Ми навряд чи дізнаємося достеменно, коли вперше людині спало на думку зв’язати кілька гілок, щоб ними здійнятися нагору — адже такі конструкції існували ще в доісторичні часи мисливців і збирачів. З печерних сховищ палеоліту їхні мешканці діставалися через вириті у землі ніші-сходинки, або навпаки, підіймалися до сховищ, облаштовані над землею, аби запобігти нападам хижаків. Вже за доби неоліту, в протомістах з’явилися приставні драбини: між жердинами кріпилися поперечні палиці. А з розвитком архітектури сходи набували дедалі складніших і вишуканіших форм, послуговуючись найновішими технологічними досягненнями.
Ровесники найдавніших цивілізацій
Сходи були невід’ємним атрибутом монументальних споруд, зведених першими цивілізаціями Близького Сходу, та їх аналогів з інших епох і куточків світу. Мабуть, найпершими згадуються сходи легендарного зіккурату шумерського міста Ур. Монументальні сходи вели до Воріт Народів у Персеполісі. Особливою елегантністю були позначені сходи, що за бронзової доби піднімались терасами до Кносського палацового комплексу на острові Крит. Для юдеїв сходи були символом засобу спілкування Бога із людством: образ сходів зустрічаємо в Книзі Буття, де описується Драбина Якова з його видіння у сні, що стояла на землі, сягаючи небес.
У «Новому Світі» зустрічаються як монументальні сходи часів доколумбових цивілізацій у пірамідах Теотіуакана, міст майя та ацтеків, так і важкодоступні сходи у гірській країні інків.
У давній Елладі та Римі сходи об’єднувала ордерна система: колони підтримували перекриття, а основою для колон класичного храму була ступінчаста платформа або подіум, який надавав храмам величі. Верхня сходинка, на якій розміщувалися колони, називалася стилобатом. Одне з сімох легендарних «чудес світу» Галікарнаський мавзолей (близько 350-х років до н. е.) у реконструкції датського археолога Крістіана Йеппесена має ступінчастий дах, інтерколумнії зі статуями, розташованими на східцях двох ярусів у вигляді «геральдичних фігур» — людських постатей, з обидвох боків яких стоять леви. В ареалі індуїзму та буддизму величні сходи ведуть у храм-чанді Боробудур на острові Ява, кхмерські храми. Описуючи сходи палацу лам Потали у тибетській Лхасі, Ден Сіммонс у романі «П’яте Серце» вкладає у вуста Шерлока Голмса такі слова: «в гігантизм сходів важко повірити … Щоб ви уявили масштаб, скажу: весь британський парламент вмістився б у нижній третині Потали, а Біг-Бен доходив би лише до вершини сходів». Абсолютно унікальними є сходи V століття, що ведуть на Сігірію (Лев’ячу Скелю) острова Ланка, обрамлені висіченими з гірського моноліту гігантськими лев’ячими лапами, та східчастий комплекс колодязя Чанд-Баорі в Раджастхані, що нагадує ефемерні «неможливі сходи Пенроуза», змальовані у графіці М. К. Ешера, і є смертельно небезпечним, як і вода на дні цього незвичайного колодязя.
Говорячи про християнський Схід, не можна не згадати так звану Непорушну драбину на фасаді Храму Гробу Господнього в Єрусалимі — символ складності міжконфесійних стосунків та розбіжностей: одразу 6 конфесій володіють різними частинами споруди.
У мусульманській архітектурі зустрічаються спіралеподібні сходи унікальних ступінчастих мінаретів: найвідомішими взірцями тут є Мальвія у Самаррі та мінарет мечеті Ібн Тулуна — обидві споруди збудовані в IX столітті.
Інший унікальний тип сходів у мусульманській культурі — це сходи, що ведуть до мінбару — кафедри або трибуни в соборній мечеті, в якій імам читає п’ятничну проповідь. Цікаво згадати, що нова стамбульська мечеть Чамлиджа внесла таку нетрадиційну інновацію, як обладнання мінбару ліфтом.
Образ шляху до горішнього світу
Сходи — символ сходження надприродних сутностей, героїв, душ тощо. У завершеному вигляді вони є міфопоетичним образом зв’язку між трьома вертикальними архетипними шарами світобудови, причому початок сходів, який визначає висхідний чи низхідний рух, може співвідноситись із середньою, земною сферою. Інша варіація — початок сходів співвідноситься із небесною сферою. Здається саме такий образ надихнув Вільяма Блейка на його знамените полотно, де зображено Сходи Якова.
Еквівалентами сходів у міфах можуть виступати образи золотої нитки — catena aurea, вервиці, спіралі, парості або стеблі (наприклад, у відомій казці про Джека та Бобове дерево), осі та райдуги, особливо широко розповсюджені серед багатьох найвіддаленіших культур. Численні ритуали були направлені на підтримання «справності» таких космічних сходів. Дослідники шаманізму навіть користуються терміном «шаманська драбина». Зазначають також, що сходи виступають у міфологічному уявленні як шкала, що задає висоту світобудові, визначає місцеперебування тих чи інших сутностей, людей, богів та духів.
Щодо християнського символізму сходів, окрім біблійної Драбини Якова, слід згадати сходини, що символізували страждання Христа. Подібно до Якова, монах-бенедиктинець Святий Ромуальд також бачив у сновидінні сходи до неба, якими піднімалися білі монаші постаті.
Інновації в меблевому мистецтві: від дизайнерських ательє до серійного виробництва
Конструктивні особливості
За конструкцією сходи поділяються на маршеві, гвинтові, збірні, висувні, монолітні, на тятивах, на косоурах, приставні, мотузкові, стаціонарні тощо.
Основними складовими є насамперед такі: сходинка, яка слугує опорою для ніг; підсходинка (присхідець) — дошка під сходинкою; тятива — похила дошка, основа сходів, до якої кріплять сходинки; балясини — фігурні стовпці, які підтримують перила; поручні — з однієї або двох сторін сходів для полегшення переходу; больц — вертикальна стійка. Частину сходів між двома майданчиками називають маршем (від фр. «прохід»). Сходи можуть бути одно- та багатомаршеві.
Конструкція гвинтових сходів складається зі сходинок, що висічені з кам’яних блоків (по одному на сходинку). Закінчення блоків створюють вертикальну центральну стійку, яка підтримує один кінець сходинки, а другий вмурований у стіни. Зводили їх у замках, фортецях.
У тісному просторі зустрічаються східці, що чергуються. Порівняно зі звичайними сходами такої ж висоти вони мають вдвічі більше сходинок, що не дуже зручно під час підйому. Найпоширеніший тип — із відкритою тятивою, в якому можна побачити одночасно сходинки і бокові сторони підсходинок.
За призначенням сходи можуть бути основними; допоміжними; службовими; внутрішньоквартирними; вхідними; парадними; рухомими (ескалатори та елеватори); пожежними; трапами тощо. Слід виділити такі функціональні типи, як пересувні бібліотечні сходи або драбини для евакуації.
За використанням матеріалів сходи можна поділити на бетонні, дерев’яні, металеві, комбіновані. За інтенсивністю використання бувають основними та допоміжними, слугують доповненням до постійних.
Внутрішні сходи захищені від атмосферних впливів, тоді як зовнішні незахищені або захищені менше, тому їх виготовляють з вологостійких матеріалів, щоб запобігти природним впливам та псуванню.
Міські вертикалі: як вежі формують обриси європейських міст
Незвичайні та дивні сходи
Експерименти породили безліч найнезвичайніших взірців сходів у різних куточках світу. Зокрема можна згадати: замкнені самі на себе мюнхенські сходи «Umschreibung»; сходи-лабіринт апартаментів Muralla Roja в Іспанії; музичні сходи в Ханьчжоу та водяний орган східців набережної Загребу; 90-метрові гвинтові сходи каньйону Тайхан та сходи іспанського острова Гастегулач зі 237 сходинками; «Небесна дорога» гавайського острова Оаху, настільки небезпечна, що нею заборонено ходити; сходи у стовбурі новозеландського дерева каурі, що прожило 1087 років, а потім ще близько 50 000 років пролежало в землі; спіральні сходи Капели Сан-Лоретто у Санта-Фе (США), які, здається, не мають опори і зведені нібито без єдиного цвяха; обкладені різнокольоровою плиткою сходи Селарона в Ріо; сходинковий міст через швейцарську ущелину Траверсінертобель; 48-метрові сходи вежі Амбулувава на острові Шрі-Ланка, що підіймаються на висоту 356 метрів над рівнем моря; нарешті, Сходи Мрій на японському острові Авадзі, розташовані на ста обсаджених садками терасах.
Також варто згадати сходи, що ведуть через тераси Садів Бахаї до храму цієї релігії у Хайфі: хоча в конструктивному плані вони видаються звичайними, однак у комплексі з ансамблем Садів створюють надзвичайний ефект: з них відкривається вражаюча панорама міста, яке ніби розстеляється перед глядачем.
Ватиканські «Сходи Момо» 1932 року створені за проєктом інженера Джузеппе Момо. Якщо зупинитися на мить, може видатись, що сходи рухаються подібно ескалатору. Таку ілюзію витворюють незвичайні сходинки: зверху широкі, вони непомітно та поступово звужуються. Орнаментальні перила виготовлені з бронзи й прикрашені акантами — символами папської влади. Скляний купол пропускає струмені світла.
Еволюція сходів від Середньовіччя до сьогодення
Архітектура середньовічної Європи переважно розвивалася в містах з оборонними мурами, де простір для будівництва був дуже обмеженим, а тому будівлі зростали вертикально, були компактними. Все це відбивалося в інтер’єрі та екстер’єрі, і сходи ставали дуже важливою їх частиною. Роль громадського центру та символу міста відігравав костел, у якому головний вівтар розміщувався на ступінчастому узвишші, водночас із символічною та практичною метою: сходи мали відділити вівтар від простору вірян, а також зробити його помітним з центрального входу або з будь-якої точки приміщення. Середньовічні замки та палаци складалися з кількох корпусів, і для переміщення між поверхами зводилися гвинтові сходи, що не давали можливості ворогові дістатись верхніх приміщень. У самих вежах сходи були дуже вузькими й освітлювалися невеликими віконцями, хоча в деяких замках могли бути й широкими. Наріжні сходи надавали замкам та палацам величі, монументальності. Унікальне місце, зокрема, займають готичні сходи замку в австрійському Граці.
У часи Ренесансу з’явилися складніші вигнуті гвинтові сходи, такі, що утворювали колодязь, для чого необхідним стало використання поручнів. Балясини виготовлялися на токарному верстаті, а їхні верхня і нижня частини дзеркально повторювали одна одну. Самі ж поручні були пласкі, з широкими стійками, прикрашеними ефектними завершеннями. Також сходи оздоблювалися дерев’яними рейковими балясинами з отворами різноманітної форми, або замість балясин прикрашалися різьбленими дерев’яними панелями, а стійки — скульптурами, як сходи XVII століття в музеї Олівера Кромвеля.
У французькому замку с головні сходи мають форму подвійної спіралі. Спроєктовані, за однією з версій, геніальним Леонардо да Вінчі, Вони складаються з двох гвинтових частин, що не перетинаються: можна підніматися однією й не зустріти того, хто спускається іншою. Монарх Франциск I, відомий любовними інтригами, за легендою створив свого роду лабіринт, щоб його коханки не зустріли одна одну в замку, що нараховував 77 сходів. Форму подвійної спіралі мають також Ватиканські Cходи Браманте 1505 року. Архітектор Донато Браманте, уродженець італійського міста-держави Урбіно, розробив їх на замовлення папи Юлія II, якому майстра рекомендував його прославлений земляк Рафаель Санті. Метою Браманте було з’єднати в межах одного комплексу Бельведерський палац із апостольским та базилікою святого Петра. Найнезвичайніше в цих сходах те, що вони не мають сходинок: свого роду пандус обвиває внутрішній простір, до якого світло потрапляє зверху, тому додаткового освітлення не потрібно. Доричні колони підтримують усю конструкцію, якою могли піднятися навіть вершники. Сходи Браманте настільки вразили архітектора Джакомо да Віньйола, що 1573 року він розробив подібну конструкцію для палаццо Фарнезе в Капрарола (резиденції Алесандро Фарнезе), низькі сходинки якого, за легендою, давали можливість кардиналу піднятись верхи на коні.
Під час стильового переходу від ренесансу до бароко докорінно змінилося просторове рішення головних сходів і вестибюля, як і декор приміщень. Вестибюль перетворився на парадну залу, звідки монументальні сходи ведуть до головної парадної зали. Сходи привертали увагу пишним оздобленням балясин. Класичними можна назвати балясини у вигляді вази в будівлі XVII століття Ашбернхем-хаузі у Лондоні архітектора Ініго Джонса. Але справжнім шедевром Ініго стали «тюльпаноподібні» сходи 1635 року під окоподібним куполом грінвічського Квінс-хаузу.
Стиль рококо, що виник згодом, здебільшого проявлявся у внутрішньому оздобленні аристократичних салонів. Архітектори цього напряму широко використовували нові матеріали в дизайні сходів, наприклад, в асиметричних чавунних балясинах S-подібні криві утворюють суцільний профіль сходів. Завдяки новим технологіям обробки металів XVII–XVIII століть балясини можна було замінити витонченими панелями. У XVIII та на початку XIX сторіччя в моду увійшли звивисті сходи, що дозволяли значно зекономити місце.
У неокласичному стилі у дизайні сходів головним елементом стає ступінчастий подіум. Характерним прикладом є помешкання третього президента США Томаса Джефферсона, який сам спроєктував будинок в еллінському стилі. Поширення в цьому напрямі отримали комплексні сходи, що забезпечували доступ до верхніх вхідних дверей.
Цей стиль наслідують і одеські Потьомкінські сходи, зведені за проєктом архітектора Франческо Боффо на початку 1840-х років. В основу їхньої конструкції покладено принцип штучної перспективи: прибуваючи з моря, ми побачимо обриси ступінчастої піраміди, зрізану верхівку якої увінчує пам’ятник Рішельє. Це досягається тим, що нижні сходинки ширші за верхні, а при погляді зверху вони візуально здаються однаковими.
На початку XIX століття з розвитком індустріальної потуги більш активно почали використовувати метали, такі як чавун, коване залізо, сталь, пізніше — залізобетон. Архітектор Роберт Адам ввів чавунні балясини у формі конусоподібних пілястрів, увінчаних ліхтарем у римському стилі. Протягом XIX сторіччя архітектори загалом дуже цікавились окремими історичними стилями, відтворюючи деякі оригінальні мотиви та композиційно-декоративні рішення і форми, або змішували їх між собою в межах еклектичних поєднань. Еклектика позначилась у нових взірцях сходів: наприклад, готичні балясини мали мереживоподібне заповнення, або сходи у неоренесансному стилі вирізнялися широкими прольотами. Сходи могли мати подвійні ажурні панелі замість балясин і тятиви, але сама панель, виготовлена з чавуну, позначала відродження середньовічного стилю. Модернізація токарного верстата дозволила відтворювати різноманітні види балясин шляхом налагодженого масового виробництва. У комерційних будівлях частіше використовували гвинтові або компактні сходи — їх можна було відливати у багатьох елегантних формах, пристосовуючи під стелі будь-якої висоти.
Зовсім інші вимоги виникають до сходів з актуалізацією питання функціональності будівель протягом ХХ століття, коли у містах масово з’являються стандартизовані багатоповерхові будинки. Все більше споруд, у тому числі житлових будівель і місць праці, тепер обладнують пожежними сходами та механізованими засобами переміщення між поверхами: елеваторами, ескалаторами та ліфтами.
Оформлення: Катерина Цвентух
Джерела:
- Акимова Л. Искусство Древней Греции: Классика. — СПб: Азбука-Классика, 2007. С. 313-314.
- Бартенев И., Батажкова В. Очерки истории архитектурных стилей. — М.: Изобразительное искусство, 1983.
- Крэйго К. Как читать архитектуру: Курс по архитектурным стилям. — М.: Рипол-Классик, 2011.
- Савченко В. Україна масонська. — Київ: Нора-Друк, 2015.
- Cristóbal Vila. Infinite Patterns: https://vimeo.com/354924827
