Обриси сучасних міст нагадують справжню мозаїку розмаїтих форм. Майже завжди нашу увагу привертають саме купольні споруди, що ніби сполучаються з небом. Багато куполів здавна стали не просто ознаками, а символами відомих міст, а іноді й цілих культур. Про історію та конструктивні особливості цього надзвичайного архітектурного елемента розповідає Віра Степанян.
Світ куполів: історія поширення
Технічно купол (від італійського слова cupola — склепіння) утворюється тоді, коли арка обертається на 360 градусів, стає вигнутою і подібною на перевернуту чашу. Відомі такі конструкції ще з доісторичної епохи. Від стародавніх часів й по сьогодні народи найрізноманітніших культур зводили житла куполоподібної форми. Будівельними матеріалами слугують листя, глина, рослини та навіть сніжні блоки, котрі використовують ескімоси для спорудження домівок діаметром 3–4 метри. Традиційне житло зулусів нагадувало купол, а дах був конусоподібний. В Азії один з типів житла має назву юрти (китайською — цюнлу, що означає «округла поверхня»), дах таких будівель сконструйований у вигляді купола з віконцем у центрі.
Купольні форми широко застосовувались багатьма цивілізаціями. У культурі майя, до прикладу, жерці-астрономи спостерігали небесні світила в кам’яних купольних спорудах-обсерваторіях, які розміщувалися в багатьох містах. Найбільш відомим є Караколь в Чичен-Іці: будівля завершується величезним куполом, якому іспанці дали назву Ель-Караколь, тобто «Равлик».
Для архітектури еллінів форма куполу не була характерна, однак слід згадати один з поодиноких прикладів — невеликий хорагічний пам’ятник Лісікрата 334 року до н. е., який і понині стоїть у Афінах. Лісікрат, будучи хорегом, готував хор хлопчиків на честь Діоніса. На знак пошани до хорега встановили бронзовий трипод (триногу) на циліндричній основі з конічною верхівкою-куполом.
Римські будівничі вже у ІІ столітті до н. е. почали використовувати один із видатних винаходів — міцний бетон, завдяки якому зводилися монолітні будівлі із склепінчастим перекриттям. Для створення куполу будувався каркас із цегляних арок на розчині, вони слугували опорою, на яку шарами укладали бетон у горизонтальному напрямку. Купол — розповсюджений елемент в архітектурі Риму, показовою є реконструкція храму Вести в Тіволі І століття до н. е. Видатним взірцем римського зодчества можна назвати храм довершеної виразності — римський Пантеон, що у перекладі з грецької означає «храм всіх богів», вчені вважають архітектором Аполлодора з Дамаску, який і в цьому проєкті і в форумі Траяна зумів проявити свою високу технічну майстерність. Храм перекритий куполом, що складається з горизонтальних шарів бетону. Щоб зміцнити його, наріжна стіна піднята на один ярус вище внутрішньої, на яку саме спирається купол, покритий позолоченою бронзою. Зсередини він являє собою півсферу, оздоблений п’ятьма рядами кесонів, які в перспективі зменшуються і надають простору легкості: з отвору ллється променисте світло, заповнюючи частину приміщення. Навколо окулюсу товщина купола 1,2 метра. За однією з легенд, під час зведення куполу будівлю засипали землею впереміш з монетами, а після закінчення будівельних робіт дозволили розібрати землю — і за одну добу все було розчищено.
У християнському віровченні куполу надають символічного значення. Традиції будівництва куполів перейняла культова архітектура ромеїв. В базиліках куполи увінчували масивні споруди, як наприклад, храм 780 року в Салоніках, але найбільш важливим проєктом став собор св. Софії VI століття у Константинополі. Купол цього храму — незвичайне, геніальне технічне рішення: він переходив на опори завдяки чотирьом сферичним трикутникам у вигляді вітрил. Дві півсфери знижували тиск на опори. Оздоблено купол позолоченою мозаїкою, адже золото — символ небесної слави. У свою чергу османський архітектор Сінан не привносив кардинальних змін в ромейські зразки, і османська архітектура в подальшому відтворювала ромейські купольні мотиви, довершивши їх шпильчастими мінаретами. Прикладом є Блакитна мечеть султана Ахмета початку XVII століття.
Мусульманська цивілізація сміливо долучилася до традицій різних цивілізацій, і купол став невід’ємною та впізнаваною частиною її культури. Усім відомі Купол Скелі (Куббат ас-Сахра) та Купол Вознесіння (Куббат аль-Мірадж) у Єрусалимі. Скромнішим є Свинцевий купол мечеті аль-Акса. Для мусульман місце Вознесіння в Єрусалимі було символом Ісра і Міраджу, ночі, коли Мохаммед вознісся на небо, і відштовхнувшись від скелі, залишив відбиток ступні. Купол прикрашений мозаїчним панно у ромейській техніці. Мечеть Кок-Гумбаз («Блакитний купол») у Шахрізабзі ХV століття, збудовану астрономом Улугбеком, прикрашає сферичний купол із загостренням, покритий керамічною плиткою та оздоблений каліграфічним орнаментом, що символізує безхмарне небо. Каїр також відомий своїми величними куполами на мечетях султанів Баркука та Хасана и еміра Ібн-Тулуна. У Дамаску купол вінчає знамениту Мечеть Омейадів. На території Іраку визначними прикладами є багдадська аль-Казімійя та мечеть Хусейна в Кербелі. В Самарканді куполи увінчують всесвітньовідомий ансамбль площі Регістан епохи Тимурідів.
За Ярослава Мудрого у Києві був зведений власний Софійський собор. Успенський собор Києво-Печерського монастиря збудували ромеї у 1080-х роках (нині він у бароковому стилі) — яскравий приклад купольного будівництва на Русі.
У ранню ренесансну епоху Флоренція зіграла значну роль у розвитку архітектури. Філіппо Брунеллескі, видатний архітектор доби, під час обговорення найкращими майстрами методу зведення куполу запропонував звести купол собору Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції без будівельних риштувань, і водночас — здійснити усе економно. Його проєкт передбачав, що конструкція складатиметься з двох оболонок, які входять одна в одну.
Діяльність видатного та різностороннього майстра ренесансної епохи Мікеланджело як архітектора пов’язана з багатьма проєктами, найяскравішим з яких є собор св. Петра. Його будівництвом він керував близько другої половини 1540-х років, коли певний час був головним розпорядником робіт. Розробляючи конструкцію купола, він водночас намагався надати провідне значення підкупольному простору: купол зробив подібним до флорентійського, він мав стати новим символом папської влади. Сьогодні саме купол собору св. Петра є впізнаваним у всьому світі символом одночасно релігії, конфесії, папства, символічним образом держави Ватикан та «вічного міста» Риму. Також у 1980-х роках він надихнув архітекторів, що будували Basilique Notre Dame de la Paix з її грандіозним куполом в африканському місті Ямусукро, столиці Кот-д’Івуару.
Одним із визначних символів Лондона є знаменитий купол кафедрального собору св. Павла, зведеного Крістофером Реном після лондонської пожежі 1666 року.
У XVII столітті з’являються барокові композиційні прийоми, які відкривають нові можливості, а вже наступного, ХVІІІ століття, архітектори знову повертаються до античних форм. До прикладу, Північна Америка, отримавши незалежність, столицю свою називає на честь Дж. Вашингтона, розбудовуючи її під впливом переосмислених архітектурних традицій Давнього Риму. Виразно позначено цим тріумфальний центр Капітолій — головну урядову будівлю, символ заснованої Американської республіки та нової нації. У центрі домінує грандіозний купол у вигляді двоярусної ротонди, а по обидві сторони — крила.
Щодо куполів на німецьких землях слід згадати унікальні куполи мюнхенської Фрауенкірхе, які належать до XVI століття, та Академію образотворчих мистецтв з ребристим куполом, побудовану 1764 року в Дрездені. Імперська барокова архітектура XVIII століття дала світу віденську Карлскірхе, зведену в 1715–1737 роки, та дрезденську Фрауенкірхе 1726 року.
Імперську столицю Санкт-Петербург, яку від початків будували у європейському стилі, протягом XIX століття прикрасили куполи Казанського та Ісакіївського соборів.
Відомими куполами Парижу стали собору купол римського типу Дому Інвалідів XVIII століття, незвичайний купол базиліки Сакре-Кер XIX–XX століть і плоский головний купол Гран-Опера другої половини XIX століття.
Еклектичні стильові вподобання XIX століття породили немало цікавих взірців купольної архітектури, чого вартують Королівський павільйон в Брайтоні, вокзал Вікторія-Термінус у Мумбаї, унікальний неоготичний парламент Будапешту 1880-х років. Окремо слід згадати, що еклектичні куполи користувались популярністю в оформленні тогочасних синагог: Нова Синагога 1860-х років у Берліні, Сегедська синагога самого початку ХХ століття.
Протягом XІХ та ХХ століть, у зв’язку з розвитком нових матеріалів і технологій, поширюються різноманітні форми та структури куполів. Обсерваторія в Ніцці оснащена сферичним куполом, який був спроєктований Гюставом Ейфелем. Полімерні матеріали надають можливість створювати абсолютно нові типи куполів, як скажімо, «Мілленіум» 1999 року, лондонський плоский псевдокупол, чиє покриття складається з найбільшого у світі суцільного криволінійного даху на внутрішніх опорах. Упродовж 1990–2000-х років поширились обтічні куполоподібні завершення хмарочосів, наприклад у відомих спорудах сучасної архітектури: барселонському Торре Агбар 1999–2005 років та лондонському Мері-Екс, зведеному в 2001–2004 роках.
Конструктивні особливості
За конструктивним рішенням куполи поділяють на такі різновиди: поясний купол або каркасний, що складається з горизонтальних шарів, котрі виступають один над одним і сходяться у центрі; купол-оболонка — монолітний, що являє собою єдине ціле; ребристий — складений з окремих ребер, і якщо вони прямі, то купол стає конічним; пластинчастий, зварений з багатьох металевих пластин; сітчастий — котрий має велику кількість зв’язаних між собою елементів для покращення розподілу матеріалу.
Куполи перекривають круглі, еліптичні, прямокутні та багатокутні будівлі, по суті — це продовження стіни, тому форму вони мають відповідну. Уже зодчі ромеїв відкрили, що для формування купольної бази можна використати трикутні виступи в просторі між кутами будівлі, тобто вітрила або тромпи. Функції вітрил могли виконувати також перемички, які теж заповнювали проміжок між основою і куполом та мали вигляд невеликих арок. Розпір —горизонтальне зусилля, що передається на конструкцію, і це навантаження рівномірно розподіляється до нижньої кільцевої опори. Цегляні куполи зводились над дахом за допомогою циліндричного прямого барабану, в якому розміщувались вікна. Півсферичний купол з однією оболонкою має внутрішній і наріжний профілі, які пов’язані між собою, як наприклад, у Римському Пантеоні. За Ренесансу з’явилися подвійні куполи: внутрішній мав менші розміри ніж зовнішній. Зустрічається купол і з трьома оболонками, як у вже згаданому лондонському соборі св. Павла, де під час будівництва виникло надмірне структурне навантаження.
Простий купол за формою може бути круглим, загостреним або стрілчастим. Види куполів доволі різноманітні.
Купол-парасолька поділений на ребристі сегменти, як купол собору св. Петра у Римі або центральний купол Софійського собору 530-х років у Константинополі, що має у діаметрі 31,4 метра і оточений півкуполами меншого діаметру, котрі підтримували головний.
Овальний купол ( від латинського ovum — яйце) розтягнутий в одній з горизонтальних площин. Він був дуже популярним за часів бароко. Найперший овальний купол — імітацію Пантеону збудував у 1553 році Джакомо да Віньола для церкви Сант-Андреа-ін-віа-Фламініа в Римі. Видатним шедевром є Карлскірхе 1715–1737 років у стилі віденського бароко. В Україні яскравим взірцем цього типу є купол Домінікансього костелу ХVIII століття у Львові, автором якого був архітектор, комендант Кам’янець-Подільської фортеці Ян де Вітте. Римські архітектори вважали, що така споруда «могла б прикрасити й Рим». У плані це еліпсоподібна споруда, над центральним масивом якої здіймається могутній еліптичний купол. Його барабан підтримують вісім пар колон.
Купол-блюдце набагато нижчий і міцніший ніж куполи інших видів: його профіль менше половини кола. У XVIII столітті такі куполи були дуже популярні.
Купол у формі гарбуза поділений на велику кількість прямих сегментів, що мають своєрідну форму: вигнуті зовні та увігнуті всередину.
Вітрильний купол називають ще «візантійською банею»: він нагадує вітрило, закріплене в чотирьох кутах. Арки, що утворюються під куполом, самі ж і формують його.
Параболічний купол круглий, розтягнутий по вертикалі.
Полігональний купол розбитий на сегменти, багатокутний, як, до прикладу, згадуваний купол собору Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції. Ще один приклад —мавзолей Тадж-Махал в Агрі 1654 року з орнаментами і написами, що інкрустовані чорним мармуром по білому.
Купол-маківка або «цибулина» має дуже опуклу форму, що плавно звужується догори, а її висота зазвичай більша за ширину. Верхівки у вигляді цибулин зустрічаються на давніх галицько-волинських зображеннях. Починаючи з ХІІІ століття у містах Русі широко розповсюджені куполи такої форми: Спасо-Преображенський собор у Путівлі, Миколаївська церква в Олевську (Житомирщина) та багато інших. Змішаний тип куполів присутній у Андріївській церкві, у Михайлівському соборі в Києві: куполи-маківки встановлені на позолочених шоломоподібних куполах з втягнутим закінченням. Куполам християнських храмів цієї традиції притаманні символічні ознаки: золотий колір символізує небесну славу, синій із зірками — символ народження Христа від Діви Марії, а срібні куполи присвячувались святим. Дерев’яні куполи на острові Кижі мають унікальну кількість маківок. Такі куполи можна бачити й на мусульманських та індійських храмах.
Конічний купол, який називають також «вірменським», викладався із цегли ще у VІІ столітті, коли в релігійній столиці вірмен Ечміадзіні було зведено хрестово-купольні храми святих Ріпсіме і Гаяне, а також круглий храм Звартноц — триярусну центрально-купольну споруду. Розквіт припадає на Х–ХІ століття, коли столицею стає давнє місто Ані з неповторним образом місцевого простору. Вважається, що Звартноц, який не зберігся, вплинув на архітектуру ромеїв, а відомий сходознавець Жан-Поль Ру припускає, що вірменська архітектура могла вплинути також на формування романського стилю тогочасного Заходу, який передував готиці. Він зазначає, що таке поширення впливу саме вірменських архітектурних рішень можливо пов’язане зокрема із закріпленням вигідного положення християн на Сході внаслідок союзу вірменської держави із Монгольською імперією, що об’єднала безліч культур у своїх межах. Сельджуки також переймають цю конічну форму і використовують у своєму купольному будівництві від Егейського моря до самих глибин Центральної Азії. Цегла мала перевагу в будівництві куполів такого типу: можливість надати куполу ребристих контурів, використати складчасте облицювання, збільшити міцність склепіння, а також будувати куполи зі свого роду вічками, що з внутрішньої сторони складались із маленьких ніш, як до прикладу, в зведеному в 1152 році мавзолеї Зубайди в Багдаді, що має складне оздоблення. У Грузії найвідомішим прикладом конічного куполу є верхівка храму Светіцховелі початку XI століття в Мцхеті. Купол останньої споруди сам по собі є унікальним, бо зовні має зернисту структуру. На Заході конічними куполами прикрашена церква Сен-Фуа у Франції, на Нотр-Дам також присутні конічні куполи.
Сучасні інженери виявили, що сферичні купольні конструкції набагато міцніші прямокутних; крім того втрата тепла під такою крівлею у кілька разів менша, ніж у звичайному чотирикутному будинку. Вони пропонують людям сферичні будинки, які вже стали практичними в технології екологічного будівництва. Японці, наприклад, будуючи будинки типу іглу, збирають їх з пінопластових блоків. Матеріали для покрівлі різноманітні: від дерев’яного ґонту до нового матеріалу «рідкий корок» з коркового дерева.
Ліхтарі та флюгери на куполах
Ми всі помічаємо, що купольні архітектурні споруди мають особливий, живописний вигляд завдяки оздобленню ліхтарем — невеличкою вежею на куполі у вигляді арочної конструкції для освітлення та вентиляції внутрішнього простору храму. Часто вона виступає як просто декоративний елемент. Ліхтар, що прикрашає купол Флорентійського собору, це яскравий його взірець: багатокутний з ограненими поверхнями, прикрашений завитками з метою плавного переходу від округлої лінії куполу, він закінчується кулею і хрестом. В епоху неокласицизму ліхтар могла оточувати балюстрада; таке оздоблення було популярним у Європі й США. Використовувалося воно для прикрашання будинку або замку як, до прикладу, в ренесансному шедеврі — Шамборському замку у Франції.
Іноді не лише світських і житлових, а й на сакральних будівлях розміщували флюгер. Його функціональне призначення — вказувати напрямок вітру, але водночас він був декоративним елементом, прикрасою, яка має розмаїті форми і традиційно виготовляється з металу: найчастіше це були зображення півнів, звірів, персонажів казок або вітрильних кораблів.
Сьогодні куполи використовуються не тільки для промислових, торгових, сільськогосподарських будівель, для стадіонів, циркових споруд, а й для житлових будинків. Купольна форма органічно поєднується з природними і тому залишаеться затребуваною в урбанізованому просторі й в наш час, незалежно від рівня інженерного новаторства.
Ілюстрації: Катя Березовська
