Історія мистецтва епохи Відродження здебільшого складається з чоловічих імен. Жіноча творчість зводилася до вишивки та шиття, а «справжніми» митцями були тільки чоловіки, бо ж жінкам не дозволялось навіть дивитися на оголену натуру, а про можливість отримати художню освіту й говорити годі. Все ж художниці в цю епоху були, й попри труднощі історія зберегла їхні імена, ми ж розповімо про їхні незвичайні життя.

Вперше матеріал надрукував сайт  Marco Concert, публікується з дозволу порталу.

Проперція де Россі: скульпторка

Проперція де Россі народилася в Болоньї 1490 року. Вона ухвалила дивовижне й неочікуване для її часу та оточення рішення стати художницею і не просто художницею, а скульптуркою. Молотки, різці й зубила асоціювалися з чоловічими інструментами, вважалося, що жінкам не вистачає ані інтелекту, ані сили для такого мистецтва.

Як жінку Проперцію до навчання не допустили. Збереглися фрагменти її ранніх робіт, вони демонструють, які хитрощі застосовувала дівчина, аби побороти всі труднощі й обмеження і таки освоїти майстерність створення скульптури. Їй не дозволяли працювати з каменем — і вона прикрашала неймовірними барельєфами звичайні фруктові кісточки.

У 1525 році, коли їй було 35 років, Проперція де Россі вирішила нарівні з чоловіками боротися за місце в групі різьбярів мармуру для оформлення базиліки Сан Петроніо в головному соборі Болоньї. Роки праці пройшли не даремно: Проперція перемогла в конкурсі — її взяли у групу скульпторів.

Суттю мистецтва Ренесансу було зображення оголеної натури, але пристойній жінці не дозволялося вивчати та зображати чоловіче тіло. Скульптури Проперції викривали її— вона відмінно знала чоловічу анатомію. Головним особистим ворогом мисткині став художник і скульптор Аміко Аспертіні. Щоби зіпсувати їй репутацію, саме він почав поширювати про неї чутки. Через пересуди, котрі не вщухали, та громадський осуд Проперція була змушена залишити роботу. У 1530 році одинока, без засобів для існування, вона померла в лікарні для бідних.

Плавтилла Неллі та Катерина Болонська: художниці-монахині

Часто жінки Ренесансу могли займатися творчістю тільки за зачиненими дверима, а саме в монастирях. Самотинне монастирське життя захищало художниць, проте їм доводилося творити виключно на біблейські теми та для невеликої аудиторії.

Відділившись від сім’ї та суспільства з їхніми правилами й вимогами, монастирські громади присвячували себе науці літературі, музиці рукоділлю та живопису. Плавтилла Неллі, попри високе походження та заможну родину, у 14 років вирішила стала домініканською монахинею. Таке життя дало їй нагоду безперешкодно займатися мистецтвом, однак усі персонажі на картинах Неллі здаються занадто жіночними, адже у неї не було натурників-чоловіків.

Плавтилла була художницею, котра навчилася всього сама, копіюючи картини, саме тому її роботи відрізнялися яскравою емоційністю сюжету та надзвичайно широким розмахом. В монастирі Санта-Марія-Новелла, де проживала Плавтилла, зберігається її картина «Тайна вечеря», довжина якої становить 6,7 метра — це найбільша з усіх відомих картин, які створила жінка. У 2018 році після завершення реставрації у Флоренції твір показали широкій публіці.

Схожа доля була в іншої художниці-монахині Катерини Болонської. Молода аристократка стала монахинею та присвятила себе релігійному служінню. Вона створювала прекрасні живописні роботи, гравюри, мініатюри, а також літературні твори. У XVIII столітті Катерину Болонську канонізували, її вважають покровителькою художників, а мощі зберігаються в каплиці клариссинок у Болоньї.

Софонісба Ангвіссола: сімейний портрет

Софонісба Ангвіссола народилася в 1532 році. Малюванню вчилася у різних художників. Попри те, що вона була жінкою, на прохання батька, який підтримав бажання дочки займатися живописом, її взяли ученицею художники.

Одного разу він, захоплений успіхами доньки, влаштував їй зустріч із Мікеланджело. Цей художник поставив Софонісбі Ангвіссолі завдання намалювати портрет дитини, що плаче. Те, як вона виконала завдання, вразило Мікеланджело. В Ангвіссоли був талант помічати цікаві риси та розкривати в портретах характери людей. Її вважають засновницею нового напрямку живопису — сімейного портрету.

Цей стиль став популярним серед впливової знаті й герцог Альба навіть запропонував представити художницю іспанському королівському двору. У 1559 році 27-річна художниця залишила дім і відправилася в Іспанію як гостя весілля короля Філіппа II та Єлизавети Валуа. Після цієї зустрічі Ангвіссола стала однією з придворних художниць.

Талант, а також вдача, зробили Ангвіссолу багатою та знаменитою. Вона — це дивовижний приклад жінки періоду Відродження, котрій вдалося побудувати кар’єру та отримати визнання в найвищих колах. Пощастило їй і в особистому житті, адже художниця двічі була заміжньою і обидва чоловіки палко підтримували її творчість.

Коли Ангвіссола була вже поважного віку, багато молодих художників приїжджало до неї за порадами, бажаючи вивчити її стиль. Був серед них і прославлений ван Дейк, котрий назвав її найвизначнішою художницею.

Артемізія Джентілескі: дух Цезаря

Артемізія народилася в Римі в 1593 році у сім’ї художника. З юних літ у творчості зверталася до популярних і близьких їй тем на біблійну тематику, а в 17 років написала перший сюжет — «Притча про Сусанну та старців» (1610 рік). Зазвичай художники-чоловіки зображали красиву оголену Сусанну, котра насолоджувалася увагою двох старців.

Проте на цій картині героїня з огидою дивиться на хтивих чоловіків і відсахується від них. Таким чином художниця намагалася показати, те що в її часи ще немало назви — а саме сексуальне домагання.

Така жорстока оцінка чоловічого погляду на жінку була виправданою. Через два роки її батько висунув обвинувачення супроти її вчителя — художника Агостіно Тассі за зґвалтування дочки. Суд тривав сім місяців, впродовж котрих художниці було дуже нелегко. Для доведення правоти, Артемізія навіть погодилася на тортури — стискання лещатами великих пальців.

Пізніше художниця переїхала з Рима до Флоренції, щоби почати нове життя. Її покровителем став герцог Медичі. Артемізія займалася чоловічою справою — писала картини на історичну тематику та брала участь у масштабних суспільних проєктах в Італії та за її межами. Своїм життям і творчістю художниця пішла всупереч стереотипам, пов’язаним з жінками. Вона говорила: «У моїй жіночій душі живе дух Цезаря».

Артемізія зробила кар’єру міжнародного рівня в той час, коли більшості італійських жінок навіть не щодень дозволялося виходити з дому. Сьогодні картини Артемізії б’ють рекорди із продажів на аукціонах. Так, у 2017 році на аукціоні в Парижі картину «Автопортрет в образі Святої Катерини» продали за 2 мільйони 360 тисяч євро. Артемізію все частіше називають першою феміністкою.

Текст: Євгенія Іванова