В очікуванні новорічних та різдвяних свят пропонуємо нашим читачам розглянути тривале становлення традиції святкувати Різдво та Новий рік із ялинкою, її історію та міфологічні витоки.

Ялинка в давнину: вічнозелений символ життя

Почнемо з невеликого екскурсу в царину світової міфології, пов’язану із архетипами Світової осі та культом дерев. З давніх часів вважалося, що у вічнозелені дерева переходять душі померлих. І звісно ж, люди намагались отримати від них благотворний вплив на свою долю. Практично будь-якому народу відомий архетип Світового дерева (або ж Дерева Життя), що складається з трьох рівнів, яким відповідають коріння, стовбур із гілками та крона.

 

 

Дерево Життя було джерелом життєвої сили та безсмертя. Таке дерево було посаджене Богом в біблійному Раю поряд із Деревом пізнання добра і зла, яке могло позбавити райського блаженства, якщо вкусити його плодів. Обидва мотиви пізніше об’єднались в один міфологічний образ. Згодом з’явилось і «Золоте дерево», що мало 18 рухомих гілок, а завдяки фантастичному механізмові на ньому розмістились співочі птахи. За легендою ромейський василевс Михаїл відмовився продати дерево, за яке йому пропонували цілі царства та міста, золото та срібло тощо. Відповідний образ дерев з дорогоцінних металів, прикрашених коштовностями, зустрічається в легендах, пов’язаних із Ісламським світом, а заглядаючи углиб історії, ми дізнаємось, що існував цей мотив вже за шумеро-аккадської доби.

В багатьох народів магічним символом було вічнозелене хвойне дерево, яке ще в давній Елладі вважалося священним. Ялицю особливо шанували давні германці та їхні потомки, де її називали «царицею германських лісів» і на Новий рік прикрашали кольоровими клаптиками тканини, свічками та яблуками, здійснювали обряди навколо стовбуру.

Народження символу Різдва

Пізніше, після християнізації, германці зробили це дерево символом Різдвяних свят. Ніхто інший, як реформатор Мартін Лютер у XVI столітті санкціонував святкування Різдва із ялинкою, зробивши його сімейним святом. За легендою Лютер на Святвечір йшов повз ліс та побачив у небі зірки, що, здавалось, торкались величної ялиці, мерехтіли на гілочках. Зрубав її і, щоб «зберегти враження» від яскравого видовища, встановив у будинку, прикріпивши свічки, які символізували це світло Різдвяної ночі.

Ялинка встановлювалась на Святвечір, і за однією з легенд в ніч Різдва всі дерева в лісі розквітали, плодоносили, звідки і з’явилась традиція прикрашати ялинку яблуками, цитрусовими та різними фруктами. Саме на німецьких теренах був поширений звичай дарувати на Різдво подарунки дітям, і він широко розповсюджувався Європою та світом: розкладали такі подарунки під ялинкою, прикріплювали на пакети записки із іменами дітей, котрим і був призначений той чи інший подарунок. А згодом створили традицію подарунків, які готували батькам самі діти.

З Європи прийшла легенда про Святого Миколая (що жив у III столітті нашої ери) — одного з найбільш шанованих святих, патрона рибалок, пивоварів, паломників та дітей. Напередодні свят діти писали йому листи, які залишали біля каміну поряд із своїми черевичками, куди він нібито мав покласти подарунки. Ця постать була настільки міфологізована, що в образі Санта Клауса злилась із фінським духом Йолопуккі з Лапландії. Різдвяний Дід, літній джентльмен з Півночі, прилітав на нартах в ніч на Різдво. Дуже популярний в Північній Америці Санта відповідав скандинавському Різдвяному Діду, у Франції — Пер-Ноелю, в Британії — Батьку Різдву, в Італії — чарівниці Бефані, в Іспанії — трьом магам, що йшли поклонитись Христу-немовляті, ведені Віфлеємською зіркою. В Росії та СРСР ця міфологічна сутність постала як Морозко та Дід Мороз. Пов’язаними із цим міфологічно-легендарним пластом є також європейський Крампус та свято Йолю. Пізніше цей образ був відображений і в літературі. У світі «Нарнії» діти зустрічали персонажа на ім’я Батько Різдво (Father Christmas); не можна не згадати і духів Різдва з діккенсової «Різдвяної історії».

Лише у XVIII ст. на німецьких територіях остаточно утвердилась традиція різдвяної ялинки. Її продавали на різдвяних ярмарках, встановлювали у будинках, прикрашали верхівку Віфлеємською зіркою, і дерево повинно було простояти до кінця свят. Цей звичай розповсюдився у північних європейських країнах (у Швеції наприкінці XVIII ст., у Фінляндії з 1800 року, в Данії з 1810 року, в Нідерландах та в Бельгії з середини 1800-х років). У Парижі різдвяна ялинка вперше з’являється при дворі Луї-Філіпа в 1840 році, за ініціативи невістки монарха, лютеранки герцогині Елен Орлеанської. Вона встановила дерево перед монаршим палацом Тюільрі. В Англії 1841 року, коли Вікторія вийшла заміж за Альберта Саксен-Кобурзького, у Віндзорі було встановлено Різдвяне дерево, і після цієї події британські піддані підхопили цю традицію, як і новий звичай: приготування серед різдвяних страв смаженої гуски та сливового пудингу.

В США ініціаторами різдвяної ялинки стали емігранти німецького походження. Першу ж ялинку встановили, як це не дивно, у Техасі, хоча за іншою версією — в Огайо. З 1851 року святкові дерева встановлювали у церквах. 1848 року на вулицях Нью-Йорка перший фермер продав ялинку, що стало початком ялинкової комерції — сотні плантацій почали вирощувати ялинкові дерева. У 1852 році вперше встановили ялинку в Білому Домі.

Ялинка в українській традиції

На терени України звичай прийшов з Західної Європи, але встановлювали ялинку на початках лише в родинах німецького походження (колоністів), а остаточно звичай закріпився за «петровської» доби. Основним залишався інший обряд, а саме Дідух, або Хлібне древо: оберег роду, символ врожаю та добробуту, який ставили на Святвечір. За легендою, коли народився Христос, у стіні стаєнки була шпарина, що пропускала холод, і Йосиф затулив її снопом. Так Дідух став символом тепла і добробуту в «народному» християнстві.

В Російській імперії в XVIII ст. ялинками прикрашали катальні гірки (по обидві сторони) та інші місця зимових веселощів, а з XIX століття почався раптовий та стрімкий «ялинковий бум»: дерево стало модним предметом інтер’єру. Кондитери виявились провідниками популяризації ялинки, прикрашаючи її пряниками, цукерками та тістечками. Саме «Дерево різдвяне» спочатку називали за німецькою назвою Wеihnachtsbaum, а пізніше просто «ялинкою», вже під час поширення святкового хвойного дерева всією Імперією.

Надзвичайно важливим аспектом традиції прикрашання ялинки було освітлення, а саме свічки. Серед прикрас зустрічались також фрукти: найчастіше це були яблука, також апельсини, мандарини. Крім того використовували горіхи у фользі, символічні кондитерські прикраси: тістечка, фігурні пряники та цукерки. Щоб дерево було яскравим, його оздоблювали блискучими гірляндами та «дощиком» з фольги. Невдовзі з’явились скляні прикраси, такі як кульки, сферичні та формові (образні) дзеркальні або пофарбовані предмети тощо.

Ялинка уособлювала дитяче свято — естетизована «дитячість» асоціювалась із канонічним образом Христа-немовляти. Дорослі люди під час святкувань немов несвідомо повертались у дитинство, безтурботність, опинялись у ялинковому казковому просторі, де все блищить, сяє вогнями, віддзеркалюється у скляних кульках в цьому особливому різдвяному світлі. Маківка дерева увінчувалась Віфлеємською зіркою, хрестовина символізувала Страсті Господні, під ялинкою — різдвяна печера або шопка. Свічки — емблеми Хреста, Церкви, Благодаті, Віри. А крилаті ангели сповіщали про народження Христа.

Згодом релігійна символіка перетворилась на світську, коли з’явилась нова казкова міфологія із звірятами: зайчатами, ведмедиками, домашніми тваринками та екзотичними звірями. Ще в середині XIX ст. з’явились штучні ялинки (наприкінці 1840-х років), але мода на них поширилась лише наприкінці того ж століття. Металеві міні-ялиночки прикрашали ялинкові базари та вітрини магазинів. Коли з науково-технологічним прогресом XIX століття замість свічок на ялинки почали встановлювати електричні гірлянди, зменшилася небезпека пожеж через використання свічок під час новорічних свят.

На початку ХХ століття святковий ритуал для дітей змінився: раніше підготовка ялинки була таємничою, а тепер вже діти разом з батьками гуляли на ялинкових базарах, вибирали іграшки та прикрашали ними ялинки.

День Святого Миколая в Україні святкують 19 грудня. За легендою традиція класти подарунки під подушку з’явилася тоді, коли Святий Миколай, допомагаючи сестрам через їхню бідність, підкинув вночі мішечки із золотом на посаг. Майже забутий в радянську добу, за часів незалежності звичай дарувати подарунки на цей день відродився.

1927–1928 року радянська влада провела антиріздвяну кампанію із забороною святкувати Різдво, Новий рік, які нібито «святкують лише вороги світової революції». Ця кампанія тривала до 1935 року, в якому новорічну ялинку «реабілітували» після статті секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева «Давайте организуем к новому году детям хорошую елку» в газеті «Правда». Там говорилося, що всі комсомольці, міськради, органи просвіти, правління колгоспів повинні влаштувати для дітей новорічну ялинку і веселу зустріч Нового року. Дорослим також було дозволено колективну зустріч Нового року, бали-маскаради, студентські новорічні карнавали. Новий рік отримав статус державного свята з 1 січня 1948 року.

Дід Мороз, Снігуронька, прикраси: розвиток новорічної символіки

Говорячи про новорічні традиції, не можна не згадати Діда Мороза, що з’являється в міському середовищі та завідує ялинками. В ялинковій «міфології» саме Діду Морозу діти завдячують подарунками під ялинкою. Його ім’я не має аналогів та нагадує грізного казкового персонажа Морозка. Він був зодягнений у білу шубу та шапку, валянки, із посохом та мішком подарунків. З 1920-х років і до 1935 року під час антирелігійної кампанії персонаж Діда Мороза разом із ялинкою отримав маркер «продукт антинародної діяльності капіталістів». Та за воєнної доби він вже виступав у патріотичному образі із сталінською люлькою та мішком зі зброєю. Хоча виробництво іграшок було припинено під час Другої світової війни, але святкування Нового року не скасовували. Іграшки вирізали з картону (солдатиків), випускали новорічні листівки із Дідом Морозом на фронті зі зброєю в руках. Було створено підприємства з забезпечення «Морозами» дитячих садків, шкіл та сімей. Традиція запрошувати на домашню ялинку Діда Мороза виникла лише опісля війни. За сценарієм на новорічному святі Діда очікували та зазивали хором, радісно зустрічали під голосний стук в двері. Він обдаровував дітей подарунками, вів із ними бесіду, танцював навколо ялинки та співав разом із ними. Це дійство або своєрідний ігровий ритуал не обходилося без супровідного персонажу, онучки діда, Снігуроньки. Вона не була пов’язана із європейською різдвяною міфологією: на Заході не існувало жіночих персонажів, окрім італійської Бефани. З’являється вона у тому ж 1935 році. З часом образи та функції обох персонажів переживали зміни: після календарної зміни 1918 року його поява у новорічну ніч під час посту православних вірян вже не сприймалась, або сприймалась як насилля над традицією, а біла шуба радянського Діда Мороза змінилась на червоний одяг, зблизивши його візуально із Сантою.

У 1930-ті роки ялинки прикрашали паперовими іграшками та гірляндами, тому що виробництво ялинкових прикрас ще не було налагоджено. Лише з 1937 року підприємства почали виготовляти іграшки з радянською символікою, що відображали «досягнення соціалістичного суспільства». Верхівку ялинки, як і раніше, прикрашала зірка, також її зображували на прапорцях, кульках, іграшках. У 1950-х роках у зв’язку з неврожаєм ялинки прикрашали іграшками у вигляді овочів та фруктів, а коли у 1960-х роках до влади прийшов М. Хрущов, який прославився сумнозвісною кукурудзяною кампанією («кукурудза — цариця полів»), іграшки випускались у формі кукурудзяних початків.

Така подія як вихід людини у космос, звісно ж, вплинула на випуск іграшок та ялинкових прикрас,наприклад, з’явились відтворення орбітальних супутників, ракет, фігурки космонавтів у скафандрах тощо. Юрій Гагарін став головним новорічним персонажем.

Радянські ялинкові іграшки пропагували зокрема здоровий образ життя, спорт (хокейний, лижний тощо). Були й іграшки на політехнічні теми: авіація, автомобілі. Після виходу комедії «Цирк» — клоуни, акробати, «арапчата».

Наприкінці 1980-х років активно почали поширюватись іграшки із знаками Зодіаку та символами прийдешнього року.

В 1990-х роках превалював уже відверто західний стиль: використовували двоколірні кульки стандартизованого розміру, без гірлянд. Ринки заповнились імпортними прикрасами, синтетичними, в основному китайського виробництва.

В ялинковій моді відбулись зміни: затишна домашня «дитяча» ялинка перетворюється на монохромний стилізований дизайнерський витвір.

Однак згодом прийшла черга ретро-радянського стилю, а старі новорічні іграшки почали інтерпретуватись як «вінтажні». Особливою популярністю користувались акрилові іграшки у формі сніжинок, фей та балерин, що мали вигляд венеціанського скла. Повернулась і традиція оздоблювати ялинку їстівними прикрасами, зокрема горіхами в золотавих обгортках, мандаринами, вафлями, яблуками та фігурними медовими пряниками.

Святкування Нового часу в добу глобалізму носить транснаціональний характер: ялинка дісталась найвіддаленіших регіонів, в тому числі тих, для яких хвойні дерева не характерні, а учасниками традиційних святкувань є люди будь-яких віросповідань.

Авторка: Віра Степанян


Джерела:

  1. Сальникова Алла. История елочной игрушки
  2. Душечкина Е. В. Русская ёлка: История, мифология, литература
  3. Как Харьковчане елку наряжали (интервью с Еленой Спивак, «Вечерний Харьков»)