Сучасні українці не звикли вітатися з сусідами, запитувати про їхні справи та просити допомоги, а якщо стаються негаразди, схильні звертатися до комунальників, поліції, суду, а не вирішувати їх у діалозі. Попри це у Києві відбуваються зміни: на Подолі місцеві активісти створили «Самосад» для відпочинку та спільних кінопереглядів, а жителі районів навколо Бабиного Яру щотижня зустрічаються на екскурсіях і публічних лекціях. Про те, як розвивається культура добросусідства в Києві та що для цього потрібно, у цьому матеріалі.

Сусідство — це спільний простір: район, двір, будинок, під’їзд, поверх і сходовий майданчик. Це місця, що пов’язують людей фізично. Сусідські стосунки в такій площині базуються на вирішенні спільних проблем (наприклад, зі станом будинку чи прибиранням у під’їзді) та розв’язанні конфліктів інтересів (одні хочуть більше паркомісць, а інші — дитячий майданчик у дворі). Таке уявлення про сусідство лежить на поверхні. Проте сусідство — це також історія, пам’ять поколінь і спільні спогади, тобто те, що лежить на глибшому рівні людських взаємин. Тут виникає питання довіри та відкритості.

Різнопланова й багато в чому трагічна історія Києва створила умови, у яких складно відбудовувати ті сусідські стосунки, що раніше були нормою. Перша та Друга світові війни, Голокост, репресивна політика СРСР і загальна атмосфера відчуженості протягом десятирічь негативно вплинули на взаємини в соціумі: сусіди перестали спілкуватися, зосередившись на власних справах. Це історичні умови, які творять контекст і які неможливо докорінно змінити. Проте, окрім історичних умов, є соціальні, що впливають на якість життя тут і зараз.

Данський архітектор Йен Ґел у книзі «Міста для людей» виділяє дванадцять головних критеріїв якості міського простору, які можна поділити на три групи: захист, комфорт і задоволення. Розглянемо кожну детальніше.

Захист

  • від транспорту та нещасних випадків. В Україні, особливо у великих містах, є проблема з перевантаженням дворів машинами. Британський архітектор Кристофер Александер у книзі «Мова шаблонів» зазначає, що людина не може прийняти навколишнє середовище, якщо більше 9% території призначене для автомобілів (це не більше 30 паркомісць на кожні 0,4 гектара міста). Відповідно люди відчувають небезпеку у дворах, заставлених машинами, і не бажають затримуватися в них для спілкування з сусідами;
  • від злочинів і насильства. Важливу роль у цьому відіграє освітлення вулиць і кількість спостерігачів у просторі, потенційних свідків;
  • від негоди, звукового забруднення.

Комфорт

  • можливість ходити, тобто наявність інклюзивних пішохідних зон;
  • можливість стояти, проводити час;
  • можливість розмовляти, слухати співрозмовника;
  • можливість грати та займатися спортом;
  • можливість бачити горизонт.

Задоволення

  • масштаб (людина відчуває себе «вписаною» в простір);
  • можливість насолоджуватися різною погодою;
  • позитивні відчуття (естетичне задоволення).

Що більше критеріїв задовольняє міський простір, то краще росте мотивація жителів взаємодіяти у ньому. З одного боку, якість сусідських стосунків прямо залежить від умов, у яких перебувають люди. Проте, з іншого боку, сусіди можуть самостійно впливати на якість спільного простору, можуть встановити інклюзивні пандуси, відокремити паркомісця та збільшити кількість світильників, облаштувати власний двір, щоб у ньому було безпечно, комфортно та приємно перебувати. У такому разі з’явиться бажання відпочивати у власному дворі та спілкуватися з людьми, які завжди поруч. Виявиться, що сусідів поєднують не тільки спільні під’їзди, але й інтереси та спогади про минуле.

Під час пандемії COVID-19, в умовах вимушеної самоізоляції, українці вчилися допомагати ближнім, а саме приносити продукти під двері інфікованим, возити лікарів до роботи, коли не працював громадський транспорт, долучалися до телефонного волонтерства для підтримки самотніх літніх людей. Зокрема, з’явилися ініціативи, які підтримують самозарадність серед сусідів. Наприклад, за цим посиланням можна завантажити макет плаката для під’їзду, де кожен охочий може залишити повідомлення про потребу в допомозі або зазначити, що може її надати.

У Києві й Одесі активно розвивається спільнота людей, котрі не лише розвивають культуру добросусідства у власних дворах і районах, а ще й навчають цього інших. Наприклад, Павло Калюк, ініціатор «Самосаду» та засновник спільноти «Подоляночка» в Києві, ділиться креативним способом залучення сусідів до спілкування: малювати плакати у вигляді чату, розвішувати їх у під’їздах і залишати маркер, щоб люди могли дописувати повідомлення від себе. Також у 2019 році команда ентузіастів трьох одеських громадських організацій #Зацікавлені, Фонд розвитку міста Одеси та Pixelated Realities започаткували та провели першу Школу культури сусідства. Зараз на їхньому YouTube-каналі більше 40 відео з лекціями й окремими порадами для облаштування двору та поліпшення взаємин між сусідами.

Улітку 2021 року Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» ініціював проєкт «Сусіди», мета якого відновити культуру сусідства, яка раніше існувала в Києві та познайомити мешканців районів, прилеглих до Бабиного Яру, з історією місця. Через екскурсії, кіноперегляди просто неба та майстер-класи (вхід усюди вільний) організатори стимулюють жителів найближчих районів знайомитися між собою та заглиблюватися в історію.

«Ми реабілітуємо культуру сусідства, що існувала задовго до трагедії в Бабиному Яру, намагаємося створити ті умови, у яких можливий діалог між різними людьми. Проєкт триває всього четвертий місяць, але вже набув великої популярності. Сумарно на наші події прийшли понад дві тисячі людей, що живуть поруч. Тішать моменти, коли після подій до нас підходять знайомитися люди та запитують, коли будуть наступні заходи. Багатьох я вже впізнаю здалеку, бачу, як спочатку люди ніяково знайомляться, а вже після кількох зустрічей жваво обговорюють останні новини. Наразі ми творимо ініціативу, запрошуючи містян на події, організовуємо все логістично, проте сподіваємося, що в майбутньому сусіди відчують бажання та потребу власноруч ініціювати подібні заходи та розширять коло власних можливостей», — розповідає керівниця проєкту Інга Заславська.

Розвиток добросусідства — тривалий процес, який охоплює багато способів взаємодії: пограти у шахи в парку, вирішити проблему з каналізацією, посадити квіти у дворі чи відшукати історію роду, що десятиліттями або й більше проживав в одному місці. Зібрати всіх сусідів району та сказати «давайте дружити» не спрацює, проте маленькими кроками можна прийти до створення великої спільноти сусідів, яким не байдужі спільний простір, історія та пам’ять.

Авторка: Поліна Гоч
Фото Анни Юхимець