Минулий рік приніс у світ чимало змін, однією з яких став всеохопний перехід до режиму онлайн. Культурний сектор теж мав відповідати цій «вимозі», попри тісний взаємозв’язок з фізичним простором. Ще у період першого локдауну команда Лабораторії сучасного мистецтва «Мала Галерея» (Максим Горбацький, Катя Тихоненко, Соломія Савчук, Наташа Чичасова) обдумувала формат, що створив би ситуацію поєднання нової вимоги та репрезентацію молодих художників, які так само, як і ми, залишилися «без простору». Так, після багатогодинних обговорень у зумі, з’явився онлайн-проєкт «Моделювання».

Ідея онлайн-проєкту «Моделювання» була для нас органічним виходом, що поєднував представлення молодих художників у віртуальному просторі та розмову. У фокусі нашої уваги були нереалізовані наживо проєкти, що робилися «в стіл», або потребували складних технічних рішень чи доопрацювання, або були тільки-но зроблені та не реалізовані через карантин. Цей пункт був для нас важливим, адже ми не претендували на створення «замінника» реальності або повноцінної виставки. Це була радше чернетка, начерк, що дозволяв зібрати проєкт, подивитися на нього критично та спробувати уявити його у просторі. Ми звернулися до фотографії як до медіуму, з яким можна працювати, і це стало продовженням фотографічного напряму Лабораторії. У межах фотонапрямку ми намагаємося підважити місце фотографії у сучасному мистецькому контексті та перемістити в інституційну площину. «Моделювання» відкрило для Лабораторії можливість глибше зануритися в сучасний фотографічний контекст, подивитися на зріз актуальних практик та спробувати їх проаналізувати. Цей аналіз відбувався у діалозі з учасниками проєкту, протягом тривалих розмов, у яких ми виявляли сфери зацікавлення, метод та дивились на проблематику проєкту в ширшому вимірі.

Чому саме розмова?

Діалогова практика, на нашу думку, є основою відносин куратора й художника та важливою складовою культурного процесу в цілому. Якщо пригадати приклади, то перше, що спадає на думку, це практика архівування відомого куратора Ханса Ульріха Обріста, яка базується на діалогах. Крім глибшого занурення у практику та проговорювання деталей, діалог має терапевтичну силу і є одним із проявів турботи. Розмова — місце проговорення непевностей, страхів та сумнівів, що часто приховані за створеним проєктом. Тому у «Моделюванні» нашим головним інструментом є саме розмова, що відрізняє його від усталеного формату artist talk, який є радше презентаційним. Ми прагнемо створити ситуацію, у якій вислів не цензурований та вивірений, а такий, що дає собі право на помилку.

Робота з 3D-моделлю

Інструмент для реалізації ідеї був однією з важливих концептуальних складових проєкту. Уже кілька років ми звертаємося до моделювання виставкових проєктів у програмі Sketchup, що дозволяє промалювати простір і його деталі, подивитися, як буде виглядати експозиція в масштабі. Ця програма не дозволяє створювати ефекти присутності, взаємодії з об’єктами тощо. Модель простору Малої Галереї створив технічний директор виставок Мистецького арсеналу Сергій Діптан.

Учасники проєкту

У межах першого сезону «Моделювання» пройшли чотири розмови з авторами, у практиках яких нам давно хотілося розібратися та поговорити. Першою учасницею проєкту стала фотографка Поліна Полікарпова, яка звертається до теми особистих відносин, фіксує зміни у пострадянському ландшафті через фланерство —прогулянки-розвідки нетиповими, часто занедбаними місцями та вивчення їхньої естетики. Для «Моделювання» вона обрала проєкт «Балада про дитинство», що вже рік лежав незавершеним. У ньому Поліна досліджує різні фактори, що сформували її як художницю: візуальні патерни та їхню естетику, прояви масової культури, відносини з батьками. У проєкті вона бере за основу свої дитячі фотографії переважно з молодшої школи та підліткових років, сюжети яких відтворює у реальності, запрошуючи моделями дітей, схожих на неї.

Протягом роботи над першою експозицією ми вирішили зосередитися саме на процесі створення серії, тому її основою стали не тільки вже створені «репліки», а й оригінальні зображення з архіву художниці.

«Участь у проєкті «Моделювання» була моїм першим досвідом проведення виставки в форматі онлайн, не виходячи з дому, а також і першою подією з моєю участю в цьому опальному році. Найдивнішим і водночас захоплюючим враженням від проєкту була zoom-трансляція з кураторами Малої Галереї і створеним «невидимим» ефектом присутності ще як мінімум сотні підключених глядачів. Цей досвід дав мені чимало впевненості й розкутості перед веб-камерою. Але водночас під час ефіру мали місце концентрації й певна самоцензура, оскільки кожне слово, що я скажу, буде записане і почуте» — Поліна Полікарпова

Під час другого епізоду ми звернулися до практики харківського фотографа Ігоря Чекачкова. У своїх останніх роботах він звертається до теми втручання алгоритмів у зображення та здатності камери до інтерпретування простору та часу. У межах епізоду він представив серію «Obscure land», яку завершив напередодні локдауну. Сама серія складається з панорам, що були зняті під час подорожей фотографа залізницею. На зображеннях можна прослідкувати, як алгоритм сам доповнює «нестачу» у ландшафті, приводячи зображення до звичного.

«Закінчивши роботу над останнім проєктом, якраз коли нагрянув карантин, я опинився в умовах, у яких неможливо робити виставки. Але коли з’явилася Мала Галерея з пропозицією «розвісити» фотографії на віртуальні стіни в проєкті «Моделювання», я отримав можливість презентувати серію у новому форматі. Так я показав проєкт новій аудиторії і взяв участь у бесіді, завдяки якій я побачив, як правильно працювати з цими фотографіями в подальшому. Було б класно, якби в нас було більше таких ініціатив як Моделювання, щоб митці не втрачали діалогу з глядачем» — Ігор Чекачков

У третьому епізоді ми запросили до розмови художню групу в складі Анни Пилипюк та Володимира Шипотільникова, які працюють з віднайденими зображеннями. Учасники представили серію «Антологія радянської домашньої фотографії» — документальний проєкт, присвячений віднайденню та систематизації повторюваних патернів у аматорській фотографії. У цій розмові основний фокус уваги був зроблений на методі й представленні вже відібраних сюжетів, що попередньо були зібрані у фотобук «Мій перший телік».

«Ми охоче прийняли пропозицію взяти участь у «Моделюванні» й отримали цінний досвід в ході реалізації програми. Коли на часі рішуче стоїть питання перевинайдення форм публічності, «Моделювання» виявило себе над-релевантним та цікавим форматом. Як мистецтво може функціонувати в публічному просторі, коли єдино можливе публічне — це віртуальне? Рішення, запропоноване командою Малої Галереї — це подія, в якій поєднуються роботи та коментар. Прогулянка можливим простором виставки та полілог-обговорення експонованих робіт, зведені до відеоодиниці в режимі прямого ефіру, залишилися доступними для перегляду у віртуальному архіві. А збереження, що не потребує спеціальних умов стабільності температури та відносної вологості повітря, триватиме в часі назавжди» — Анна Пилипюк

Заключним епізодом у першій серії розмов став діалог з художницею Дариною Мамайсур, що у своїй практиці балансує між текстом, фотографією та кіно. Під час розмови ми говорили про проєкт «Степ, де бігають зайці, фазани, а дехто навіть бачив лисиць», створений у межах проєкту «Creating ruins». Цей проєкт є візуальним дослідженням ландшафту Донбасу, зібраним у архів, що репрезентує дві протилежності: породу музеєфіковану, марковану як «корисна», що зберігається у Лисичанському музеї історії гірничої справи; знайдену і «не корисну» породу, узяту на териконі Шахти імені Мельникова в Лисичанську. Проєкт Дарини до цього існував лише у вимірі сайту, де важливе місце посідав есей художниці у поєднанні з серією зображень, створених під час її подорожі до Лисичанська, тому нам було цікаво подивитися на нього у виставковому вимірі.

«Для мене досвід «Моделювання» був неочікувано приємною можливістю уявити свою роботу в такому тактильно знайомому просторі галереї. Неочікувано — лиш через перенасичення онлайн-форматом та й загалом я, велика адептка фізичної присутності, спершу мала перестороги щодо реальності чи ефемерності такої зустрічі з глядачем. Однак «Моделювання» виявилося для мене цінною можливістю подивитися на свої роботи з плином часу, в уважній і чутливій розмові з кураторами знайти нові теми для розвитку. Водночас у 3D-моделюванні виставки відчуваєш більшу свободу в роботі з простором, це справді багато про уявлення, гру. Для мене це також актуалізувало питання, чи «втрачає» фотографія цінність залежно від способу репрезентації — чи її привілей у тому, щоб бути в багатьох вимірах на однакових позиціях. Як у фізичному просторі, на екрані телефону, так і в практично індивідуальній герметичній зустрічі в фотокнижках або фотозінах» — Дарина Мамайсур

Проєкт «Моделювання» став для команди Лабораторії можливістю створити альтернативний простір репрезентації, в якому виставка є радше другорядною. На перший план виходить увага до мистецької практики учасників та проблемних і тематичних зон, що існують у сучасному фотографічному полі. Незабаром Лабораторія сучасного мистецтва «Мала Галерея» розпочне другий сезон проєкту, в якому ми хотіли б зосередитися на репрезентації фотографічних практик випускників Школи Віктора Марущенка, що дозволить не тільки представити нові імена, а й поговорити про ситуацію довкола фотографічної освіти.

Автор: Наташа Чичасова