NAURocket — київське об’єднання студентів і студенток, яке створює ракети, що здатні досягнути офіційної межі космосу. Кроком до мети (суборбітального польоту) стала розробка Kyiv-1, першої української надзвукової ракети. Засновник товариства Сергій Піпко розповів про любов до ракетобудування, створення організації, їхні перші здобутки та можливу користь від них.
Як усе починалося
— Цікавитися ракетами, їхнім проєктуванням і виробництвом я почав із 1975 року, у 5 класі. Будував і розробляв усе сам, шукаючи і вивчаючи інформацію з різних книг і статей. Деякі з моїх перших маленьких ракет навіть літали на невелику відстань, але до серйозних двигунів діло не доходило. Зараз я знаю, що окремі мої експерименти були даремними: одні не могли спрацювати, а інші були дуже небезпечні (наприклад, забивання пороху молотком в автоматні гільзи).
1998 року нарешті з’явився доступ до інтернету, і я вперше відчув себе не самотнім. Складно було уявити, що насправді по всьому світу у своїх гаражах студенти чи школярі приблизно мого віку теж займаються ракетобудуванням і запускають свої витвори у небо. В Америці та Європі різні студентські команди могли запускати маленькі ракети на короткі дистанції до тисячі разів на рік!
На сьогодні у світі чимало університетів мають програми ракетобудування, де студенти своїми силами виготовляють ракети: від двигунів різної потужності до корпусів. Минулого року американські студенти самостійно завершили розробку ракети (на це в них пішло 15 років і два-три покоління учасників) і запустили її на 100 кілометрів до лінії Кармана, офіційної межі космосу. Запуск на цю відстань вважається таким символічним — ракета долетіла до космосу! Хоча вона там була всього кілька секунд і почала падати на Землю, але побудувати таку ракету дуже важко.
В Україні ракетобудування ще розвивається. У 2018 році відбувся Перший Український космічний форум. Є гуртки, де діти займаються створенням маленьких ракет, які літають на 100–200 метрів. Вони не виготовляють двигуни, але працюють над механізмами, розрахунками, корпусом. У Дніпрі є студентське ракетобудування, вони у 2018 році теж запускали експериментальні ракети. Любителі, як я, організовуються разом і створюють щось спільне.
Перші успіхи
— Років 8 тому я пропонував КПІ спроєктувати двигун для ракети, а вони мали би розробити корпус та електронне обладнання, але мені відмовили. Коли у 2018 році Ілон Маск запустив надважку ракету Falcon Heavy, це стало поштовхом для утворення студентських груп. Усі загорілися, відчули, що все можливо. На цьому ажіотажі я постарався об’єднати студентів і студенток, і мені вдалося.
NAURocket вдалося створити завдяки Голові Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених Національного авіаційного університету Ксенії Семеновій-Шелевицькій. Вона повірила в ідею, допомогла знайти студентів і студенток із Національного авіаційного університету та підключити людей з інших вишів. На початку 2018 року відбулася перша зустріч із кількома десятками студентів у NAU HUB. Вона була присвячена ракетам: навіщо і як їх будувати, як це розвивати в Україні.
Свою роботу ми почали із простих ракет. Організувалося 3 команди, приблизно по 10 людей. У квітні 2018 року ми запустили перші три ракети. Вони мали довжину 1,5 метра та калібр 75 міліметрів, були оснащені електронною системою викиду парашута, а їхня розрахункова висота польоту становила 600 метрів. Ракета GREENWICH здійснила два успішних польоти та безпечно приземлилася.
Це був перший успішний запуск студентських ракет в Україні. Потім ще був запуск у червні того ж року. Одна з ракет, NYAN, була додатково оснащена польотним контролером із барометром. Цей контролер працював у якості логера, записуючи всі параметри польоту ракети. На борту також була встановлена камера GoPro, яка знімала політ і приземлення. Після цього ми почали будувати більш складні ракети.
25 серпня 2019 року ми запустили ракету Марс — носій мікросупутників CanSat. Вона піднялася на 455 метрів, але розбилася. Того ж дня студенти запускали іншу ракету, яку назвали «42 — Відповідь на головне питання всесвіту», розраховану на 1–3 кілометри. На ній є радіомаяк, який передає GPS-координати ракети. Через місяць плануємо запустити її на кілометр, а восени — на 3 кілометри.
Крок до суборбітальної ракети
— Kyiv-1 — перша надзвукова ракета, призначена для польотів на висоту 5–7 кілометрів залежно від параметрів двигуна. Аеродинамічні навантаження будуть великі, тому приділяємо особливу увагу дизайну корпусу й обтічника — вони повинні бути міцні та симетричні. Із громадського бюджету Києва нам виділили 180 тисяч гривень на розробку, матеріали та електроніку.
Kyiv-1 ми будуємо калібром 85 міліметрів для польоту на висоту 5 кілометрів. Тому розробили тестовий двигун такого ж калібру, щоби на ньому відпрацювати всі необхідні для ракети елементи — паливо, запальник, матеріали бронювання, теплозахист і сопла. 12 червня двигун на перхлоратному паливі успішно пройшов випробування. Керівництво НАУ домовилося про запуск на воєнному полігоні у час, коли небо буде вільне від літаків. Попередні ракети ми запускали далеко за містом у полі, їхня висота була безпечною, тому не потребувала особливого дозволу. У США є законодавство, яке регулює запуски студентських ракет, надає полігони та повідомляє, коли небесний простір вільний. У нас поки що такого немає, тож потрібно домовлятися окремо.
Нашою головною мрією є побудова суборбітальної ракети, яка підніметься на 100 кілометрів, цей проєкт ми назвали Ukrainian Suborbital. Kyiv-1 — це перший вагомий крок.
У Європі експериментальні ракети на 10 кілометрів використовуються для тестування кубсатів на перевантаження, швидкість, невагомість. Наприклад, коли у космос запускається великий супутник вагою приблизно 5 тонн, разом із ним на борту є кубсати. Це маленькі супутники Землі, об’ємом не більше кількох літрів і масою в одиниці кілограмів, мають один-два наукові прилади, деякі оснащені антеною чи сонячними батареями. Ми, до речі, проєктували ракету CUBE саме так, щоби туди помістився кубсат. Хочеться знайти подібну корисну роль для наших ракет і заробляти на них.
