Івана Світличного та артгрупу SVITER асоціюють з мистецтвом нових медіа. Хоч Іван за фахом скульптор, а учасники SVITER’а — Макс Роботов і Лєра Полянськова — інженер і театрознавиця. Втім, у пошуках взаємодії з глядачем митці створюють вражаючі художні проєкти, а також заснували школу медіамистецтва Photinus School. Про творчі здобутки, найяскравіші проєкти та плани митці охоче розповіли редакції часопису Про|стір.

Макс Роботов, Лєра Полянськова, Іван Світличний

Що спонукало вас, учасників творчої колаборації, вдатись до аудіовізуальних засобів самовираження?

Макс: Ми з Лєрою прийшли в мистецтво нових медіа з музичної формації SVITER. А колаборація з Іваном Світличним, скульптором та автором світлових інсталяцій, виникла пізніше — після досвіду концертів і запису першого альбому, коли Іван задумався про роботу зі звуком і звернувся до нас за порадою. Приблизно в той же час я і Лєра збагнули, що рамки музичного гурту нас обмежують, і якраз Іван допоміг нам «розвернутись» у напрямку сучасного мистецтва, що дає змогу не обмежувати себе якоюсь однією дисципліною і застосовувати будь-який творчий інструментарій.

Як формувалися ваші спільні проєкти з Іваном, змінювався з плином часу стиль робіт і застосовуваних мистецьких технік?

Макс: Ми достатньо швидко збагнули, що нас цікавить і в якому напрямку хочемо рухатися. А в Івана з самого початку був свій вектор, лінія, яку він досліджує як у власній творчості, так і в колаборації з нами. Дуже стисло її можна охарактеризувати як пошук нової художньої мови, де мистецтво є простором для формування свідомості глядача. Ми з Лєрою з юності — прихильники наукової фантастики й футурології. Час від часу інтереси наші та Івана перетинаються — і тоді виникають сумісні проєкти. Інструменти цифрових технологій наразі видаються нам цікавішими через свою універсальність, мобільність. Але все залежить від конкретного проєкту, від ідеї.

До участі у Венеційській бієнале-57 (Український павільйон, 2017) привів мистецький проєкт «VERBATIX», який згодом експонувався у Берліні (Transmediale Vorspel, 2018). У чому берлінський показ відмінний від «венеційського»?

Макс: Ситуація була скоріше зворотна, проєкт «VERBATIX» виник як рефлексія до кураторської концепції. В павільйоні проєкт був представлений тільки у звуковому форматі. Одним із завдань було виключення візуальної складової з простору виставкового павільйону. Водночас завдяки певним звуковим рішенням ця робота стала уособленням всього Українського павільйону на Венеційській бієнале-57.

А пізніше в Берліні наш проєкт експонувався в окремій галереї, де змогли показати його в повному обсязі — як генеративну аудіовізуальну інсталяцію, з застосуванням, окрім звуку, проєкцій та VR.

Арт-група SVITER, Іван Світличний. Алгоритмічний простір. Verbatix. Фото: Макс Роботов

Як з роками змінювався інструментарій спільних робіт, чим це зумовлено і яку аудіовізуальну техніку застосовуєте для створення образів, що резонують у людей, зближують митця з відвідувачами артгалерей, дозволяючи бути з ними на одній хвилі?

Макс: В одному інтерв’ю 2000-х років Рея Бредбері спитали, чому не здійснились його очікування, чому люди досі мешкають тільки на Землі. Він відповів, що замість того щоб розвивати науку, вивчати космос, люди хочуть пити пиво і дивитись серіали…

Ми — свого роду ідеалісти, шукаємо в новітніх технологіях можливість творити з їх допомогою майбутнє. Те саме мистецтво, яке уявляли, читаючи у дитинстві наукову фантастику. Вважаємо, що цифрові технології або їх синтез з класичними техніками й матеріалами — найцікавіший напрямок на даному етапі. Бо, з одного боку, дозволяє втілити актуальні наукові й технологічні розробки, працювати з робототехнікою, нейронними мережами та великими масивами даних. А з іншого — це атрактивна й зрозуміла мова для глядачів і глядачок. Тобто те, що дозволяє говорити на будь-які теми, ставити будь-які питання.

Ваша група SVITER разом з Іваном Світличним створили експозиційний простір Shuhliada — платформу для незалежних митців і кураторів. А які проєкти зараз готуєте до експонування?

 Лєра: Наразі триває виставка Олексія Сая «CONTROL FREAK», кураторкою якої є Ксенія Малих. В якомусь сенсі це — ретроспективний проєкт, тобто частина з представлених робіт вже має багаторічну історію. Але в підсумку виставка дуже резонує з сьогоденням, і ми бачимо можливості для її продовження і наступного етапу розвитку. В цілому в нас сформована програма на рік, але часу на реалізацію проєктів усіх наших практик, на жаль, не вистачає. Тому постійно доводиться працювати в межах пріоритетів.

Іван Світличний, Арт-група SVITER. Експозиційний простір Шухляда

Ваші роботи «Футуристична реконструкція», «Human touch. І густішає тиша» та інші, що експонувалися у головних мистецьких закладах України, галереях Італії, США, Франції, асоціюються з мистецькими пошуками, прагненням «зазирнути за обрій». Чи не могли б спрогнозувати, застосування яких технік виводитиме майбутні художні проєкти на міжнародний рівень визнання?

Іван: Сучасне мистецтво розвивається у багатьох напрямках. Значне місце займають його звичні види — живопис, скульптура. Хоч є художники та художниці, галереї та фестивалі, що працюють суто з цифровими творами. Зокрема, один з найбільш відомих таких фестивалів — Ars Electronica — функціонує в Австрії. Але це максимально спрощений опис. Якщо ж казати про загальні тенденції, то дуже розповсюдженим стає саме відеоарт. Саунд, VR, AR як самостійні види — все ще не універсальні. Так само й комп’ютерні ігри, попри їх розповсюдження, складність і концептуальність — певна маргіналія у сфері професійного мистецтва. А відео можна зустріти будь-де — від артярмарок до визначальних конкурсів, галерей та фестивалів.

Аудіоперформанс «Human touch. І згущується тиша», галерея Labirynt, (Люблін, Польща, 2018 р. фото надано галереєю)

Чи не могли б розповісти про масштабні проєкти, реалізовані вами в Україні з допомогою сучасної техніки, що мали, за відгуками деяких критиків, шалений успіх?

Іван: Я б сказав, що «шалений успіх» в контексті українського мистецтва — не те, що уявляється зазвичай. Та щоб не вдаватися у контекст, краще розповім про одну з робіт, що є важливою для нас. Це — виставковий проєкт «ЯВЛЕННЯ. Пам’ятки Братського монастиря» (Національний художній музей України, 2018 рік). Виставка розміщувалась у декількох залах, і я повністю розробляв її експозицію — від архітектури до експлікацій, прагнучи подати пам’ятки сакрального мистецтва не в релігійному контексті, а як мистецьке й історичне явище. Й одним зі способів розв’язання стали, зокрема, нові медіа.

Проєкт потребував значної кількості технічного обладнання: у кожному виставковому залі були відеоінсталяції, розроблені на базі знайдених креслень храму. В останньому залі демонструвалися дві відеопроєкції. Власне, з цієї виставки ми й розпочали регулярно використовувати продукцію Epson.

НХМУ. Явлення

На що, в першу чергу, звертаєте увагу при виборі проєкційного обладнання і чому віддаєте перевагу конкретному виробнику?

Макс: Раніше ми не використовували техніку Epson. Ще чотири роки тому доводилось орендувати проєктори з DLP-технологією іншого виробника: ми ж художники, і можемо взяти в оренду проєктор за ціною, не вищою за 1000 доларів. Гарна яскравість, висока контрастність — цього було достатньо. Але для виставки в художньому музеї дуже важливою була передача кольору. Застосувавши проєктори Epson, переконались: навіть у базових моделях яскравість, передача кольору та контраст — неперевершені.

Тому зараз, майже постійно, використовуємо Epson. І думаю, так буде ще довго. Бо для виставкових проєкторів важливі кілька речей: відсутність небажаних ефектів при фотозйомці (не має бути смуг або темряви, які часто проявляються в DLP-проєкторах), максимально правдоподібна передача кольору, і зараз навіть при проєціюванні творів живопису він майже не втрачається. Природно, є певна відмінність між кольором оригінального зображення і проєкції, але тенденція така, що цю відмінність буде подолано.

Майстерня. Фото: Макс Роботов

Ще одне запитання до вас як засновників Photinus Studio: чи можна сказати, що новітні технології пожвавили творчі пошуки в візуальному мистецтві?

Макс: Ми створили Photinus Studio заради того, щоб відокремити свої художні проєкти від комерційних та навчальних. Паралельно стали кураторами курсу «New Media» у Kyiv Academy of Media Arts (KAMA). А розпочали все з Photinus School, нашої творчої лабораторії при майстерні. Технологічні можливості в Україні, особливо на побутовому рівні, майже релевантні можливостям розвинутих країн. Щоправда, новітні технології на базі застосування проєкторів, аудіосистем і медіасерверів стали з’являтись у наших інституціях лиш в останні роки. Відповідно й практика роботи з цією професійною апаратурою як з експозиційним та творчим інструментом недостатньо розвинута. Тож у якийсь момент ми збагнули: щоб рухатися далі, потрібне й коло однодумців, й розвинуте, спрямоване на опанування можливостей сучасного світу середовище. Причому кажучи про середовище, маємо на увазі всіх, хто бере участь у процесі: від авторів та авторок до менеджерів і менеджерок.

Наразі залучаємо наших студентів і студенток до опанування у Photinus School мистецтвом нових медіа, а реалізація комерційних проєктів дозволяє мати резерв обладнання й організовувати студентські та інші виставки самостійно, що було недосяжним десять років тому. Для прикладу, допомагаємо Київській академії медіамистецтв (КАМА), є їхніми технічними партнерами. Підтримуємо також виставки наших друзів. Хоч у масштабах України цього внеску, на жаль, недостатньо: потрібні навчальні програми й належна допомога з боку держави.

Арт група SVITER. У площині саду. Х ART KYIV Contemporary-2015. Мистецький Арсенал. Фото: Макс Роботов

Кілька ваших порад колегам-митцям.

Лєра: Лише одна порада: будьте відкритими до сучасних технологій.

Насамкінець: чи вважаєте, що сегмент культури та мистецтва може бути прибутковим та інвестиційно привабливим, якщо розглядати його як бізнес?

Лєра: Культура й мистецтво вже давно є невід’ємною складовою глобальної економіки та політичним інструментом. Світовий досвід показує, що навіть без наочного результату прибуток від цієї сфери може бути опосередкованим. Але перманентна ситуація в України, на жаль, не передбачає довгострокового планування.

Ми ж переконані (як би це пафосно не звучало), що не можна свідомо виключати культуру з побутового життя і вимірювати її тільки через категорії «витрат» і «прибутків». Врешті-решт, саме культура формує, розкриває людську індивідуальність і за посередництвом мистецтва говорить світові й передусім нам самим, чого ми прагнемо і якими є насправді.

Бесідував Олександр Думанський