Міста, в яких ми живемо — світ надзвичайно розмаїтий: проспекти, дворики, парки, вулички, будинки, і, звичайно ж, їхні дахи. Саме вони надають життєстійкості будівлям, прикрашають їх, роблять привабливими за рахунок своєрідних перепадів висот сусідніх будинків. Жодна повноцінна будівля не може обійтись без даху та покрівлі, так само різних і вартих уваги. Про історію покрівель з усього світу розповідає Віра Степанян.

Серед трьох характерних особливостей архітектури включно з функціональною та естетичною виступає конструктивна; саме від неї залежить міцність та стійкість будівлі, отже — тривалість її існування. Конструктивна система складається з підтримуючих та перекриваючих деталей— балок, склепінь, дахів, — які для архітекторів різних стилів та епох були неабияким викликом. Іноді їхній дизайн ніс відверто декоративний ефект, однак основне призначення даху — захистити будівлю від атмосферних умов: дощу, снігу, вітрів тощо.

Особливості конструкції дахів

Найчастіше дахи поділяють на скатні та плоскі. Складаються вони з несучої частини та зовнішньої покрівлі, і ще з ряду елементів: схил, кроква (підтримувальна конструкція), обрешітка (основа покрівлі), ребро, вальм, розжолобок та інші. Дахи можуть набувати різноманітних геометричних форм: односхилі, двосхилі, ламані, щипцеві, у вигляді конусу, шатрові, вальмові, дахи-метелики (заглиблені усередину), Г-подібні, Т-подібні (один дах врізається в інший), комбінований дах і навіть дахи будинків-вуликів як, наприклад, у найдовшому житловому будинку з найдовшим дахом у світі,—1750 метрів. Саме таку довжину має знаменитий будинок-вулик авторства архітекторів В. Маловиці та Р. Метельницького, побудований у 1980 році в Луцьку. Торці даху зі скатами, які не відділені знизу карнизом називаються щипцями. Для покриття використовують безліч матеріалів від соломи або очерету, дерева до алюмінієвого сплаву.

Односхилий дах складається з одного скату і має різну геометричну форму (прямокутну, трикутну, квадратну, ромбічну), є характерним для заміських будинків, гаражів та інших простих будівель.

Найбільш, практичним і найбільш популярним у будівництві є двосхилий дах, котрий називають ще щипцевим. Є декілька різновидів дахів такого типу: симетричні з дзеркальним відображенням, коник на яких розміщений по центру будівлі; несиметричні, з різними схилами скатів і зміщеним коником; зі зламаними скатами, що використовуються для збільшення об’ємного простору. Іноді скат має видовжену форму, робиться це з метою захистити нижню частину поверху від стічної дощової води.

Поширеним в наш час є шатровий дах: покриття, що складається з чотирьох або більше однакових трикутних скатів котрі з’єднується в центрі. Також його називають пірамідальним, такий тип був відомий ще в глибоку давнину шумерам, які зводили свої будівлі у вигляді наметів.

Чотирискатний дах, який з торцевих сторін має форму трикутників, а скати — у вигляді трапеції, це вальмовий дах. Самі похилі конструкції можуть бути складними: різнорівневими, різними за розміром тощо, але вимоги для них залишаються однаковими: відсутність фронтонів і закінчення у конику. Складна конструкція багатощипцевого даху будується з кількох щипців: звідси оригінальні та ексцентричні форми, і дощова вода при цьому може стікати без додаткових пристосувань.

Дах може мати конічну форму, якщо у його основі коло. Він робить будівлю елегантною, іноді унікальною як, наприклад, знамениті на весь світ сільські будинки на півдні Італії — труллі. Їх зведено з вапнякових блоків методом сухої кладки; об’єднані одним фасадом вздовж усієї вулиці, будівлі увінчані шпилем. Частково забудоване ними місто Альберобелло завдяки цьому внесене у список Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. У його центрі розміщено два сліпучо-білих квартали з 1400 труллі, взятих немов з казки. Вони мають свою окрему історію: неаполітанський король Фердинанд І (XV століття), який славився патологічною жорстокістю, встановив спеціальний податок на новий населений пункт. Місцеві жителі змушені були будувати житло не використовуючи розчину, щоб його можна було легко і швидко розібрати. Селяни почали будувати круглі будинки з кам’яних кілець з конусним дахом., вибудовуючи їх

Склепінчастий дах має округлу форму, часто використовується в будівництві торгових центрів, виставкових залів, автопарків, промислових будівель. Його поділяють на кілька видів: купольний, арковий, напівкруглий.

Горищний простір, що призначався для житла ще з XVII століття став називатися мансардою на честь французького архітектора Франсуа Мансара, який і запропонував йогодля житла. Сучасні мансарди набувають декоративного характеру за рахунок різних форм дахів з ламаними скатами або через поєднання симетричних та асиметричних елементів.

Східноазійські традиції зведення дахів

Двоскатний або чотирискатний дах, а також їх поєднання, є характерною особливістю для архітектурних традицій Східної Азії,насамперед Китаю, Кореї та Японії. Китайські храми зводились двоярусними, а витончені вежі-«пагоди» в храмових ансамблях — багатоярусними, могли налічувати десять і навіть деколи до двадцяти ярусів. Фасади прикрашалися різьбленим орнаментальним декором, а дахи та його ребра — керамічними фігурками фантастичних тварин. Так оздоблений, наприклад, Храм Неба 1420 року в Пекіні. Унікальність таких будівель полягає в тому, що архітектори винайшли неординарну конструкцію із заломленими вгору кутами, використовуючи багатоярусні та ступінчасті, розташовані один за одним, кронштейни «доу гун». З’єднувалися вони на стовпах галерей, завдяки ним вода стікала з даху на великій відстані від стін. Цей винахід пов’язаний з кліматичними умовами — частими тропічними зливами в басейнах річок Хуанхе і Янцзи. За однією з китайських легенд міфічні дракони перебували на дахах, а щоб вони не мали змоги спуститися на землю, край покрівлі згинали догори. Для покрівлі використовували глазуровану черепицю, тонколистовий метал, бітумну черепицю. Кольори використовували яскраві. Частіше це лаковані червоний та лазурово-«небесний»; а жовтий могла дозволити собі лише імператорська родина.

З такими ж самими архітектурними традиціями як у Китаї пов’язана Японія — ще один важливий центр розвитку східної архітектури. Тут розроблялися конструкції дахів з провисаючими скатами. Технологія зведення дахів опиралася на складну систему аналогів кронштейнів доу-гун — ток-йо, з метою забезпечити стійкість будівлі в країні з підвищеними сейсмічними умовами. Серед найвідоміших монастирських комплексів з вражаючими дахами можна згадати Хорюдзі в давній столиці Нара (VII cтоліття), Якусідзі (VII століття), Тодайдзі (VIII століття), Бьодоїн в місті Удзі, близько Кіото (ІХ століття), Дзісьодзі (ХV століття).

Ансамбль монастиря Бьодо-ін з головним Храмом Фенікса, спочатку був палацом династії Фудзівара, згодом перетворився на храм. У центрі посередині ставка на острівці зведений павільйон з двоскатним дахом. Опори тонкі, кронштейни типу доу-гун підтримують витончені дахи, прикрашені чудовим дерев’яним різьбленням, перламутровою інкрустацією, бронзовим мереживом. «Золотий павільйон» ХІV століття в Кіото дивує своєю покрівлею, що складається з пластинок листового золота, вона надає всій будівлі особливо декоративного і вишуканого вигляду.

Варто згадати традиційні японські будівлі мінка, для яких характерний дуже високий дах з крутим схилом із соломи, який буквально стикується із землею. Ці пам’ятки збереглися у поселеннях Сіракава і Гокаяма і занесені у спадщину ЮНЕСКО. Цікавий факт — такі дахи сходяться під кутом 60 градусів і отримали назву «гассьо-дзукурі», тому що подібні на руки під час молитви. Коники дахів прикрашають спеціальними ковпаками. Що цікаво, влітку стіни розсуваються для провітрювання, взимку — зсуваються, обігрівають приміщення вогнищем ірорі, димохід у таких будівлях відсутній.

Епохи та стилі

На території давніх Аккаду, Ассирії та Вавилону силует міст приваблював своїми ступінчастими будівлями у вигляді пірамід із суцільною кладкою — успадкованих від шумерів зикуратів, тераси яких мали плоску покрівлю. Зокрема вавилонські Сади Семіраміди увійшли в список «чудес світу». 

В еллінів основою будівель були колони, що перекривались конструкцією балочної системи, застилались очеретом та обмазувались глиною. Дах будувався під ухилом у центральній частині будівлі, аби дощова вода стікала у басейн, проте згодом дахи оснастили водовідливними пристроями. Будівлі покривалися двоскатним дахом, а на торцях утворювались фронтони з внутрішньою частиною — тимпаном. Дах у строгому доричному ордері складався з таких елементів: сима (жолобок для стікання води), виносна плита і виступ під виносною плитою, що називався мутул. Тоді як іонійський ордер окрім цих елементів було доповнено метопно-тригліфним фризом і дентикулами —декоративними зубчиками-кубиками. Фронтони були трикутні та прикрашалися скульптурними зображеннями. Вони були чи не найголовнішою ознакою храмів класичного стилю як, наприклад, храм Конкордії в Римі (І століття н. е.). Типовий дах еллінського храму можна спостерігати на прикладі храму Зевса Олімпійського в Афінах. Блоки на кутах щипця називались акротеріями, які часто оздоблювались статуями, а самі стики черепиці над карнизом перекривались вертикальними антефіксами — плитками, що забезпечували захист від затікання води. Могутній вплив еллінської культури поширився на Рим, який запозичив у неї багато важливих архітектурних елементів. Ордери використовувались в будівництві римських споруд. У дахах римських домусів були отвори, які дозволяли збирати дощову воду та давали світло.

Середньовічна архітектура принципово відрізнялась від античної в плані типів будівель та конструкцій. Основні риси середньовічної романської архітектури проступали в культових спорудах. Похилі скати світських споруд були багаторівневими. Замок у Фужері, що обростав живописними дахами й корпусами, виступає характерним прикладом цих тенденцій в романському стилі.

Торцеві щипці — романські та готичні рясно прикрашались скульптурним декором, карнизи оздоблювались рослинним, геометричним орнаментом, головами тварин; гротескні фігури, особливо гаргуйлі, на готичних дахах Франції та інших європейських країн були дуже популярними: їх встановлювали на водостічних трубах або вони просто слугували прикрасою дахів. При цьому готичний стиль передбачав вузькі дахи, високі фронтони. Фахверкові будинки зводились із вертикальним орієнтуванням, при цьому верхні поверхи виступали над нижніми, завершувалися двоскатними дахами з високими щипцями, а частина простору під дахом використовувалась для приміщень. Так, Стоуксен, замок ХІІ століття в Шропширі має дуже високі вікна за рахунок відсутності стелі. Також варто згадати дім ХV століття купця Жака Кера і замок ХVІ століття Жослен у Бретані. Коли у будинку немає внутрішніх опор, то використовують підвісні стропила — несучі конструкції покриття, а фасонні балки під кутом між горизонтальною обрешіткою і вертикальними стропилами називають вітровий розкіс. Його функція — підтримувати стропила і захищати їх від вітру. У фронтонних дошок, які розміщуються на щипці, така ж функція. За часів пізньої готики з’являється мода на плоскі дахи, покрівлею для яких стає свинець. По краях дахи обносились парапетами в цілях безпеки, а також заради декоративного ефекту. Вони набували іноді доволі оригінального вигляду, могли мати наскрізний парапет. Дахи прикрашали бійниці, по кутах вони були підвісними як у європейських лицарських європейських замках, таких як Мальборк на території Польщі.

Архітектура Ренесансу не була однорідною в країнах Заходу, різнилась на Півдні і Півночі; контури дахів так само доволі різнились. В Італії вони мали свої національні риси — пологі чотирискатні вальмові дахи, вигнуті по кутах, як до прикладу, у віллі ХVІ століття Джулія папи римського Юлія ІІІ, увінчані ліхтарем і оздоблені масивним карнизом. В палацах карнизи були висунуті уперед, зі сторони вулиць не було видно пологих черепичних дахів. Прикладами слугують: Палаццо-делла-Раджоне в Падуї (ХІІІ століття); Палаццо-дей-Пріорі в Перуджі (ХІІІ століття); Палац дожів у Венеції (ХІV cтоліття) з білого вапняку з вкрапленнями червоного веронського мармуру; Палаццо Венеція в Римі (ХV століття), в якому жив папа римський Павло ІІ; Палаццо Ка-д’Оро у Венеції, який ще має назву «Золотий будинок», тому що при зведенні будівлі було використано сусальне золото.

 У Франції Ренесанс теж вирізнявся своєрідністю, зокрема високими дахами. Яскравий приклад — королівський замок ХVI століття Шамбор, який навіть зберігає враження готичності будівлі: його вальмові дахи поєднуються з конусними верхівками. Численні надбудови, невеличкі вежі, слухові вікна, вишуканої форми димоходи, декоровані покрівельні елементи надають цій будівлі, зведеній у змішанні стилів, неповторного вигляду. Монарх та його придворні піднімалися на плоский дах, аби прогулюватись цими чудовими павільйончиками, оглядаючи навколишню панораму.

В архітектурі Північної Європи типовими елементами були щипці або вімперги з дуже вишуканим оздобленням як, наприклад, будинок Арсеналу в Гданську ХVІ століття із загостреними фронтонами, урнами, рельєфними перепадами у декорі. В Нідерландах та торгівельних містах Півночі поширеним був зубчастий силует дахів.

Мистецтво бароко славилось здатністю створювати величні та розкішні архітектурні ансамблі, однак дахи залишалися відносно традиційними: вальмові, плоскі, з парапетами, слуховими вікнами, вставленими один в одний фронтонами, прикладом слугує замок XVII століття Шато-Боменіль. Популярними стають мансардні дахи, декоративні масивні карнизи, парапети з балюстрадою, урнами як, до прикладу, дах Версальського палацу, або дах Квінз-хауз у Гринвічі для королеви Анни Данської, збудований у XVII столітті за проєктом Ініго Джонса.

Оновлений класичний стиль повертає архітекторів до античності, а також до палладіанського стилю, двоскатних дахів з фронтоном і трикутним тимпаном, вальмових дахів комбінованих з куполом та масивних карнизів з модильйонами. Архітектор Лео фон Кленце у ХІХ столітті зводить Гліптотеку (скульптурну галерею) в Мюнхені у стилі Ренесансу з іонійським портиком і дахами зі скатами; по обидві сторони — два крила одноповерхових будівель дахами, які сховані за парапетами. Вплив Ренесансу не оминув і Америку. Хмарочос Еймс-білдінг у Бостоні збудовано у1893 році в стилі неоренесансу з плоским дахом та сильно виступаючим карнизом. На хмарочосах іноді можна побачити і ламаний фронтон.

В Америці починає свою історію стиль «солтбокс» («дерев’яна сільничка з кришкою»), назва якого походить ще з ХVІ століття: просторі будинки з високим дахом, що створював новий поверх і димарем на даху по центру нагадували такі «сільнички».

Доволі скромним декором вирізнявся знову ж таки американський стиль «шингл» або «приморський стиль» 1880-х років, що отримав таку назву завдяки історику архітектури Вінсенту Скаллі. Дахи не мають гострих кутів, фронтони великих розмірів, як правило — вальмові асиметричні дахи; якщо будівля двоповерхова, то дах спускався до самої землі. Димоходи тут приховані, тому будівля має присадкуватий вигляд.

У слов’янських народів переважали двоскатні дахи з покриттям із ґонту або соломи. Українська хата мала ступінчасту високу черепичну або солом’яну покрівлю. Виступ даху зі сторони фасаду укріплювався на стовпах або за допомогою кронштейнів, утворювалось піддашшя (галерея) або ґанок. Верхи дерев’яних церков в Україні залежали від стилів окремих районів.

У ХХ столітті функціональні модерністські стилі ХХ століття творять плоскі дахи та прямі лінії, як у вілли 1930 року «Савойя» в Пуассі архітектора Ле Корбюзьє, тоді як декоративний модерн демонструє криві та плавні лінії, як в іспанського архітектора Антоніо Гауді у будинку Міла в Барселоні та в інших його шедеврах. Серед п’яти тез, які склав Ле Корбюзьє у своєму баченні ідеального міста є і такий: плоский дах для квітучого саду. Котеджі завжди мають живописний вигляд завдяки саме дахам: складні вальми, слухові вікна на щипцях, димарі, що прикрашались орнаментом, невеликі фронтончики, що завжди оживляють композицію.

Однак історія трав’яних дахів починається з вже згадуваного «чуда світу» — Садів Семіраміди (600-і роки до н. е.). Згодом вони поширились у еллінів, римлян, а в ХVІІ столітті — в Старому та Новому світі, в Японії. Популярністю такі дахи користувались, адже зберігали тепло в північних країнах і прохолоду, що особливо актуально в країнах зі спекотним кліматом. Яскравим взірцем може бути будівля церкви Хофскіркья (Народна церква) в Ісландії (1884 рік) — тепер тут Національний музей Ісландії. Дернові будинки з’являються ще за часів вікінгів. На кам’яну підлогу ставили дерев’яний каркас з отворами для вікон і дверей. Він обкладався дереном в кілька шарів, а в середині розміщували вогнище. Зверху на покрівлю наносили глину, вкладали дерен, щоб звести зелений дах. У наш час зелені покрівлі набувають поширення. Ми бачимо їх на дахах готелів та житлових будинків, до речі в Німеччині 10% будинків використовують цю технологію озеленення.

На завершення можна сказати, що дахи завжди виступали символічним пограниччям житлового та повітряного простору, і не раз ставали образами багатьох оповідей, від «Карлсона, що живе на даху» до впізнаваних паризьких дахів в трилерах «Frantic» Романа Поланскі та «Dans la brume» Даніеля Робі.

Авторка: Віра Степанян