Якісної сучасної архітектури в Одесі наразі не так багато, вважає архітектор та засновниця JK Lab Architects Жанна Кісельова – проте вона саме одна з тих, хто працює над зміненням ситуації. Поспілкувалися з Жанною про те, якого забарвлення ідеальний фон для життя, який комплімент архітектор може почути в Одесі, як старіє місто – та багато інших речей.
У нас дуже консервативне місто
В людському розумінні архітектура Одеси – це те, що знаходиться в історичному квадраті. І все. А далі в нас – погані приклади новобудов. Якісної сучасної архітектури в Одесі не так багато – функціональної, крутої, потрібної. Тому і ставлення до всього нового, що з’являється, негативне.
Найкрутішій комплімент від одеситів – про це мені розповів скульптор Михайло Рева – це коли підходить бабця й каже: «Молодець, любчику, відновив усе, як було!». Він заперечує, що цього фонтану тут не було ніколи, а у відповідь – те саме: «Молодець, любчику, я пам’ятаю, як все було, пам’ятаю той фонтан». А Рева півроку не спав та робив цей фонтан, і тут він розуміє – ось найкращий комплімент, який можна почути в Одесі – що відновив усе, як було.
фото: jannakiseleva.com, revastudio.org
Мені б дуже хотілося міняти цю фабулу, бо вона робить неможливим життя молодих людей. Якщо немає сучасного середовища, немає паблік спейсів, де люди спілкуються, об’єднуються, придумують проекти та бізнес-ідеї – при першій нагоді всі будуть звідси їхати. Мені здається, тоді місто взагалі робиться неможливим, бо воно старіє, загниває, «усе не так», а «за Радянського Союзу, звісно, було красивіше».
Архітектура формує свідомість, побут формує свідомість. Нові люди все ж таки є, і для них має бути простір. З’являються ж хіпстерські кав’ярні. Туди приходять клієнти, які зводять новобудови. Їм там подобається, вони думають: «Хм, напевне треба дочці квартиру зробити, як тут». Вони теж розуміють, що було б правильно переходити на нові рейки.
Ми в компанії не робимо «класичний середземноморський стиль»
Коли клієнти приходять і таке замовляють, ми відповідаємо, що багато колег працюють в подібному стилі – можемо порадити, дати телефони, і відправляємо туди. Нема сенсу імітувати, що ми живемо ніби 200 років тому, але на 22 поверсі. Будь-що імітувати – це погано. Тому ми працюємо в невеликій ніші, багатьом ми незрозумілі.
Чорний – ідеальний фон для життя
У Гоголя є таке: «Біленькими нас кожен полюбить, полюбіть нас чорними». Ми багато використовуємо чорний колір. І це не стиль, і навіть не прийом, а наше золоте правило: у будь-якій незрозумілій ситуації – чорний. Не цей тілесний колір, в який усі фарбують квартири, мімікруючи з бежевим інтер’єром – при цьому через нього зуби здаються жовтими, білки очей – жовті. Я вважаю, це найнечесніший колір, який можна застосовувати в інтер’єрі, колір страху знову потрапити до утроби матері, бути всередині її живота.
Максимальний монохром робить життя яскравішим, і людина стає центром цього сценарію.
Білий – чесний, він красиво відтіняє весь спектр, не бреше. Чорний – чесний, подивіться на чорно-білі фотографії. Максимальний монохром робить життя яскравішим, і людина стає центром цього сценарію. Ми використовуємо чорний як ін’єкцію адреналіну. Звичайно, на 13 станції Фонтану чорний не вписується в архітектурне середовище, але хто сказав, що завдання архітектури – завжди вписуватися? Завжди бути, як усі, ходити в однаковому одязі, зачісуватись однаково, читати однакову літературу? Ні, завдання – розбудити.
Одесити ретроградні в своїх поглядах. Ми не можемо працювати для всіх і подобатися всім. Є відсоток, який оцінить – можливо, не зараз. В глибині душі мені подобається хвилювати. Щоб люди прокидалися і починали думати. Ми просто відображаємо час, в якому живемо.
На мене багато хто ображається, коли я кажу, що Одеса – провінційне місто
Це дуже видно, коли приїжджаєш у Київ. В нас є певний прошарок еліти, яка начитана, аристократична, дуже снобська, знається на живописі та супер-культурних темах, для них Київ – просто відстій. Але Одеса – місто контрастів: фасади в нас помпезні, ніби ми досі в корсетах ходимо, прекрасні дами з напудреними щоками. А заходиш у двір – чисте село. Місто так побудоване – тільки фейковий фасад, в стилі «хочу дачу на морі, фасади як у Пітері, тільки поменше, а що всередині – мені неважливо». От всередині у нас це «неважливо». Тема дворів, які водночас дуже поетичні, живописні, обідрані, з котами, запахом, розвішаною білизною – це і романтика, і дуже сильний контраст. Саме тому Одеса й подобається. Йдеш виряджений по вулиці і бачиш тільки туристів на Дерибасівській, але заходиш у двір – а там тьотя Клава пере і смажить бички. В цьому є шарм.
А ще є багатокультурність та багатонаціональність
Євреї, болгари, греки – всі разом, одним подвір’ям виховують дитину. Тому Одеса народжує геніїв и таланти. Якщо мама і тато більше нікого не бачать, це дуже вузькі два світи. А коли дитину виховують бабусі, дідусі, сусіди – це круто, і ми можемо організовувати це в своїх дворах. Це такі маленькі субкультури, субгрупи: добросусідство і позиціонування – «ми разом».
У нашому дворі, де живуть звичайні собі люди, скинулися на ворота, які самі відкриваються. Я зранку медитую, коли сиджу в машині, ворота відкриваються, і я відчуваю себе, неначе живу у палаці. Це коштує небагато, але цей шматочок Європи можна посадити у себе, і мені дуже хочеться такими шматочками збуджувати людей, надихати, щоб вони міняли оточення не тільки всередині квартири, але й у місті також. Чим більше буде соціальних змін – тим більше класних проектів і локацій.
Ми бідні, але дуже креативні, винахідливі, творчі, артистичні і красиві
Чим південніше, тим експресивніше. Північні люди вдумливі і спокійні, їм треба писати трактати по філософії. Погода погана, ніхто не ходить на пляж, вони працюють. А в нас будівельники на пляжі засмагають на балконах. Місто формує розслабленість – така в нього енергетика.
Одеська проблема – це консервативність. Можна було б посилити електротранспорт. Але люди звикли, що «це для бабусь, я не поїду на трамваї на роботу». У всьому світі в класному трамваї їздять депутати. Мер Амстердаму обирає – їхати сьогодні на трамваї чи на велосипеді! Це дуже круто, і я дуже хочу, щоб це трапилося тут. На велосипеді треба не кататися, а їздити. Ми 10 років тому за велодоріжки з транспарантами ходили в кабінети – тільки зараз вони будуються. Але я обираю чекати тут, ніж десь у Європі грати за чужими правилами. Там вже все добре і практично немає проблем. Архітектурні студії там будують склади, промислові приміщення. А у нас – треш, роботи непочатий край.
Пластик і вагонка на фасадах – це у нас зсередини
Є інспектори, які кажуть прибрати кондиціонер з пам’ятки архітектури. Мешканець відповідає: «Ні, це мій кондиціонер і моя квартира, приватне майно». В Амстердамі люди вважають, що це їхнє місто, а у нас «своє місто» – це 50 метрів квадратних. Немає розуміння, що зовнішній вигляд квартири – це частина міста. Люди живуть у дуже вузькому світі, де лише заробляють і витрачають. Я не знаю, як до них достукатися. Вагонка, до речі, шкідлива для дихання. Я зазвичай лякаю клієнтів тим, що коли у ванній вагонка – дихаєш пластиком, потім буде не дуже красиве волосся, алергія, це все неекологічне.
Іноземці кажуть: у вас таке красиве місто, але що це з вашими фасадами?
ЮНЕСКО ридає, коли бачить Одесу. Широкі вулиці, заставлені автомобілями – у Європі на вузьких вуличках примудряються все вмістити. У нас є все для інфраструктури, але нема усвідомлення, що її можна створити, якщо зона комфорту розшириться за межі штанів, потім квартири, фасаду і, нарешті, міста.
Мені дуже хочеться, щоб до Одеси ставилися як чогось рідного. Реально, як до мами, об маму ноги не витираєш. Одесі треба допомагати – вона як старша жінка, якій потрібен не просто макіяж. Є проблеми, важливіші за фасади, але хороші фасади хоча б фарбують червоним губи бабусі.
Одеса – контрастне, смішне і забавне місто, перше місто, де смачні помідори і вздовж моря нема дороги. Це великий лист паперу, на якому можна щось малювати. В Одесі дуже сильний авітаміноз, але ми можемо працювати над якістю нашого середовища та сподіватися, що її вдасться вилікувати.
Похожий материал: Греческий парк в вопросах, ответах и историях: «А как же газон?»
Бесідувала Христина Петрик
