Безкомпромісне звинувачення у вандалізмі ніколи не заважало вуличним митцям залишати сліди на стінах та дорогах. Найталановитіших офіційно запрошують оформлювати місто, а «стріт-хантерство» (пошук та фотографування арт-об’єктів) із хобі поступово перетворюється на професію.
Що ж стимулює митців, які самі себе іноді називають «вандалами», виходити на вулиці з натхненням? Які меседжі залишають ці художники на вуличному полотні та як вписують свої твори у тривимірну реальність?
Спектр жанрів
Аматори намагаються відзначитись поруч із метрами, скандальні імена мають послідовників. Деякі автори здобувають всесвітню славу, малюючи шедеври на багатоповерхівках, як це робить Себастьян Веласко, чию роботу можна побачити в Києві на вулиці Гончара. Інші створюють візуальний матеріал із власним політичним чи філософським дискурсом, як Бенксі.
Хтось обирає мадонарі (італ. madonnari) – оптичні ілюзії із ефектом анаморфозу, або, якщо простіше, 3D-малюнки на стінах чи асфальті. Серед всесвітньо відомих митців 3D-графіки – Девід Зінн. Серед українських художників в цьому жанрі малює Алекс Максіов, чиї мурали прикрашають стіни Києва.
Чи вичерпується street-art графіті, мадонарі та муралами? Насправді, сотні авторів обирають менш популярні жанри – некомерційні постери, трафарети, стікери, інформаційні меседжі, вірші, мозаїки, скульптури, барельєфи та, врешті-решт, еклектичну суміш із перерахованого.
Вам буде цікаво: У графічному змісті міста: київські графіті
В Україні наразі немає повноцінних путівників лабіринтами street-art, тоді як, наприклад, у Парижі існує щорічне видання Guide du street art à Paris авторства Stephanie Lombard та Simon Hoareau. Наведені нижче приклади текстових меседжів, стікер-арту та тривимірних інсталяцій, на жаль, не доповнені адресами, адже хантери не лише фотографують, а часто ще й збирають street-art. Вандалізм та цілковите знищення елементів урбаністичного новаторства поступово стають «фішкою» деяких «мисливців».
При цьому є автори, які ховають творчість, і такі, що не бояться публікувати адреси робіт у Інстаграмі. Цей парадокс зрозумілий – люди шукають реалізації та сприйняття, одночасно ризикуючи власними творами, які в будь-якому разі є дуже недовговічним мистецтвом. Тому нехай шанс знайти малі київські чудеса буде рівним для всіх.
Спочатку було слово
Магічне мислення характерне для людей первісного суспільства та три-п’ятирічних дітей. Це віра в символи та думки, що тотожні фізичним проявам і можуть впливати на матеріальний світ. Якщо відійти від прямого трактування магічного мислення і звернутись до людської підсвідомості, то ми зчитуємо символіку навколишнього світу постійно. Щось лишається за межами усвідомлення, але форма та колір, слово та об’єм впливають на сприйняття та викликають прямі реакції.
Життя в мегаполісі вимагає постійної зосередженості, бо простір переповнений візуальною інформацією.
Життя в мегаполісі вимагає постійної зосередженості, бо простір переповнений візуальною інформацією. Ні на мить людина не лишається наодинці із собою: бренди заповнюють простір своїми меседжами, дорожні знаки формують канали безпеки. В урбаністичному хаосі проблисками нових сенсів можуть стати численні арт-об’єкти, значна частина яких – стихійна та випадкова. Але, на диво, саме вони часто спонукають зупинитись, замислитись, згадати свій досвід, адже орієнтовані на індивідуальне сприйняття поза чужим впливом.
Популярний жанр вуличного арту – змістовні месседжі з віршами, побажаннями, ідеями, хаотичними висловленнями. «Посміхайся», «Все буде добре», «Змінюйся на краще» – такі «закляття», що розкидані по місту, підводять нас чи то до «магічного мислення», чи то до власної підсвідомості, що повсюди бачить знаки.
Стікер під тегом #розмовазтобою у Києві зі словами «Удосконалюйся у всьому, що ти робиш». Автори невідомі.
На стінах та асфальті пишуть вірші відомих і маловідомих поетів, класиків та аматорів. Для чого існує ця форма самовираження? Що від цього отримує перехожий – посмішку, подив, пораду на день… або ж роздратування від сміття та вандалізму? Сприйняття різне. Деякі об’єкти існують місяцями, приховані від загалу. Знайти їх – завдання для street art hunters.
Зброя проти повсякденності
У настінних повідомленнях знайти загальний вектор складно. Зазвичай street-art команди створюють власну систему тегів, орієнтуючи мистецтво чи то на загал, чи то на індивідуальних поціновувачів. Теги на стінах – шанс розповісти про себе та свою творчість, не визначаючи конкретного адресата. Будь-хто, будь-коли, поки існує арт, може насолоджуватись ним безкоштовно.
Нащо митці це роблять? Перш за все – щоб вибити людину зі звичного способу мислення. Іноді це своєрідне запрошення пограти, зрозуміле тим, хто знає шифри та коди. Для багатьох митців вуличного жанру це можливість подарувати посмішку будь-якому пересічному перехожому. Або навіть поділитися цінними для себе думкою, текстом.
Найчастіше вуличні митці популяризують себе в Інстаграмі. Хтось підписує об’єкти, хтось бажає лишитись невідомим, працюють індивідуально або в групі. Такий сіті-арт – це самовираження без глобального запиту власного его. Адже, навіть коли митець підписує роботу, лишається багато питань. Чи є шанси, що хтось шукатиме автора спеціально? Чи протримається його витвір бодай добу? Може, його вкрадуть для власних колекцій чи просто зітруть?
Тому це майже позбавлене авторства мистецтво існує заради ідеї, своєрідної «влади» над людьми та світом. Художник стає частиною урбаністичного простору, і знає, що хтось обов’язково побачить його повідомлення.
Ми робимо зброю проти мороку повсякденності, це спосіб прокинутись та подивитись на своє життя інакше
Один із учасників анонімного еклектичного сіті-артпроєкту Madfishers говорить: «Ми робимо зброю проти мороку повсякденності, це спосіб прокинутись та подивитись на своє життя інакше». Цей проєкт – не суто київський, автори химерних висловлювань, чудернацьких інсталяцій, стікер-арту та дзеркальних візуалізацій діють в Дніпрі, Вільнюсі, Таллінні. Вони мандрують світом, залишаючи сліди в інших країнах та містах.
Еклектика вуличних митців поєднує візуальні образи та літературні месседжі, а самі себе вони називають «дбайливими вандалами» та «законослухняними хуліганами». Адже етичне ставлення до архітектури та урбаністичної гармонії вимагає від стихійних митців дбайливості, обережності та уважності.
Основними ідеями Madfishers є додавання позитиву, чарівності, «налаштування» атмосфери міст та покращення настрою випадкових людей. Подібні арт-проєкти відображають мінливість часу, нагадують, що місто як архітектурний конгломерат змінюється набагато повільніше за його дух.
Авторські тривимірні інсталяції
Для певних витворів іноді важко підібрати конкретне визначення. Що це, скульптури? Мозаїки? Синтетика та еклектика кількох видів вуличного арту? Йдеться не про рекламні конструкції, «офіційний» розпис стін чи дизайнерське оформлення простору, а про настільки ж потокові, як і графіті, тривимірні прояви людської творчості.
Цей жанр набуває популярності по всьому світу. Європейський стріт-художник, що популяризує свої мозаїчні роботи під іменем Space Invader, навіть створив мобільну гру , в якій треба шукати його численні інсталяції та отримувати за це бали. В Україні тривимірні композиції та кольорові мозаїки розвиваються та вже мають своїх митців. Мисливцям за вуличним мистецтвом є що відшуковувати на теренах українських міст.
На вулицях Києва розташовані численні кам’яні троянди та метелики, що ховаються в кутах будинків, на спиляних деревах, серед напівзруйнованих бордюрів. Ці непомітні на перший погляд об’єкти приваблюють своєю локальністю, нейтральністю та майже дитячою наївністю. Їх, як і складні металеві інсталяції, створив відомий київський митець Володимир Білоконь. Він є автором оригінальних арт-об’єктів для міста, наприклад, ліхтарів-закоханих на Майдані Незалежності.
Імпровізації арт-групи Pomme-de-boue – кольорова мозаїка, розміщена на стінах, що потребують ремонту. Ці етичні митці працюють на рівні з відомими арт-групами Сестри Фельдман та 665, які займаються переважно графіті.
Pomme-de-boue не підписують свої роботи, утім, їхній почерк упізнається миттєво. Невеликі інсталяції у вигляді абстракцій або стилізованих елементів зроблені з уламків плитки, зазвичай білого, чорного, червоного, сірого, жовтого кольорів. Вони лаконічні, митці вписують об’єкти акуратно, не засмічуючи простір візуально. У Києві, де наразі мозаїчних робіт не так багато, саме Pomme-de-boue стають провідниками цього напряму.
А ось оригінальні мозаїки «Рученьки» завжди підписані. Їхній автор – вуличний художник та графічний дизайнер Андрій Давиденко. Характерні долоньки із шістьма пальцями можна знайти на центральних вулицях Києва. Деякі витвори, на жаль, були знищені.
«Рученька», як і інші митці, поступово ускладнює технології наклеювання, щоб відірвати витвір було не так просто. Утім, це не завжди зупиняє «вандалів над вандалами». Хоча вуличне мистецтво тимчасове саме по собі, знищення об’єктів засмучує митців і глядачів.
Харківський вуличний художник Vanadium у своєму Інстаграмі пише: «Стріт-арт художники частіше вибирають живопис, забуваючи про скульптуру. Я вирішив заповнити цей пробіл в прикрашати вулиці монументально». Деякі його «вуличні» твори – це невеликі скульптурні інсталяції у вигляді характерних істот. У Києві є приклади лаконічної творчості Vanadium. На жаль, на маленьких інопланетян постійно полюють, в кращому випадку відколюючи шматки, в гіршому – ламаючи повністю.
Київські інсталяції від k.vatra – загадкові та зашифровані елементи міського пейзажу. Частіше за все це цифри з пінопласту, написані шрифтом Брайля. В Інстаграмі митців можна прочитати опис однієї з робіт:
«Зараз захід сонця, а може світанок, не так важливо. Ти йдеш уздовж Кирилівської та звертаєш наліво до Оленівської, щоб забігти у Сільпо. Але раптом озираєшся і з правого боку бачиш цифру, так, та рожева кулька на стіні, то зашифрована цифра 1. Хто залишив ці цифри, коли й для чого – не важливо. Важливо те, що ці Брайлеві цифри, які спершу були мовою сліпих, зараз проникають у вуличну мову мистецтва з містом. Вони нагадують нам про те, що для розуміння мистецтва не потрібні слова, не потрібні ніякі тлумачення, потрібні лише ваші серця й ваші відчуття».
Визначення «розуміння мистецтва серцем» найкраще характеризує сучасне вуличне мистецтво. Воно поєднує емоції, простір та ідеї, створює вектор сприйняття. При цьому кожна деталь інсталяцій орієнтована на індивідуальне трактування.
Самореалізація через «лікування» міста
Так, мета цього мистецтва – стихійна, аварійна, нескінченна самореалізація. Це прояв творчого потенціалу заради самої творчості. Ті, хто вболіває за урбаністичний простір, намагається лишати арт там, де понівечені стіни вимагають ремонту. Це своєрідне «лікування» міста, іноді – акт протесту проти реального вандалізму.
Визначення адекватності вуличного митця конкретне – витвір мистецтва не повинен шкодити будівлі
Але такої етики дотримуються не всі, дехто не зважає на стан будівлі та руйнівні перспективи свого витвору. Є фарби, які неможливо змити з мармуру, і якщо частину стін можна затинькувати, то мармурові старовинні елементи ризикують назавжди лишитись «підписаними». Навряд чи це несе художню цінність, але при цьому знецінює та компрометує адекватних митців. Визначення адекватності вуличного митця конкретне – витвір мистецтва не повинен шкодити будівлі. От і все.
Таке мистецтво постійно балансує між професійністю та дитячою наївністю. Подекуди здається, що автор – аматор, насправді ж його твір – приклад постмодернової деконструкції мистецтва. Часто це – асемічне написання тексту (графічні елементи, що здаються літерами без сенсу), інтуїтивне малювання, використання шрифту Брайля, та до того ж – багато годин вдумливої роботи.
Автор говорить: дивись, це об’єкт, він щось означає для мене, але я не пояснюватиму тобі. Вирішуй сам, що це. Автор демонструє: будь-хто може творити, це покликання кожної людини, і ось я роблю саме так. Я просто спостерігаю за деталями, закономірностями у часі та просторі та складаю їх в одне ціле для тебе, незнайомцю.
І в цей момент візуальний шум міста доповнюється тією критичною масою елементів, які перетворюють його на суцільний неконтрольований хаос, з якого свідомість усе ж дістає окремі сенси. Суб’єктивна інтерпретація кожного арту закладена в саму суть ідеї. Не обов’язково знати ні хто автор, ні що саме він хотів сказати.
У той же час вуличне мистецтво еволюціонує, відображаючи суть часу та особливості людської свідомості. Створюються графіті з доповненою реальністю, графіті для людей із порушеннями зору. Фотографи збирають по всьому світу приклади унікальних робіт, митці друкують каталоги. Тож на питання, вандалізм це чи шедевр, кожен знаходить відповідь самостійно.
Текст: Олександра Хортиця
Фото: Ярослав Хорт
