Дніпро, облаштуванням якої займається ваша команда, вам необхідно проаналізувати місцевих рибалок. Пряма обсервація передбачає вашу присутність на місцевості, тож ви запасаєтеся терпінням, нотатником і гарячим чаєм, сідаєте десь неподалік і спостерігаєте за рибальством упродовж дня. Наступного дня ви згадуєте, що не маєте уявлення, як ловити рибу, тож вирішуєте поєднати приємне з корисним і приєднуєтеся на кілька годин до рибальського ком’юніті, яке маєте дослідити. Відтепер пряма обсервація стає прямою та партисипативною, адже ви берете участь у дії, яку аналізуєте, водночас знаходячись трохи осторонь.

Обсервативна партисипація (англ. observing participation)

Термін, що вперше був визначений американським політологом польського походження Мареком М. Камінським (Marek M. Kaminski), дуже часто ототожнюють із партисипативною обсервацією. Проте між двома методами є певна різниця. На відміну від партисипативної обсервації, де мова йде здебільшого про спостереження за ком’юніті ззовні (статус аутсайдера), обсервативна партисипація передбачає спостереження зсередини (статус інсайдера), тобто не лише аналіз внутрішніх процесів, але і власну участь у них.

У 2000-х роках французький соціолог Лоїк Вакан (Loïc Wacquant) досліджував молодь чорного гетто, відвідувачів одного з бокс-клубів у Чикаго. Прагнучи зрозуміти соціальний контекст та, можливо, знайти рішення того, як молоді покинути гетто, він спостерігав за ними у клубі та проводив опитування. Проте звичайна обсервація через деякий час перетворилася на партисипативну: Ваканту було важко просто сидіти на стільці, спостерігати та час від часу розпитувати тих, хто приходив до клубу, не розуміючи, звідки і чому вони приходять боксувати.

Він вирішив теж записатися та’ боксувати разом із молоддю; це занурення до контексту дозволило йому краще зрозуміти боксерів та їхні соціальні траєкторії. Протягом трьох років Вакант тренувався разом із професіоналами та аматорами клубу три-шість разів на тиждень. Так, метод обсервації, згодом партисипативної, який на початку дослідження планував використовувати Вакант, перетворився на обсервативну партисипацію.

Як спостерігати?

Перед тим, як розбивати палатку чи йти ловити рибу, варто визначитися зі своїм статусом дослідника:

• досліджувати місцевість інкогніто: діяти як агент під прикриттям, не розкриваючи акторам дослідження свою реальну роль. Беручи участь у процесах на тих самих умовах, що й актори, яких ми вивчаємо, ми отримуємо доступ до зазвичай прихованої (інсайдерської) інформації/даних;
• вести відкрите спостереження: брати участь у процесах, повідомляючи респондентів про свою реальну роль. Відкрита обсервація хоч і дозволяє триматися outside, проте також може спричинити штучність поведінки. Знаючи, що нас аналізують, ми більше схильні контролювати свої слова, дії, рефлексії тощо, тож у результатах дослідження «у відкриту» є вірогідність похибки.

Повертаючись до рибалок. Дослідження інкогніто передбачає, що ви не розкриваєте своєї реальної особистості (тобто дослідника берегової зони) і залишаєтеся для рибалок дивакуватим новачком, який не розрізняє окуня та карася. Проте, якщо таємний агент із вас гірший, ніж рибалка, можна викласти всі карти на стіл. Від початку попередьте, що рибний експерт із вас ніякий, проте вам цікаво провести декілька годин із вудочкою та дізнатися від професійного ком’юніті все про карасів.

Чому це важко?

Будь-які fieldworks вимагають від дослідника повної об’єктивності до, під час та опісля дослідження. Проте, беручи участь у процесах, які аналізуємо outside чи inside, ми схильні спостерігати крізь власну призму, а відтак спотворювати реальність. Аби уникнути ризику суб’єктивації, важливо час від часу дистанціюватися від середовища та зберігати неупереджений погляд.

Про те, як це зробити, поговоримо у наступній статті.

Домашнє завдання

Дивитися: Tales From The Jungle: Malinowski

Читати:

• Bronislaw Malinowski (1922). Argonauts of the Western Pacific: An account of native enterprise and adventure in the Archipelagoes of Melanesian New Guinea
• Loïc Wacquant (2002). CORPS ET AME : carnets ethnographiques d’un apprenti boxeur
• Philippe Vasset (2013). La conjuration

Тренуватися:

Спробуйте визначити, яку із ситуацій можна віднести до прямої обсервації, яку до партисипативної, а яку до обсервативної партисипації:

• французький дослідник, що задля консалтингу однієї української компанії вчить українську, готує борщ і тренується передавати за проїзд у маршрутці;
• бабці під під’їздом знають, із ким гуляє Оксана з 52-ї квартири та де Вася з дому навпроти купив нову сорочку;
• журналіст проводить із королівською сім’єю цілий тиждень, аби написати статтю про їхнє буденне життя.

Текст: Анастасія Кондратьєва