Благоустрій Києва та його сучасний зовнішній вигляд багато в чому завдячує ідеї святкування 1500 річниці дня заснування міста. До свята в столиці України було побудовано 11 монументальних споруд, серед яких добре відомі монумент Батьківщини-Матері та арка Дружби народів, та відреставровані історичні пам’ятки. Більшість з них були присвячені радянському періоду та прославленню здобутків радянського народу. Радянська концепція святкування Києва змінила його сприйняття містянами та архітекторами. У цей період країною прокотилася хвиля святкування «круглих» дат, які компартійна верхівка прагнула використати для посилення ідеологічного і політичного курсу.
Те, як вплинули проєкти забудови 1980-х років на сучасне міське планування досліджує проєкт «Після соціалістичного модернізму». На тему Києва 80-х вже відбулась міжнародна конференція для дослідників архітектури, публічна програма, онлайн-виставка конкурсів та концепцій Києва 1980-х. У березні відбудеться публікація збірника, присвяченого темі, та виставка у Національному художньому музеї.
Проєкти з капітального ремонту центра Києва та діяльність великою реставрації змушують замислитись якими підходами при будівництві користувались радянські архітектори і що ж з цього вийшло.
Як з’явилась ідея святкування
У Союзі щороку день міста святкував Єреван, а останній масштабний ювілей відзначили в 1947 році: своє 800-ліття з великим розмахом святкувала Москва. За однією з версій ідею святкування дня Києва запропонував Щербицькому Петро Тронько, тодішній заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Валентин Згурський (мер Києва 1979–1989 років) приписує ініціативу собі.
Основою для встановлення віку відносно молодих міст вважається рік надання їм міського права, а для інших — дата першої писемної згадки. У «Повісті минулих літ» Київ вперше згадується у 852 році в описі епізоду вбивства Аскольда і Діра Олегом, який захоплює місто.
У пошуках вагомої причини для святкування дня міста, керівництво звертається до московських істориків. Археологічні розкопки свідчили, що на території сучасного Києва приблизно 3 тисячі років тому проживали люди, тому керівництво вирішило святкувати 2700-ліття Києва. Москва була проти святкування ювілею Києва, тим паче такої визначної дати. Ідею називали «шкідливою» та недоцільною, а впливовий політик Віктор Грішин відзначив, що поки Москва не відсвяткує свій ювілей (850-ліття Москви припадало на 1997 рік ) про свято в Києві не може бути і мови. Представництву УРСР запропонували оформити подію через ЮНЕСКО. Організація відповідала за офіційне затвердження дат утворення держав та їхніх столиць.
Оскільки Україна на той момент не була самостійною державою, було вирішено відзначити дату заснування Києва, як столиці Київської Русі. У процесі перемовин представники ЮНЕСКО не визнали радянське датування, адже свідчень про постійне міське населення в Києві не було. Дата постійно скорочувалась і в результаті її зменшили до 1500 років. На узгодження деталей з партійним керівництвом пішло ще два роки — Москва не хотіла фінансувати амбітні плани республіки, тому, аби догодити партії, вирішили надати святу ідеологічного аспекту.
Можна припустити, що свято, присвячене піднесенню значення Київської Русі як «колиски трьох братніх народів» було розвитком процесу послідовного поглиблення історії СРСР у давнину з метою легітимізації радянської державності і стало наступним кроком у розвитку ідеологічного міфу «возз’єднання України з Росією», — коментує Оксана Баршинова, історикиня мистецтва, кураторка, завідувачка науково-дослідного відділу мистецтва ХХ – початку ХХІ століть. Національного художнього музею України та співкураторка проєкту «Після соціалістичного модернізму».
Велике будівництво
Фінансування держзамовлення відбувалось коштом УРСР, додатково ухвалили постанову про проведення лотереї. Кожен містянин міг придбати лотерейний квиток вартістю 50 копійок, виручені з лотереї кошти забезпечили часткове наповнення республіканського бюджету для святкування.
При плануванні нових громадським місць велику увагу приділяли потребам населення: будували громадські та торговельні простори, покращували транспорту систему, створюючи нові лінії трамваю та станції метрополітену.
Паралельно з відкриттям будівель приуроченим 1500-літтю Києва, місто розбудовувалося типовими житловими масивами. Тож, відношення до історичної спадщини, як у суспільстві так і у професійній сфері, почало змінюватись. У своїх підходах архітектори почали зважати на збережені будівлі, тепер ідея гармонійного поєднання старого з новим, формуючи своєрідний колаж з історичних образів та асоціацій, стала ключовою.
Проєктуючи нові громадські будівлі архітектори в основному керувалися протиставленням до житлових забудов. Гармонійне поєднання форми та конструкції відобразилось у будівлях з вигнутим дахом, а сучасні технології та будматеріали дали можливість для створення великого внутрішнього простору. Використовуючи конструкцію висячого покриття до 1500-річниці побудували Будинок меблів, Палац урочистих подій та Житній ринок.
Відбулися масштабні роботи з будівництва та реставрації, реконструювали історичний центр міста та околиці — монумент «Батьківщина-Мати», музейний павільйон «Золоті ворота», Арку Дружби народів і прилеглий до неї пам’ятник, київський філіал музею Леніна (тепер — Український дім). Через публічний простір і пам’ятки відбувалось насадження ідей єдності і дружби народів.
«Наскільки дієвою є пропаганда через архітектуру, можна судити якраз з простору Українського Дому. Хоча монумента Леніну чи тематичних гобеленів і рельєфів немає, і відбулася велика кількість виставок і акцій сучасного мистецтва, «тінь» первинного призначення все ще сильно відчувається — у масштабі споруди, надмірності холодного блиску граніту чи слабкому включенню в міське середовище. Ідея спільності українського й російського народів була, як відомо, задекларована окремим комплексом — ансамблем Арки дружби народів, який є сьогодні темою багатьох дискусії навколо декомунізації. Звичайно, пропагандистська дієвість тут також присутня, хоча й вирішена в дусі пізньорадянського часу — компромісу між «місцем для гуляння» та ідеологічно маркованим простором.», — коментує Баршинова.
Фасади відкритого кінотеатру «Київська Русь» та Житнього Ринку прикрасили тематичними металевими панно за сюжетами історії Київської Русі. Новостворені громадські будівлі, як і урочистості, мали на меті вкорінити ідею, що Київська Русь це «колиска братських слов’янських народів».
Оксана Баршинова наголошує, що архітектура, як частина пропаганди використовувалась в СРСР постійно: «В СРСР пропагандистські можливості архітектури використовувалися на повну, досить згадати конструктивізм чи «сталінський ампір». План монументальної пропаганди, який діяв весь час радянської влади, передбачав введення в архітектуру конкретного наративу у вигляді скульптури чи живопису. У 1960–1980-х роках це створювало цікавий феномен: споруди-«коробки», типові для модернізму з його меседжем відкритості й прозорості (великі засклені поверхні, гнучке вирішення простору, прості форми тощо), парадоксально поєднувалися з гіпертрофованими статуями вождів та соцреалістичними рельєфами, як це було в київському філіалі Центрального музею Леніна.»
Культурні зміни
Ювілей Києва позитивно вплинув на розвиток міського простору та культури відпочинку. На період святкування Андріївський узвіз перетворився на виставковий майданчик просто неба, на його схилах розташували художні майстерні та галереї.
«Більшою мірою це святкування вплинуло на громадські простори, яких стало більше і які пізніше, уже в постперебудовний період, сприяли якісним суспільно-культурним змінам. Наприклад, той же Андріївський узвіз. Важливо, що вернісаж до Дня Києва на узвозі перетворився на традицію, і в другій половині 1980-х і на початку 1990-х став місцем спілкування молодих митців і можливістю показати свої твори поза стінами Спілки художників. Досить згадати, що Андріївський узвіз був місцем справді фестивального життя, де відбувалися різні акції — виступали музиканти, поети, проводилися перформанси, а про його значення говорять практично всі митці покоління 1980-х.», — коментує Оксана Баршинова.
Джерело фото: birdinflight.com
Одне за одним почали випускати дослідження історії Києва періоду Київської Русі, які мали підкреслити спільність походження українців та росіян. Нові видання з історії Києва мали вже нову дату заснування міста, яка відповідала ювілейній концепції. Загалом, на розвиток культурної та освітньої сфер витратили значні ресурси, а щоб вкоренити ідею дружби народів серед інтелігенції в київських галереях організовували виставки.
Відбулися великі виставки, зокрема з колекцій музеїв Росії, Білорусі й України, київських митців, радянських художників трьох республік та інші, — все під егідою відзначення 1500-річчя Києва і, як видно, ствердження Київської Русі як «колиски братніх народів». Проте, за словами Оксани Баршинової, на цих виставках, наскільки відомо, не було представлено етапних чи справді «проривних» творів, вони не вийшли за рамки типових для СРСР ювілейних виставок.»
Українська діаспора в організації святкування вбачала більш прагматичні наміри — відвернути увагу населення від актуальних проблем. У 80-і роки Україною активно ширилась русифікація, відбувались ув’язнення та засудження членів Української Гельсінської групи. Усе більше увагу суспільства привертали докази штучного характеру голоду 1932–1933 років. На 1982 рік припали 50 роковини Голодомору, який радянська влада продовжувала ігнорувати до 1987 року.
Розуміння принципів, якими керувалась радянське керівництво при святкуванні ювілею Києво дозволяє сприймати соціалістичну спадщину під новим кутом, так ми легше можемо приймати рішення щодо того, що нам робити з контроверсійними радянськими пам’ятками. Ювілей у 1982 році став приводом для покращення міського життя Києва, надавши людям комфортний та озеленений громадський простір. Колишній досвід слід враховувати при сучасній забудові Києва, орієнтуючись на громадську думку та історичну спадщину.
Детально про святкування 1500-ліття Києва та вплив цієї події на містопланування розповідає Яна Примаченко у відкритій лекції під час публічної програми «Після соціалістичного модернізму».
Авторка: Натія Накопія
