Ми живемо в світі, де соціальна «інклюзія» вже сприймається не тільки як позитивна тенденція, але і як гасло, що далеко не завжди звучить доречно. Її початковий зміст – збереження і збільшення різноманіття в суспільстві – перегукується із закликами екологів зберегти багатоманітність природних об’єктів, починаючи з видів і закінчуючи ландшафтами. Та чи часто нам пояснюють, що криється за терміном «біорізноманіття»? Пропоную познайомитися з ним ближче.

Слово «біорізноманіття» вже давно стало шаблоном, як і слово «екологія», що йде з ним пліч-о-пліч. Інтернет і медіапростір закликають до «боротьби за екологію» (що б під цим не розуміли), і рідко коли обходяться без згадування «проблем біорізноманіття».

На жаль, уявлення більшості людей про «хорошу» і «погану» екологічну ситуацію у світі вкрай розпливчасті. Для містян часто все зводиться до загазованості повітря, брудних пляжів, засмічення довкілля і низької якості продуктів харчування. Втім такі речі, принаймні, легко помітити, (чи відчути на запах). Тоді як біорізноманіття лишається річчю в собі, відірваною від нашого повсякденного життя.
Якщо спитати неспеціаліста, що він розуміє під цим терміном, то відповідь, скоріш за все, зведеться до того, скільки видів рослин і тварин є навколо нас. Це викликає нові питання. Скажімо, чи йдеться про всю Землю? Чи про країну? Про окреме місто? Чи про мій палісадник біля будинку? Чи належать до різноманіття ті види, які ми вважаємо шкідливими? Хіба для його збереження недостатньо заповідників і національних парків, які зараз є в усіх країнах?

Типи біорізноманіття

Ще більше питань виникає, якщо заглибитися в деталі наукового визначення біорізноманіття. По-перше, є кілька його типів. Різноманіття видів, про яке ми вже згадали, називають ще альфа-різноманіттям. Є й бета-різноманіття, яке стосується не окремих видів, а угруповань, які вони утворюють.

Простий приклад: ми кажемо «ліс» і «степ», хоча при цьому принаймні про ліси точно знаємо, що не всі вони однакові: є дубові ліси, букові, соснові, смерекові, березові. Що більше типів лісу в одній місцевості, то вищим є її бета-різноманіття. Степи, до речі, теж відрізняються: ковилові, чагарникові, полинові… А комбінація степів і лісу дає ще більше різноманіття угруповань.
Останнім у цьому списку йде гамма-різноманіття; найпростіше визначити його як різноманіття ландшафтів і умов середовища. У горах воно зазвичай вище, але й на рівнинній місцевості не все є однорідним – річки, озера, болота чергуються з сухими місцями, піски – з виходами кам’янистих порід і глибокими ґрунтами, десь виступає сіль або гіпс. Усе це створює складну мозаїку умов.

Генетичне різноманіття

Існує також поняття генетичного різноманіття. Воно не зовсім вписується у наведену класифікацію, але невід’ємно присутнє у різноманітті видів (і не тільки, як ми зараз побачимо). Кожен вид має унікальний геном (сукупність генів, характерний для всіх його особин), який є продуктом тривалої попередньої еволюції і водночас матеріалом для майбутнього розвитку. Однак усі види генетично неоднорідні: в одних популяціях можуть бути присутніми гени, відсутні в інших, і навпаки. Саме тому види самі можуть ділитися на підвиди, різновиди й раси.
Між тим, різні підвиди або різновиди живуть зазвичай у різних угрупованнях (наприклад, у лісі та в степу), котрі зазвичай розташовані у різних елементах ландшафту (скажімо, ліс у долині річки, а степ на пагористій місцевості). На цьому прикладі ми бачимо, як альфа, бета і гамма-різноманіття пов’язані одне з одним, і як вони всі разом впливають на різноманітність генів.

Парадокси біорізноманіття

Біорізноманіття розподілене на Землі доволі нерівномірно (і люди до цього непричетні). Кожен школяр знає, що в тундрах і пустелях видів мало, а в тропічних лісах їх у тисячі разів більше. Але якщо різноманіття видів настільки важливе, то як у тундрі взагалі існує життя?

Садівник-ентузіаст помітить, що збільшити альфа-різноманіття зовсім не важко. Кожен може зробити це на своїй ділянці, адже насіння та саджанців усюди вистачає. Більше того, навіть на кількох сотках можна створити різноманітність угруповань: тут посадити дерева, там –трави. Навіть ландшафт можна цілком змінити собі на радість – спорудити альпійську гірку, викопати ставок, та багато чого ще зробити. Навіщо тоді перетворювати розмови про біорізноманіття на трагедію?

Варто пригадати випадки, коли експерименти зі збільшення біорізноманіття мали сумні наслідки. Так, у 1787 році один уродженець Бразилії завіз до Австралії кактуси (опунції) заради їхніх смачних плодів. За півтора століття опунція захопила буквально всі пасовиська країни, спричинивши масову загибель домашньої худоби, нездатної поїдати колючу рослину. Лише на початку XX століття з її засиллям вдалося впоратись, ввізши з Аргентини природного ворога опунції – кактусову міль.
У Європі великої популярності набрали гігантські кавказькі борщівники – рясно опушені триметрові рослини з родини окружкових. На Заході їх вважали декоративними, у СРСР свого часу їх намагалися (безуспішно) вирощувати на силос. Результат виявився сумним в обох випадках: переселенці «втекли» з розсадників і порозселялися всюди (включаючи Україну). Вони стали неабиякою загрозою для людей, оскільки їхні колючі волоски містять речовини, що викликають на сонячному світлі сильні опіки шкіри. На відміну від опунції, здолати борщівники поки що не вдається.

Чи означають подібні приклади, що біорізноманіття – не завжди благо?
Ще не можна ігнорувати і такий фактор, як біомаса, від якого залежать масштаби процесів росту в біосфері. Справді, що більшою є маса рослин, то більше кисню вони виділяють і то більше створюють корму для тварин і продуктів для людей. Значна кількість тварин так само важлива для харчових ланцюгів у природі та забезпечує їжею нас з вами.
Однак різні види мають дуже різну біомасу. Умовно кажучи, 10% видів становлять 90% біомаси, а поруч з ними є чимала кількість таких, що відомі науці лише по одній або кільком особинам. Виникає природне питання – чи не перебільшуємо ми значущість таких видів для нормального існування життя на Землі? Чи помічає взагалі біосфера їхню присутність і чи помітить вона їхнє зникнення?
І чи помітимо це ми, люди? Адже вчені навіть ще не вміють правильно «вести бухгалтерію» біорізноманіття. Багато видів попросту не відкрити – це визнають багато спеціалістів. І як довести, що якийсь вид зник? Одна річ, коли йдеться про носорога чи слонову черепаху, яких можна побачити з дрона чи з гелікоптера. А якщо ми говоримо про рідкий вид мух? Чи маємо ми право розмірковувати про «неблагополучну статистику», коли самі не знаємо, що в нас на балансі?

Біорізноманіття і етика

Більшість поставлених тут питань ще не вивчені і є складними навіть для біологів та екологів. Втім цікаво, що тоді як гіпотези «озонових дір» і «глобального потепління» мають як завзятих прибічників, так і запеклих супротивників, стосовно біорізноманіття вчені солідарні: його необхідно зберегти у якомога більшій повноті і не шкодувати на це сил.
Але чому? Боюся, що така відповідь як «у природі все важливе і взаємопов’язане» не влаштує читача, що мислить критично, адже ця теза не має беззаперечних доказів. Мабуть, найчеснішою відповіддю буде «ми самі до кінця не знаємо». І, певно, найсерйозніші підстави для охорони біорізноманіття можна знайти зараз в етичній сфері: ми не створювали цей світ [1] і не нам визначати, кому в ньому жити, а кому – ні.

Є й історичні причини зупинити експансію людини у біосферу. Дані палеонтології, археології, картографії, як і численні письмові документи, свідчать про те, що наш вид з перших днів свого існування тільки брав у природи, нічого не віддаючи натомість. Так, порівняно недавно було показано, що навіть значне вимирання великих хижаків у Східній Африці у період від 4 до 1 мільйона років тому пояснюється не стільки кліматом, скільки еволюцією гомінід, що стали для них не тільки конкурентами, а й прямими знищувачами. [2] Такі міркування можуть виглядати як явна недооцінка науки, та не поспішайте робити висновки. Для чесного вченого немає нічого ганебного в тому, щоб визнати неповноту своїх знань і прийняти ті чи інші етичні установки, нехай навіть без беззаперечних доказів. Зрештою, не все є довідним і в екології, принаймні так само однозначно, як у математиці.
Втім, кажучи про брак наукових знань, я маю на увазі лише те, що ми поки що не можемо наочно продемонструвати цінність абсолютно всіх видів і що в нас немає загальної теорії, яка доводила б таку цінність незалежно від інших факторів. Разом із тим, у екології накопичені докази необхідності охорони біорізноманіття. Численні конкретні приклади вже починають складатися у певну картину. Деякі з цих прикладів настільки вражаючі, що можуть назавжди позбавити утилітарного ставлення до природи.

Далі буде.

Текст: Володимир Скворцов

Іллюстрації: Олена Зублевич

Переклад з російської: Міла Кац


[1] Я навмисне розставив слова саме в такому порядку, щоб ніхто не побачив у них натяку на креаціонистську ідею створення життя і не почав кидати в автора камінням або, навпаки, записувати його до неочікуваних однодумців. Питання про виникнення живого дуже непросте, і сперечатися про нього можна лише з повагою до всіх учасників дискусії; інакше краще не робити цього взагалі.
[2] Див.: Kate Wong «East Africa’s Small Carnivores Flourished While Large Ones Died Out»