Сезон цвітіння цієї рослини неможливо уявити без чхання, нежитю й почервонілих очей у людей навколо. Навіть абсолютно здорова людина може стати алергіком, якщо довго дихатиме повітрям з великою кількістю пилку. Поговоримо про те, як амброзія захопила світ і чому її назва не зовсім відповідає її небезпечному впливу.

Чому з усього розмаїття дерев і трав, що пройшли крізь його руки, шведський природознавець Карл Лінней назвав амброзією саме цю непоказну рослину? «Напій богів» просто не може мати таку подобу. Адже в неї нема ані яскравих квіток, ані витончених форм, та й запах не назвеш приємним. Ще й до всього, місця, найбільше «вподобані» амброзією  — звалища й пустирі.

Навпаки ж, легендарна амброзія в розумінні давніх греків — це щось зовсім особливе. Саме це слово, ἀμβροσία, означає «безсмертя», а отже йдеться не просто про страву з вишуканим ароматом, а про джерело нескінченного життя й молодості. Практично ідентична амброзії давньоіндійська амріта — напій, у назві якого заперечення смерті відчуває на слух навіть сучасна людина. А-мрі — не-умри[1].

Як багато іронії у цьому зіткненні давньої та нової історії! Адже лінеївська амброзія якщо й натякає чимось на безсмертя, то хіба своєю повсюдністю й незнищенністю, від якої потерпають жителі багатьох країн. Не дивно, що майже в усьому світі її вважають карантинним бур’яном. Втім, краще сказати не «вона», а «вони».

Амброзія — не одна рослина, а цілий рід, до складу якого входять приблизно півсотні видів. Лінней описав його ще в 1753 році разом з трьома першими видами, з яких нас мають особливо зацікавити два — амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia) і амброзія трироздільна (Ambrosia trifida). Ці рослини належать до родини айстрових разом з айстрами, кульбабами, полинами й багатьма іншими.

Ззовні види амброзії найбільше нагадують саме полин. Їхні непоказні «квіти», зібрані у вузькі довгі суцвіття, насправді (як і в полину) є мініатюрними суцвіттями-кошиками, що складаються з дрібнесеньких квіточок. Цікаво, що суцвіття в амброзії різні на одній рослині: є більші чоловічі (тичинкові) кошики й майже непомітні жіночі (маточкові), що часто складаються з єдиної квітки.

Проте ця мініатюрність і непримітність оманливі: один екземпляр амброзії спроможний дати до 150 тисяч насінин (точніше, плодів-сім’янок), хоча й живе не довше кількох місяців. Більше того, незважаючи на свої мікроскопічні розміри, сім’янки амброзії в ґрунті можуть зберігати схожість понад 40 років. Звідси й шалена здатність цієї рослини до розселення.

А втім, справа не лише в цьому. Види, про які ми говоримо, колись були зовсім невідомі переважній частині світу. Їхній природний ареал — у Північній Америці, але з початком торгівельного сполучення між Старим і Новим Світом вони розповсюдилися в Європі й інших частинах світу. Амброзія полинолиста — напевно, один із найпоширеніших будяків сучасного світу, який росте від Чилі до Австралії й від Африки до високогір’їв Непалу. Поширенню цієї рослини, окрім її плодючості, дуже сприяло те, що ніде в Старому Світі в неї не знайшлося природних ворогів — ані комах, ані патогенних мікроорганізмів. Не пасе задніх і амброзія трироздільна, що заселила практично всю Євразію.

Гербіциди здатні вбити живі рослини, але не можуть нічого зробити з насінням, що десятиріччями залишається в ґрунті. Крім того, надто часто ці рослини перебувають у небезпечній близькості до людини, а отже застосування гербіцидів може становити завеликий ризик. Під таким «прикриттям» незаймані екземпляри швидко дають початок новому поколінню, адже їхні легкі сім’янки всюди розносяться вітром.

І ось тут ми підходимо до того, що робить амброзію не просто будяком, а дуже небезпечним сусідом. Щоб весь цей запас насіння міг розвинутися, потрібно опилити кожен насінний зачаток, а це вимагає дуже великої кількості пилку. Не маючи яскравих квіток, амброзія не може опилюватися комахами й покладається на вітер. Це дуже розтратливий партнер, тому кількість пилкових зерен повинна в багато разів перевищувати навіть максимальну кількість насінин.

Ось чому масове цвітіння амброзії подібне до пилової бурі: крихітні пилкові зерна розносяться всюди й надовго осідають у будівлях, квартирах, на одязі й на листі дерев. Для багатьох людей пилок амброзії — сильний алерген, що спричиняє хвороби дихальних шляхів, іноді дуже серйозні. У сезон цвітіння людям часто доводиться носити респіратори, а навантаження на медиків сильно зростає.

І це, на жаль, ще не все. Обидва види амброзії, розповсюджені по всій Європі, випадково потрапляючи під час цвітіння в раціон домашніх тварин, перетворюють їхнє молоко на гірку рідину з неприємним запахом, непридатну для пиття. Нарешті, амброзія швидко виснажує ґрунт: походячи з посушливих регіонів, ці рослини вміють висмоктувати ґрунтову вологу значно швидше за польові культури, які, стикаючись з амброзією, швидко втрачають урожайність.

Невелика ложка меду в цій діжці дьогтю — лікарські властивості амброзії. На жаль, використовуються вони лише американськими індіанцями, та й ті поступово про них забувають. У європейські фармакопеї амброзія не потрапила, зате кілька видів (зокрема полинолиста) зараз внесені до так званих «Чорних книг» — списків шкідливих і агресивних екзотичних видів, що завдають особливої шкоди екології.

Отже, рослини, чиє ім’я символізує молодість і безсмертя, в реальності виявляються джерелом хвороб для людей і загрозою для існування екосистем. Карл Лінней умів зло кепкувати з колег-природознавців, увічнюючи імена своїх опонентів у латинських назвах тварин не найприємнішого вигляду. Пробачимо йому й цей жарт.

Потрібно розуміти: що більше ми втручаємося в природні екосистеми, що слабкішими стають їхні останні острівці, то важче їм опиратися чужорідним видам. Найкращий спосіб викоренити амброзію — відновлювати природну багаторічну рослинність, серед якої не виживає ані дорослий будяк, ані його проростки. Навіть у великих містах є можливість це робити, правильно доглядаючи за парками, газонами і прибудинковими ділянками; більше створювати, а не руйнувати.

[1] Безумовно, тут наведене дуже віддалене й граматично неправильне звукове зіставлення, але воно добре відображає спорідненість цих двох слів в українській мові й санскриті.

Текст: Володимир Скворцов

Іллюстрації: Олена Зублевич

Переклад з російської: Міла Кац