Як і чому сучасні артисти та перформери заграють із artificial intelligence? Чи існує частка людської свідомості, за якою не можна стежити? Про це та інше розповіла нью-йоркська мисткиня нових медіа, критикиня, кураторка та письменниця, докторка Еллен Перлман. Artist talk відбувся в рамках співпраці фонду ІЗОЛЯЦІЯ, креативної спільноти IZONE, Державного бюро освіти та культури США та організації ZERO1.
Мисткиня розказала про побудову AI-опер «Noor» та «AIBO» навколо відстеження роботи мозку людини та штучного інтелекту. Також вона поділилася досвідом своєї діяльності в якості директорки ThoughtWorksArts — глобальної дослідницької лабораторії нових технологій. Із нею співпрацюють чимало перспективних художників, що намагаються осмислити наслідки технологічного розвитку суспільства.
Noor: мозкова опера
Глибоке дослідження біометричного нагляду, спостереження, контролю Еллен Перлман розпочала ще у 2013–2014 роках. Її особливо цікавило те, як великі компанії на кшталт Facebook і такі люди як Ілон Маск намагаються розшифрувати людську свідомість і емоції через спостереження. Це надихнуло її на створення інтерактивної імерсивної опери Noor із мозковими подразниками в панорамному театрі.
Історія дуже проста, але реальна: Noor (Нур Інаят Хан), чий батько розповсюдив суфізм на Заході, працювала під час Другої світової війни в окупованій Франції у якості таємного агента британської розвідки. Еллен зацікавило, що саме мусульманка і суфістка Нур займалася такою роботою у ворожому середовищі.
В опері можна почути лібрето «Мій непереможний» і побачити візуальний ряд, що був запущений електроенцефалограмою, яка фіксувала мозкові імпульси акторки. Мисткиня розповідала виконавиці про життя Нур Інаят Хан, викликаючи тим самим у неї різні емоційні стани. Збудження/захоплення (жовті бульбашки), роздуми (зелені), зацікавленість (рожеві), фрустрація (червоні) — емоції демонструвалися у прямому ефірі через кольори. Під час звучання лібрето акторка взаємодіяла з аудиторією, тоді як її мозкові імпульси запускали різне звукове супроводження та певні рядки лібрето.
Увесь процес схематично можна зобразити так: дані приймаються з мозку, далі вони проходять попередню обробку; виділяються певні риси й алгоритми; на основі емоцій створюється електроенцефалограма. Певні цифрові показники можна перетворити на світло, відео, колір, анімацію, звук, музику, а за допомогою ще більш складних сенсорів — у вібрації, тепло, запахи.
AIBO (Emotionally Intelligent Al Brainwave Opera)
Останні три роки Еллен працювала над AIBO (Опера розумових хвиль емоційного штучного інтелекту). Там перформер також має відповідні навушники, комп’ютер і світловий костюм, що відображає емоції. Виконавиця вимовляє лібрето, яке прямує до обчислювальної хмари, яка реагує у прямому ефірі. Сказані нею слова відображались на екрані для глядачів, а створений під керівництвом Еллен штучний інтелект був запрограмований відповідати на її слова її лібрето.
Але ШІ був не надто дружнім до користувача і давав специфічні відповіді (наприклад, на слова «я тебе люблю» він реагує «ну що ж, гарно, приємно»). Він також відображав емоції різними кольорами: зелений — позитив, червоний — негатив, жовтий — нейтральний. От тільки насправді штучний інтелект нічого не відчував — це змодельовані емоції синтетичного єства. Він намагається імітувати емоції виконавиці, але йому це не дуже вдається.
Ця опера ставила два питання: «Чи може AIBО бути фашистом?» і «Чи може штучний інтелект мати якісь притаманні йому травматичні спогади?». Єва (головна героїня) уособлює Єву Браун, а AIBO був відображенням її 14-літніх стосунків із Адольфом Гітлером. Це метафора людської захопленості ШІ та всіма можливими фашистськими наслідками для нього. «Якщо я можу створити такий собі збочений ШІ, а сама я мисткиня, то що це означає? Це питання хай залишається відкритим…», зазначила Еллен.
Арт-резиденція ThoughtWorks
Еллен є її директоркою. Резиденція надає митцям простір для створення проєктів, спрямованих на взаємодію мистецтва та технологій, дослідження впливу інновацій на розвиток суспільства. Наприклад, Ніл Хабірсон імплантує технології у власне тіло. Хізер Дьюї-Хегворг вивчає генетичну ідентичність і на основі зібраних звідусіль генетичних даних створює 3D—маски, схожі на власників цих даних. Карен Палмер створила інтерактивну інсталяцію, яка аналізує міміку та реакцію людини на бунт у прямому ефірі і змінюється в залежності від цього. Адріана Вортцель досліджувала нові форми вираження негуманоїдних роботів і зняла фільм із роботом. Еллен також зазначила, що вони сподіваються на підтримку від влади, адже це не мистецтво заради себе.
Відкрите інтерв’ю
— Чим вас зацікавила тема штучного інтелекту?
— Моя зацікавленість ШІ походить від часів, коли я прислухалася до того, що є у моїх снах та мріях. При цьому, коли я почала роботу у 2014 році, я поняття не мала, які дослідження мозкових імпульсів і контролю над ними проводяться. У мене пішли роки на ознайомлення з цим.
— На вашу думку, чи можна використовувати ШІ для психологічної практики, терапії, складних емоційних станів людей?
— Знаєте, найперший ШІ було створено у Масачусетському університеті десь у 1966 році. Він називався «Елайза» на честь Елайзи з «Моєї прекрасної леді». Коли «Елайзу» створили, навіть секретарі інституту знали, що це був ШІ, але одразу почали розповідати «Елайзі» про свої проблеми. Тож уже тоді люди ставились до штучного інтелекту як до психотерапевта. Через це нам треба подбати про нашу взаємодію із ним. У другій своїй опері я задалася запитанням: чи може ШІ мати такі ж травматичні спогади, як у людей? Мій ШІ намагався відтворити спогади Єви, але йому це не вдалося.
— Чи може штучний інтелект принести щось погане людині?
— Він має так звані алгоритмічні упередження. Переважна його більшість написана молодими білими чоловіками віком від 25 до 35 років. Вони певні, що нібито у них немає ніяких упереджень, але насправді їх дуже багато. Тому ці упередження притаманні і цим алгоритмам.
Два пункти, які допоможуть зробити ШІ більш справедливим — це розмаїття серед програмістів та етичні правила регуляції. Тож так, ШІ може бути дуже шкідливим в залежності від того, хто ним керує, як він використовується і яким чином його врегульовано.
— Як ви розрізняєте справжню та псевдонауку? Чи є у вас якась політика щодо релігії у ваших роботах?
— Я працюю із науковцями, але дуже чітко розумію, що я не є науковцем і не намагаюся ним стати. Так само я не здатна кваліфіковано розмовляти про псевдонауку.
Щодо релігії — перша опера розглядала нагляд і контроль, а також віру. Саме віра була причиною того, що Нур не змогли зламати нацисти. Тож я вважаю, що віра — це те, що є спільним у всіх релігій. Ось що цікаво: чи нагляд за мозком може її віднайти? Я не знаю правильної відповіді. Саме тому я задала це запитання: «Чи є місце у людській свідомості, куди цей нагляд не може дістатися?» Можливо, це місце і є віра? Я не знаю. Наука цього теж не знає, але як мисткиня я не може нікому нічого доводити, я можу лише щось уявляти.
— Чи не вважаєте ви, що свідомість, відформатована культурою, вже є штучним інтелектом?
— Частково так. Але культурно відформатований інтелект — це спогади. ШІ поки що не має невербальних спогадів. Іншими словами, в Україні ви переживали жахливі війни, жахливі часи голоду. Ця пам’ять передалася від ваших бабусь і дідусів, прабабусь і прадідусів вашим батькам, а від них — до вас. Такий собі культурний код, який ШІ поки що не може збагнути, бо більшість усього є невербальним.
— Коли машини замінять художників?
— Ніколи і завжди. У тому плані, що мистецтво відображає свій час і особливе конкретне місцезнаходження. Я не вважаю, що ШІ чи інші технології коли-небудь замінять митців — вони скоріше приєднаються до мистецтва. Є певний острах, що машини замінять митців і що наша робота стане неактуальною. Але я створювала збочений штучний інтелект як мисткиня. Тож це означає, що коли ви розпочнете працювати разом із людьми, які розуміють технології, це буде їх менше лякати.
— Чи може використання ШІ звести оцінювання мистецтва до статистики і таким чином нівелювати шедеври?
— Історія мистецтва стосується влади. Хто потрапляє в музеї, хто фінансує музеї, хто каже, що це шедевр? Ці визначення мінялись протягом останніх 20-ти років із підйомом неоколоніалізму та політики ідентифікації. Питання того, що є шедевром, визначається багатими людьми при владі. Що ви вважаєте шедевром і що інші підрозділи культури вважають шедеврами, залежить від організації та системи, в якій їх визначають. Насправді, це важке запитання, яке має різні відповіді залежно від того, в який момент історії ви шукаєте ці відповіді.
— Що із класичного мистецтва вам подобається? І з чим ви перш за все знайомитеся у новому місті (музика, живопис, інсталяція, сучасне мистецтво, стріт-арт)?
— Я мешкаю у Брукліні, звідки вуличне мистецтво саме розпочалось, тому я чимало про нього знаю. Моя підспеціалізація — це акція (акціонізм). «Класичне мистецтво» для мене — це західний термін. Я вважаю, що моє сприйняття мистецтва значно ширше, ніж лише західне. Азійське мистецтво, мистецтво аборигенів, нью-йоркський авангард (Джон Кейдж, Філіп Глас, Ален Гінзберг та інші) — це і є моя класика, бо це моє минуле.
— Яка, на вашу думку, місія ШІ? На що спрямовувати його найближчим часом?
— ШІ має непогані способи використання: від діагностування раку до допомоги людям із інвалідністю. При цьому він може знищити робочі місця, як це зробила індустріальна революція, посилити деградацію нашого середовища. Я сподіваюся, що цього не буде.
— Чи вважаєте ви, що зміниться підхід до перформативного мистецтва внаслідок коронавірусу?
— Інтерактивне мистецтво практикується вже більше століття. У цьому нічого нового немає, це дуже старий підхід. Щодо коронавірусу… Через те, що наше середовище стає таким собі розділеним, ми як вид зосереджуємося переважно на собі, усе більше занурюємося у віртуальний простір. Коронавірус не створив Zoom, Zoom існував і до того, але потреба в ньому збільшилася. Зараз віртуальне життя значно потужніше, бо відбувається деградування зовнішнього середовища. Коронавірус — це лише симптом, обставина, а не причина.
У межах програми творчих обмінів American Arts Incubator, що проходить в Україні вже протягом 6 років, Еллен буде вести семінари з питань штучного інтелекту та мистецтва. Програма націлена на те, аби показати, як поєднання мистецтва і технологій може вирішувати важливі соціальні питання. Наразі через ситуацію з пандемією інкубатор переходить у новий для себе онлайн-режим.
