Якщо дуже довго ілюструвати чужі тексти, можна почати писати свої. Головна художниця «Про|стору» Олена Зублевіч ділиться спостереженнями за незвичайним парком в іспанському місті Сантандер.


Подорожі до Іспанії зазвичай асоціюються з Мадридом і Барселоною, але якщо поїхати трохи далі, можна вийти за межі стереотипного туристичного досвіду та побачити щось нове. Наприклад, на півночі країни знаходиться невелике, але цікаве місто Сантандер: крім історичної архітектури в ньому можна виявити креативні рішення та проекти в дусі сучасного урбанізму.

Декілька слів про саме місто

Сантандер — столиця автономного співтовариства Кантамбрія, де живе трохи менше 200 тисяч людей. У минулому це був улюблений курорт іспанських королів. 1941 року історична частина міста згоріла у сильній пожежі. Після реконструкції вулична мережа міста змінилась, і дехто вважає, що пожежа навіть пішла Сантандеру на користь. На місці старих дерев’яних кварталів виросли розкішні парки та сквери, з’явилися широкі проспекти, а велична середньовічна спадщина при цьому вціліла та залишилася на своєму місці.

Перше, що привертає увагу у Сантандері, — набережна місцевої бухти, де два роки тому побудували мистецький центр Ботін. Його спроєктував знаковий архітектор Ренцо Піано — один із засновників стилю «хай-тек», який брав участь у створенні відомого Центру Помпіду в Парижі. Але набережною з фантастичними краєвидами бухти цікаві місця в Сантандері не закінчуються.

Cnetro Botín by Renzo Piano in Santander - SPAIN
RPBW_6575980
RPBW_6575914
RPBW_6576046
RPBW_6576063
RPBW_6576142
RPBW_6576209
RPBW_6576222_ — копия
RPBW_6577545 — копия
BCO - E Elevation unite (A3)
CBO - Section E-O - unite (A3)
CBO - W Elevation - unite(A3)
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow

Centro Botín / Renzo Piano Building Workshop. Ph:Enrico CanoStéphane Aboudaram

Географія Сантандера зумовила ряд особливостей клімату й ландшафту: з одного боку місто омивається Атлантичним океаном (Біскайська затока), а ландшафт — горбистий; з іншого ж боку знаходиться та сама бухта, уздовж берега якої, як і годиться в портовому місті, виросла досить щільна забудова. Завдяки океану сезони вітрів і дощів тут — звична справа. Між горбами та бухтою, в центральній частині міста, місцевість і зовсім болотиста. Це створило передумови для появи парку, про який далі піде мова.

Голова візуального відділу журналу Про|стір із видом на Сантандерську Бухту. Із особистого архіву. 2019


Як болотце перетворили на парк

До 2007 року територія нинішнього парку Атлантика де Лас Льямас визначалася як «водно-болотне угіддя», звідки й походить назва парку — las Llamas, «бруд». Якщо заходити до нього зі сторони моста Хуан Хосе Аренас, що біля кільцевої дороги, на перетині вулиць Лібертат і Марино Фернандес Фортеча [скільки ж іспанських назв! Сантандер такий Сантандер, Ред.], то зліва від парку збереглися залишки малопривабливого болота, до якого, ймовірно, архітектори ще не дісталися. Дванадцять років тому таким болотом була вся територія, а потім за неї взялися каталонські архітектори Енрік Батл і Джоан Роїг. Сьогодні контраст очевидний, причому вражаюче очевидний.

Перше відчуття від парку — ніби тебе телепортували в Копенгаген, настільки простір візуально й естетично відрізняється від решти міста. Рельєф місцевості проглядається з височин сусідніх вулиць: парк розташувався у вузькій, продовгуватій западині. Геометрія пішохідних доріжок, вертикальні каскади озеленення; вдалині, по обидва боки западини, вишикувалися шеренги сучасних будівель, серед яких корпуси університетів і студентські містечка.

Тут все не просто так: проєкт парку розробляли із суворим урахуванням особливостей місцевості, екологічної та біологічної частини. Як пишуть іспанські джерела, після облаштування територія парку буквально ожила, фауни стало більше в декілька разів.

Непроста концепція

За основу структури майбутнього парку взяли Атлантику з її унікальним кліматом і ландшафтами; маршрути самого парку символічно повторюють відомі подорожі через Атлантичний океан — плавання Христофора Колумба та Хуана де ла Коса.

Контури паркового простору відтворюють геометрію Атлантичного океану; вони виконані у вигляді «шахових» рослинних схилів, які вирівнюють парк, витончено обігруючи наявні нерівності. Різницю між формою океану та початковою формою парку доповнили висадженим очеретом. Також у деяких місцях площу «болота» збільшили за рахунок штучного озера: воно стало об’єднувальним ядром паркового периметра та місцем зібрання всіляких птахів.

previous arrowprevious arrow
концепция парка
схема
vaguada_de_las_llamas_santander_01
next arrownext arrow

Джерело: divisare.com

Ступінчасті ділянки оформлені сходами, пандусами й амфітеатрами, що додає простору безперервності та «плинності». Схили розбивають парк на три топографічні ділянки: перший на найнижчому рівні, поруч з очеретяними чагарниками; Наступний — на півдорозі вгору по схилу, де можна відпочити та пограти; і верхній, що йде паралельно дорогам, розмежовує парк.

Усі три рівні оформлені доріжками, що проходять по периметру парку: найнижча виконана бруківкою і таким чином виділяється як основний шлях, а інші вимощені еластичним матеріалом. Доріжки через очерети є по суті піднесеними тротуарами — так мінімізується вплив на очеретяні екосистеми.

Контекст рослинний та міський

Крім контурів, географію простору відтворює рослинність. Так, очерети, розташовані в центрі парку, еквівалентні центру реального океану. Інша флора дублює рослинність Атлантичного узбережжя: рослини розташовані відповідно до географічних зон, у яких організовано парк. Лінійні плантації представляють собою різні широти, засаджені більш-менш щільно в міру наближення до краю води.

При проєктуванні парку архітектори врахували ще й міський контекст: трафік, стан навколишнього середовища, наявність поруч студентського містечка та стадіону; вони додали відсутні в цьому районі пішохідні доріжки та веломаршрути, спортивні та ігрові майданчики. З боку головного входу парк з’єднується з набережною пляжу Сардінеро, де навіть у листопаді можна побачити серфінгістів.

Опір — куди ж без нього

Уся ця прекрасна історія не обійшлася без гостроти: проєкт парку від початку зіштовхнувся із критикою та опором із боку місцевої влади, політичних партій та різних культурних та екологічних асоціацій. Основною причиною невдоволення була «занадто авангардна» модель парку та його декоративність — критики вважали, що було би краще залишити все як є, «по-природньому»: де травичка росла, там нехай і росте.

Опір — нормальна реакція на «щось нове» незалежно від країни, її статусу та рівня життя

В результаті вдалося прийти до компромісу: авангардність концепції зберегли, але також залишили в парку більше половини «рідних» дерев. Тож не тільки в Україні буває важко реалізувати цікаві проєкти, опір — нормальна реакція на «щось нове» незалежно від країни, її статусу та рівня життя.

Ph: JORGE POO

Висновки?

Покинутий схил, болото, брудна річка — проблема чи ресурс? Тільки ми самі вибираємо кут зору та фільтр сприйняття. Переїжджати в комфортні міста Європи, де все вже гарно та зручно, або переймати досвід, реалізовувати найсміливіші ідеї і робити своє місто кращим — вибір кожного.

За останні роки в Одесі облагородили території в районі Приморського бульвару — Стамбульський та Грецький парки. Але залишилося ще чимало закинутих схилів і депресивних куточків, на які можна скаржитися, а можна об’єднуватися та вдосконалювати. Не так давно пройшов конкурс на кращий проєкт із відновлення скверу Жанни Лябурб, залишилося дочекатися реалізації.

Сподіваємося, що з кожним днем ​​інерція рушійних міських механізмів буде змінюватися лояльністю та допомогою ініціативним громадам, творчим групам, яких в Одесі більше ніж достатньо. І настане час, коли туристи будуть захоплюватися нашим містом не тільки через дивні напівміфи з минулого, а й завдяки впорядкованому комфортному сьогоденню з креативними парками та сміливими архітектурними рішеннями.

Текст, фото: Олена Зублевич


Використані джерела: