Ототожнення себе з тілом, статтю, етносом, культурою, соціальною групою чи професійною спільнотою формують основу ідентичності людини. Звідки беруться наші уявлення про себе? Чи справді те, що ми думаємо про себе, — це ми? Чи можливо відповісти на запитання: «хто я?» Яка ймовірність того, що всі наші уявлення про себе сформовані соціумом, культурним середовищем, мовою, традиціями і загальноприйнятими способами думати? Всі ці запитання пов’язані з поняттям ідентичності — найважливішим механізмом самосвідомості й самовизначення.

Тілесна ідентичність

Перше, чим ми вчимося керувати і з чим себе ототожнюємо — це наше тіло. Але протягом життя воно докорінно змінюється. І в цьому випадку правомірні запитання: «що мене пов’язує зі мною новонародженим або зі мною десятирічним?» або «чи буду я собою через 30-40 років?».

Персональна тотожність — складна філософська проблема. Вся її складність добре помітна на прикладі парадоксу корабля Тезея. Щоб увічнити пам’ять про подвиги героя Тезея, афіняни зберігали його корабель в порту протягом тисячі років. Коли частини судна зношувалися або ламалися, їх замінювали точно такими ж, виготовленими з того ж матеріалу. У певний момент усі частини корабля виявилися заміненими. Тож чи є цей відновлений корабель тим самим кораблем Тезея?

На перший погляд, це той самий корабель. Адже всі зміни в ньому відбувалися поступово, майже так само, як оновлюються клітини нашого тіла. З біологічної точки зору між вами-немовлям, вами-дорослим і вами-старим не буде нічого спільного, бо у вас уже «інше» тіло. Але тільки цей факт не дає підстав думати, що це три різні людини! Ми розуміємо, що залишаємося весь час однією і тією ж особистістю. Так само як корабель Тезея залишається кораблем Тезея.

З іншого боку, Тезей ніколи не плавав на кораблі, створеному в результаті заміни деталей. А хіба не це головний сенс судна — власне бути кораблем Тезея? В цьому випадку, хоча форма й матеріал збережені, корабель вже зовсім не той. Але тоді виникає не менш складне питання: «в який момент корабель Тезея перестав бути саме його кораблем?»

Сучасні медичні технології вможливлюють трансплантацію органів. Звичайно, ми не втрачаємо свою ідентичність, коли нам ставлять штучний зуб на місце зіпсованого. Проте, якщо припустити повну заміну нашого тіла, то чи залишимося ми собою? Міркуючи над цим, філософи використовують мислений експеримент «пересадка мозку», який підтверджує ідею того, що особистість не обов’язково перебуває там, де її тіло.

Мовна ідентичність

Ще а античних часів філософи говорили про величезний вплив мови на мислення та уявлення про світ. Відомі слова Сократа: «Заговори, щоб я тебе побачив!». Зв’язок світогляду та мови активно вивчають і нині в лінгвістиці, когнітивістиці, філософії.

У 60-ті роки минулого століття в науці стала популярною гіпотеза лінгвістичної відносності, що стала відомою як «гіпотеза Сепіра-Ворфа». Вона висловлює ідею зв’язку мови та мислення. Сильний варіант цієї гіпотези говорить про те, що мова зумовлює спосіб мислення людини.

Для демонстрації ідеї глибинного взаємозв’язку мови та світогляду можна провести мислений експеримент. Уявімо, що на Місяць відправляють трьох космонавтів — американця, росіянина та китайця. Після повернення вони повинні написати звіт про те, як влаштована планета. І якщо вірити гіпотезі Сепіра-Ворфа, ми отримаємо три різних звіти, адже мова зумовить різне бачення Місяця.

Іншим підтвердженням гіпотези лінгвістичної відносності є наявність в мовах різної кількості слів для позначення того чи іншого явища, уявлень про час або орієнтації об’єктів у просторі. Наприклад, у російській мові розрізняємо синій та блакитний, а в англійській — є тільки слово «blue». Таких прикладів було зібрано безліч і всі вони доводять, що не людина говорить мовою, а мова говорить людиною.

Можливо, саме тому втручання у мовні питання для будь-якого суспільства дуже болісні. Особливо, коли до нього вдаються політики для досягнення своїх цілей. Ми ідентифікуємо себе з рідною мовою, вона бере участь у формуванні нашої Я-концепції, саме через те будь-які спроби впливати на цю сферу ззовні сприймаються як замах на особистість.

Соціальна ідентичність

Людина — істота соціальна й від народження є частинною певної системи соціальних відносин. У традиційному громадському укладі життя проблем із персональною ідентичністю, як правило, не виникає. Уже за фактом свого народження людина належить до того чи іншого роду, клану, етносу, касти або іншої соціально-культурної групи. Усталені міфологічні або релігійні уявлення гарантують відповіді на запитання: «хто я такий?» і «що мені робити?».

Усе зовсім по-іншому в людини сучасної, котра зв’язана традиційними установками та гостро переживає кризу ідентичності. Це нове явище нашого часу, коли людина не знає, хто вона така й навіщо живе. Популярність соціальних мереж багато в чому є відповіддю на актуальний запит збереження пам’яті про себе та засвідчення своєї біографії.

Facebook, Instagram та інші соціальні мережі — це форма побудови власної ідентичності, накопичення пам’яті про прожите й демонстрація свого існування. Замість проживання моменту тут і зараз, ми дивимося на світ через фотокамеру на смартфоні, роблячи нескінченну кількість кадрів як доказ своєї присутності у світі.

Інший варіант соціальної ідентичності — це ототожнення себе з певною спільнотою чи групою. Важливий момент: ідентифікація з однією групою унеможливлює приєднання до протилежної. Наприклад, група жінок і група чоловіків, група дорослих і група дітей, група вірян і група атеїстів. Ідентичність, сформована в такий бінарній системі, породжує найсильніші міжгрупові конфлікти, бо спрацьовує установка «хто не з нами, той проти нас».

Функціональна ідентичність

Кожна людина в суспільстві виконує функцію: учитель — вчить, продавець — продає, будівельник — будує, директор — керує. Таких функцій може бути багато, і впродовж дня ми легко перемикаємося з однієї на іншу.

Вранці — ви батько чи мати, що збирає дитину до школи, вдень — менеджер/ка із продажу, а ввечері — гравець/чиня в аматорській лізі мініфутболу. Здається, така функціональна ідентичність спрощує життя. Але насправді дедалі важче зрозуміти, де за всіма цими функціями ви справжній?

Сучасна західна культура дуже сегментована. Вона схожа на клаптикову ковдру з величезної кількості шматочків. Звужується спеціалізація, зростає її роль, множаться субкультури, збільшується різноманітність, декларуються ліберальні цінності й проповідується толерантність. Але на тлі цього людина відчуває тотальну відчуженість.

Філософи давно говорили про це явище, особливо, коли йшлося про капіталістичну форму праці — коли у робітника на заводі або програміста в офісі немає ніяких прав на результат своєї діяльності. Від працівника нічого не залежить, він використаний як інструмент, а його вміння перетворені на товар.

Суть проблеми ідентичності зводиться до того, що ми не вичерпуємося соціальними ролями, які граємо в суспільстві. У різноманітті функцій дуже складно ідентифікувати себе з певною роллю на сто відсотків. І можливо, розв’язання цієї проблеми полягає в розумінні, що людина різноманітніша за будь-які форми ідентичності, які може запропонувати сучасний світ.

Текст: Євгенія Іванова