Перетини та взаємовпливи ідентичності, реальності й віртуальності — одні з чільних тем творчості Віталія Шупляка. Митець досліджує їх через відео, інсталяції та предметно-орієнтоване мистецтво, перформанс і живопис.
Художник народився у Бережанах (Тернопільська область) вивчав образотворче мистецтво у Львові, Гданську, Познані та Брауншвайгу. Віталій Шупляк автор десяти персональних проєктів і учасник понад ста групових виставок і кінофестивалів. Цьогоріч здобув головну нагороду 2 Minutes shorts award ex aequo на 34 Міжнародному кінофестивалі у Штутгарті, Німеччина. Інші нагороди — почесна відзнака 13 In out festival у центрі сучасного мистецтва Łaźnia у Гданську, Польща, головна нагорода FilmFestSpezial у Künstlerhaus у Ганновері, Німеччина. Він є учасником стипендіальної програми Gaude Polonia. У 2013–14 роки був учасником групи Carrousel, у 2014–2017 роках ініціював створення Pi Gallery, а з 2019 року розвиває Kruta Art Residency в Бережанах.
Про ідентичність і самобутність
— В описах до ваших виставок часто фігурує дослідження впливу цифрової реальності на ідентичність. Чим для вас є ідентичність?
— Термін ідентичність, звісно, має багато значень, зараз мене насамперед цікавлять процеси формування і трансформації. Тобто, це не тільки широка тема, котру я досліджую, а також явище, пов’язане з процесом самоусвідомлення та власного розвитку, адже як художник я формую власну ідентичність. Мені подобається неоднозначність терміну ідентичність, котрий одночасно означає приналежність до групи, але також власну відмінність, тобто несхожість на інших.
— Цифровізація, занурення в соціальні мережі, впливає на нашу поведінку, емоційний розвиток. Один із ваших проєктів — інсталяція, показана у 2020 році під час виставки Between Statements у місті Познані в Польщі, частково про це — досвід ініціації, замінений зміною статусів у соцмережах, і як наслідок емоційна незрілість. Які аспекти змін в ідентичності вас цікавлять і чому саме вони?
— Спостерігаючи за впливом соціальних мереж, особливу увагу приділяю не тільки тому, як відрізняється медійно створений образ від реального, а й на те, як він впливає на реальну ідентичність та сприйняття індивіда соціумом. Медійний образ може впливати не тільки на візуальну складову, а й на характер і поведінку, заохочуючи її через, наприклад, реакції користувачів мережі. Інколи ці процеси, хоча й символічні, проте достатньо брутальні та нагадують дресирування у цифровому середовищі.
— Інструменти, котрі впливають на формування нової ідентичності одночасно і є її виразниками, тим, що її проявляє. У роботах ID, please, Scrolling / RGB ви працюєте із цими символами, говорячи, як мені здається, одночасно про їхню символічність, а заразом про їхню залежність від контексту та користувача. В одному інтерв’ю ви сказали, що досліджуєте матеріальну сторону віртуальності й те, як вона впливає на формування ідентичності. Розкажіть детальніше про перетин віртуального та матеріального.
— Мені знається, що ми часто забуваємо, що віртуальне має матеріальну основу, навіть якщо це сервер, який перебуває в іншій частині світу. Я часто звертаю увагу на поверхню екрану, мембрану, котра виконує функцію кордону, та стараюся вловити лінію розмежування, а також заглянути, що розташовано за екраном.
Для прикладу в роботі Scrolling / RGB (персональна виставка «Протираючи штани» в київському IZONE, 2019 рік) я запитував наскільки тертя пальцями по екрану впливає на формування ідентичності. Мене цікавило, чи може це призвести до стирання відбитків пальців. Scrolling, котрому немає кінця, чи кінець, котрий ніколи не настане?
Про тілесність і простір
— Властиво ваші проєкти прямо чи опосередковано пов’язані з тілесністю. У «Гіпертензії» рука стискає та деформує чохол від телефона, котрий можна сприймати за телефон. І це наштовхує на те, що у цифровому світі тіло людини — це той самий чохол, бо у соцмережі оболонка не настільки важлива. Як на вашу думку, диджиталізація, постійний контакт із гаджетами та перебування у цифровому світі впливає на наше відчуття себе як з плоті й крові?
— Звісно, цей вплив суттєвий, він також дає можливість уявно покидати власне тіло, заглиблюючись у віртуальні простори. Одночасно це дає нагоду більше дізнатися про власну тілесність, або поглянути на неї з іншої перспективи. Оскільки розвиток технологій і тенденція інтеграції пристроїв у тіла посилюється, то й кордон між ними поступово розмивається, і це також спричиняє багато викликів.
Щодо відчуття себе, це дуже індивідуальне питання. Для мене надмірний контакт із пристроями викликає природну потребу зміни статусу на оффлайн, потребу роботи з власним тілом через перформанс і реальним матеріалом через скульптуру, чи роботу з об’єктами.
— Якими засобами ви проявляєте вплив віртуального світу на тілесний?
— Ці питання я зазвичай порушую відеороботами та відеоінсталяціями, стараючись створити ситуації, котрі б зміщували перспективу бачення глядача, оголювали принципи взаємодії та спонукали до аналізу. Ми дуже швидко та просто отримуємо потужні засоби, як ось звичайний смартфон, але над усвідомленням того, який саме інструмент ми тримаємо в долоні, потрібно ще працювати.
— Ви часто буквалізуєте абстрактне: у роботі «Протираючи штани», де наждачний папір у розкиданий на підлозі, у «Гіпертензії» рука стискає металево мерехтливий чохол смартфона, у «Авітамінозі» скульптури відлиті з блістерів вітамінів і вкладені у кольорові чохли. Або ж інсталяція Airplane mode, де транзитні ситуації, перебування перед невідомістю втілені в проєкції неба на конструкцію вікон з наклейками літачків у формі іконок режиму польоту. Чому ви застосовуєте такий підхід?
— Метод дослівного трактування інколи може запропонувати цікаві перспективи сприйняття твору. Для мене важливе почуття гумору, котре часто вкриває солодкою оболонкою критичну основу роботи.
— А ще у ваших роботах зберігається прив’язка до конкретних точок. Об’єкти «Авітамінозу» обігрують розташування вимикачів світла, відеоінсталяція «Гіпертензія» встановлена на струбцинах котрі також стискають плазму на котрій відтворюється відео і підносять її над підлогою. Яке значення має для вас походження предмета?
— Хоча я стараюся не зациклюватися на історії та походженні предмета, звичайно, це є важливим, бо інколи за одним непримітним об’єктом може стояти насичена історія, котра часто відіграє ключову роль у створенні роботи, і може бути вагомим концепційним матеріалом. Приміром, мені подобається ідея реліквій, що напряму пов’язана з сакральним контекстом, міфом. Усе залежить від конкретного предмета, але вважаю, інколи можна змінити його ідентичність, змінивши контекст.
— Інсталяції та предметно-орієнтоване мистецтво пов’язані із конкретними місцями. Які аспекти простору вас цікавлять?
— В основному мене цікавить самобутність місця, насиченість у вартості; місця котрі мають, що сказати; місця, в котрих достатньо незначного жесту художника, щоби приховані історії прийшли до глядача.
Про сакральне й віртуальне
— І при всьому цьому насиченні предметами, вираженням тілесного через них і позірним холодом технологій, залишається місце для того, що існує поза цим. У одній з розмов ви сказали: «Питання, яке мене давно цікавить, наскільки диджиталізація і щораз сильніша присутність віртуальності впливає або змінює потреби духовності?» Чому вас цікавить це питання?
— Першу вищу освіту я здобув на кафедрі сакрального мистецтва у Львівській національній академії мистецтв і це досі має вплив на мої зацікавлення та призму сприйняття. Також я спостерігаю та цікавлюся тим, як натуральна потреба віри заповнюється вірою у цифровий рай.
— Перетини сакрального та цифрового втілилися в короткометражному фільмі «Повідомлення до небес» із відзнятим небом, котре як виявляється являє собою відеофіксацію проєкції на екран об котрий в один момент вдаряється паперовий літачок, а також у живописному творі No avatar/CMYK де накладені зображення, силуети аватарок із соцмереж, котрі використовують для користувачів що не додали власного фото, створюють образ фігури із німбом, що проєктує анонімність на очікування від іконічного зображення. Яких форм зараз набувають ваші пошуки перетину сакрального та цифрового?
— У мене є кілька ідей, котрі я розвиваю, та, скоріш за все, втілю у нових відеороботах, бо стараюся заглиблюватися у питання сакрального та цифрового, але це всього лиш один із напрямків, котрі мене цікавлять.
Я стараюся бути відкритим до явищ, котрі вартують опрацювання, та час від часу перемикатися у статус оффлайн, аби чіткіше досліджувати та формувати свою власну творчу ідентичність.
Більше інформації про художника на його особистій сторінці.
