У дослідників досі не сформувалася універсальна конвенційна мова урбаністики. Швидкість соціальних змін у містах, темпи появи нових недосліджених феноменів, багатогранність аспектів і безліч точок зору – все це підтверджує актуальність урбаністичного дискурсу та вказує на необхідність коригування старих та наявних понять і суджень, а також уточнення нових. 

Кандидатка філософських наук, дослідниця урбаністичного світу Зося Кайс розповідає, з яких перспектив вчені досліджували та досліджують поняття міста. Неможливо помістити в одній статті усю теорію міста – проте спробуємо, принаймні, спрямувати увагу та підказати, до чиїх робіт варто придивитись.

Урбаністичний світ: як його вивчати?

Перші спроби осмислення міста з’являються ще в філософії Платона і Аристотеля, метафори «міста земного» і «міста божого» в середньовічній теології Августина Блаженного, міста-утопії в фантазіях Томаса Мора і Томазо Кампанелли. Якщо звернутися до більш-менш сучасних досліджень, то можна виокремити загальні універсальні риси міста, які знаходять представники різних сфер знань, різних галузей гуманітарної науки, і через вивчення яких можна скласти загальний «портрет» сучасного урбаністичного світу.

Так чи інакше, всі сучасні концепції міста базуються на розроблених раніше. Так, французький історик Нюма-Дені Фюстель де Куланж, досліджуючи давнє місто, пропонує ідею, що громадянське суспільство формується раніше, ніж закладається фундамент міста. Пізніше ідея громадянського суспільства пропонується Фердинандом Тьонісом, а думка про первинність соціального простору по відношенню до фізичного – П’єром Бурдьє.

Можна позначити два напрямки в дослідженнях міста та різних аспектів урбанізму: матеріалістичний, що представлений виробничо-економічною традицією (К. Маркс і Ф. Енгельс), та ідеалістичний (М. Вебер, Л. Вірт, Г. Зіммель та ін.).

Соціологія міста

Визначення міста одним із перших пропонує Макс Вебер, який, аналізуючи чинники формування міст, передбачає виникнення окремої галузі соціології – соціології міста. За його спостереженням, у містах люди живуть в щільно (іноді стіна до стіни) розташованих будинках. Місто – це велике поселення, в якому відсутнє звичне для суспільства сусідів особисте знайомство одне з одним. Ознаки міста: зайнятість містян переважно несільськогосподарською працею; різноманіття занять і виробництв; наявність торгівельної площі (ринку); концентрація управління. За Вебером перелічені ознаки мають бути присутні в сукупності – тоді поселення називається містом.

Мануель Кастельс, засновник теорії нової соціології міста, зауважує на зв’язок просторової форми, в якій живе суспільство, з усіма механізмами його розвитку. Щоб зрозуміти місто, потрібно усвідомити процеси, які керують формуванням, створенням і зміною просторових форм. Архітектурно-планувальні рішення міст, а також окремі квартали та об’єкти відображають конфлікти між різними соціальними групами. Наприклад, хмарочоси символізують владу грошей над містом.

Урбанізм як спосіб життя

Урбанізм як спосіб життя (urbanism as a way of life) – це найбільш яскрава риса сучасного суспільства. Це поняття започатковане Луїсом Віртом. Він вважав цю якість більш яскраво вираженою, ніж індустріалізм або капіталізм, оскільки розвиток великих і малих міст змінює природний стан суспільства. Процес урбанізації знецінює родинні зв’язки, замінює їх на відносини тимчасового, поверхневого характеру.

У великих містах більшість людей живе в фізичній близькості одне до одного, але при цьому вони залишаються чужинцями, цілковитими незнайомцями. Більшість щоденних контактів має поверхневий характер і відбувається мимохідь для досягнення конкретної індивідуальної цілі (наприклад, покупка продуктів в супермаркеті), а не для спілкування або побудови взаємин. 

Міські спільноти створюють умови для кристалізації особливого типу міської свідомості, яка постає відображенням діяльності містян. Однією з ознак урбаністичного способу життя є психологічна мобільність, динамічність людини, готовність та прагнення до зміни, поповнення та оновлення інформації, зміни міжособистісних контактів, зміни середовища. Саме через цю динамічність, зв’язки між окремими містянами слабшають або зовсім зникають. У місті темпи життя швидші порівняно із сільською місцевістю через постійну зайнятість людей найрізноманітнішими видами діяльності та щоденного калейдоскопу безлічі життєвих ситуацій.

Суспільство та спільнота

Фердинанд Тьоніс позначає два типи людських об’єднань: спільноту [Gemeinschaft] та суспільство [Gesellschaft] [1, с.16]. Традиційне (природне суспільство) характеризується відносинами громади, спільноти (Gemeinschaft), заснованими на тісних, сімейних відносинах, а соціальні зв’язки – на спільності локусу проживання і мови. Індустріальному суспільству Ф. Тьоніс приписує суспільний тип відносин (Gesellschaft), якому притаманні економічно обумовлені, безособистісні, штучні відносини. Гемайншафт є продуктом природної людської волі, яка характеризує традиційне суспільство, а гезельшафт – раціональної, що превалює в індустріальному суспільстві.

Психологія міста

Психологічний аспект урбаністичного світу фокусує увагу на проблемах, пов’язаних з феноменами, що виникають в результаті «зустрічі» об’єктивної і суб’єктивної реальностей, простору життєдіяльності та простору індивідуальної свідомості. Стенлі Мілграм досліджує міське життя як психологічний досвід суб’єктивного сприйняття міста його жителями, виокремлюючи індивідуальні та колективні образи міст. 

Психологи, які вивчають інтерактивний аспект взаємодії в місті, піднімають проблему ком’юніті (community) і специфіки міських спільнот та характеристики відносин в міському середовищі: анонімізація стосунків (С. Мілграм), формалізація (Ф. Тьоніс), послаблення моральних принципів (Е. Дюркгейм), відсутність глибини та інтимності міжособистісних контактів (М. Вебер), прагматизм духовного життя (Г. Зіммель), відчуження особистості (Л. Вірт), психологічна порожнеча міжособистісних контактів (Р. Нісбет), деіндивідуалізація та невмотивоване насильство (Ф. Зімбардо).

Просторовий поворот та новий урбанізм

Засновники теорії «нового урбанізму», британські соціальні географи Еш Амін та Найджел Тріфт приділяють основну увагу в дослідженні міста саме міському простору («просторовий поворот»), його побудові, створенню, функціонуванню та реконструкції. Новий урбанізм спрямований на дослідження повсякденності міського існування людини (його буденності), живої реальності тут-і-тепер, співіснування повсякденності з багатьма аспектами урбаністичного життя. Цей підхід віртуозно поєднав в собі більшість сучасних теорій урбанізму і досліджень міської повсякденності.

Анрі Лефевр описує місто як безперервний динамічний взаємозв’язок його сприйняття, осмислення та переживання. У нього ця «конструкція» виробництва соціального простору міста представлена як тріада: просторові практики, репрезентації простору та простори репрезентації. Соціальні просторові практики об’єднують у собі інші два виміри (осмислений простір та простір, що переживається), і саме на рівні репрезентацій практик у міському просторі породжуються та оформлюються знання, ідеології, знаки і коди, які визначають повсякденне життя містян. Наприклад, особливі громадські місця, які мають значення для певних соціальних груп або індивідів (кафе, клуби, а можливо вулиці або таємні закутки вулиць); практики спілкування між групами та індивідами в місті; мистецькі та візуальні практики, тощо. Лефевр зауважує, що просторовий код – «це не просто спосіб прочитання та інтерпретації простору, це скоріше спосіб життя в цьому просторі і також спосіб виробництва його» [2], [3].

В роботах Вальтера Беньяміна місто є репрезентацією історичної епохи та конденсацією смислів з позиції фланера, міського обивателя. Він аналізує міські ландшафти та досліджує місто як текст, роблячи акцент здебільшого на візуальних образах міського ландшафту, на враженнях, на досвіді. 

Льюїс Мамфорд досліджує місто в історичній перспективі, як природне і штучне явище. Він порівнює міський простір з театральною сценою, на якій розігрується історична драма кожної епохи за своїм сценарієм: східні міста – ритуально-міфологічний, античні поліси – політичний сценарій, середньовічні міста – церковно-релігійний, міста епохи Відродження – за сценарієм театральних видовищ, міста Нового часу – за сценарієм поглинання людського життя технікою та технологіями (людина як придаток до машини).

У соціальній топології французького соціолога П’єра Бурдьє соціальний простір доповнюється фізичним і географічним простором. «Той простір, в якому ми мешкаємо і який ми пізнаємо, є соціально означеним і зконструйованим. Фізичний простір не може мислитися в такій своїй якості інакше, ніж через абстракцію (фізична географія), тобто ігноруючи в решті все, чим він зобов’язаний, будучи жилим і привласненим. Інакше кажучи, фізичний простір є соціальна конструкція і проекція соціального простору, соціальна структура в об’єктивованому стані … »  [4, с.53].

Міське середовище як логіку просторової організації осмислює Едвард Соджа: «тріалектіка» міського простору являє собою «першопростір» – матеріальне середовище, «другопростір» – ментальне, ідеальне, символічне і «третьопростір» – живий простір, водночас реальний і уявний досвід, який проживається.

Досліджуючи місто як єдність матеріальної і символічної складової та як самостійну смислову реальність, Бен Хаймор з метою прочитання урбаністичних текстів культури, вводить поняття «міських видів» (cityscapes) і тлумачить його через звичне розмежування матеріальне-ідеальне. Види міста є символічним відображенням реального міського середовища (цілого або його окремого фрагмента). Для прочитання, інтерпретації і розуміння значень цієї реальності і її зв’язку з міською дійсністю Хаймор користується запропонованим А. Лефевром методом ритм-аналізу: рух і динаміка міського життя, маршрути, темпи та «хвилі» пересування містян, опис та наративи окремих фрагментів міської реальності.

В наш час найвпливовішим напрямком в дослідженнях міста залишається “Новий урбанізм”. Принципи цієї ідеології закликають відновити дух спільноти (гемайншафт за Ф. Тьонісом). Згідно з цією концепцією місто існує для людей, тобто міський простір має сприяти гуманізації суспільства. Серед актуальних проблем урбанізму сьогодні – культурні та соціальні наслідки міського способу життя, можливості для розвитку людини в міському просторі, соціальні комунікації у місті, тощо.

Текст: Зося Кайс

Використані джерела:

1. Тьоніс Ф. Спільнота та суспільство. Основні поняття чистої соціології / Ф.Тьоніс; пер. з нім. Н. Комарова, О. Погорілий. – К. : Дух і літера, 2005. – 262 с.
2. Лефевр А. Идеи для концепции нового урбанизма / А.Лефевр // Социологическое обозрение. – 2002. – Т. 2. – № 3. – С. 1-8 
3. Лефевр А. Производство пространства // Социологическое обозрение. 2002. – Т. 2. – №3. – С. 27-29
4. Бурдье П. Физическое и социальное пространство / П.Бурдье Пер. с франц.; отв. ред. перевода Н. А. Шматко // Социология социального пространства. – М.: Институт экспериментальной социологии; Спб.: Алтейя, 2007. – С.49 – 64
5. Препотенська М.П. Homo urbanus: феномен людини мегаполісу: монографія / М.П. Препотенська. – Дніпропетровськ: Вид. Середняк Т.К., 2014. – 420 с.