Нема нічого простішого, ніж відправити листа, — паперового, чи електронного, втім пошта це не просто звична і зручна служба, а цікаве явище зі своєю історією і специфікою, вартою дослідження.

Протягом історії яких тільки не використовували засобів для своєчасного та швидкого передання звістки про перемогу, облогу або ворожий напад: гінці (або мандрівні бандуристи та лірники на українських теренах), коні, вогнища на вежах, димові та світлові сигнали, річковий сплав, поштові голуби і навіть бджоли, які під час франко-прусської війни на своїх черевцях переносили капсули з важливими звістками. Тоді ж у Парижі, що перебував у облозі, виникла ідея відправити повідомлення на повітряних кулях — аеростатах. Було випущено в повітря 63 кулі з людьми, листами, поштовими голубами на територію, ще не захоплену прусськими військами. Поштові голуби доставили вісті з армії, коли частина повітряних куль була знищена.

Поштовий зв’язок за часів Стародавнього світу

Знайомство з історією появи поштового сполучення, нехай і побіжно, почнемо зі Стародавнього Єгипту, де винайшли систему поштового передання близько, як вважають, 2400 року до н. е. Укази та повідомлення розповсюджували по всій території спеціальні кур’єри. З тих часів й походить найстаріша поштова дорога протяжністю у дванадцять кілометрів, що була призначена не лише для зв’язку, а й для перевезення товарів.

Мешканці Месопотамії здавна задіювали поштові служби в торгівельних операціях, зокрема використовували так звані були — глиняні жетони, на яких була вказана точна кількість товару. За перського правителя Дарія у V столітті до н. е. була збудована «поштова дорога» від Суз до Сард, що отримала назву «Царська дорога». Організація регулярної пошти свого часу вразила елліна Геродота. За залишеними повідомленнями підрахували, що мощена дорога, за одним з варіантів, мала протяжність близько 2683 кілометрів. Доставка відбувалася за принципом естафети: вершники на коні кожні двадцять кілометрів змінювали один одного, передаючи з рук у руки пакети за призначенням і ніщо, включно зі снігом і дощем, не могло завадити гінцям своєчасно доставити повідомлення. Називали цю кінну систему «ангаріон», а гінців-послів, що були подібні на факельних гінців-еллінів на честь Гефеста, — «ангарами». А от Гермес в подальшому не раз постане втіленням доставки, поштового та торгівельного сполучення. У класичній Елладі повідомлення доставлялись бігунами-гінцями, так званими гемеродромами (від грецького «той, що біжить цілий день»), які за одну годину долали відстань у десять кілометрів. Найвідоміший з них легендарний кур’єр Фідіппід доніс до Атен звістку про перемогу еллінів над персами при Марафоні і помер від знемоги.

Менш знана історія таємного листування. Починається вона з Геродота, який запевняє нас, що саме такого роду листування врятувало Елладу від поневолення. Ось один із прикладів: тиран Гістіей передає Арістагору з Мілети звістку про початок повстання. Спочатку посланцеві поголили голову. Потім на неї було нанесено таємне повідомлення. Кур’єр зачекав доки відросте волосся і вирушив із місією до місця призначення. Прибувши на місце посланець знову поголив голову і передав таємну звістку. Подібне таємне листування шляхом приховування інформації називається стеганографією (від грецьких слів «покрити» і «писати»). Давні китайці, приміром, писали повідомлення на шовковій тканині, перетворювали її на маленьку кульку, яку потім покривали воском і давали віснику проковтнути. У І столітті використовували невидимі чорнила, що виготовлялися із соку деяких рослин, які від нагрівання набували коричневого кольору. Згодом стеганографія поступово вдосконалювалася, хоча головний недолік її в тому, що під час обшуку таємницю можна виявити.

У Стародавньому Римі система поштового сполучення складалась із поштових станцій, адже поняття «пошта» означало місце для обміну коней та кур’єрів і транспортування кореспонденції. Пізніше поштою називали карету, екіпаж, який віз подорожніх із багажем. Ще в І столітті за імператора Августа для передачі повідомлень, наказів та вантажних перевезень споряджали кінних гінців «еквітес позіті» (від слів «кінь» і «споряджувати»). Слово «позіті» започаткувало італійське слово posta, звідси й добре відома усім назва «пошта». До речі, італійське походження має низку слів, які стосуються поштової справи: кур’єр, кореспонденція («взаємна відповідь»), естафета, бандероль, бюлетень («оголошення») тощо.

Згадаємо ще одну «Царську Дорогу», на цей раз приналежну високо розвинутій цивілізації інків. Через кожні три кілометри були пункти піших гінців, де у вигляді естафети вісті передавалися з одного кінця в інший за допомогою розфарбованих предметів. Неймовірна швидкість, з якою посланці долали величезні відстані, вразила конкістадорів після завоювання інків. Більше того, гінці в умовах ландшафтної специфіки держави інків мусили вміти акліматизовуватись та витримувати перепади тиску, температур під час спуску та підйому в карколомній гористій місцевості. Тісно пов’язані із ландшафтом шляхи будували прямими (на плато), щоб кур’єри витрачали менше часу, а також обкладали стінами, щоб не пошкодити поля. Прокладали одразу дві дороги: одну — вздовж узбережжя, а другу — на плато, іспанці називали їх відповідно льянос і сьєра. Матеріалом для будівництва доріг слугувала суміш глини, гравію та маїсового листя. Такі паралельні шляхи надавали можливість здійснювати двосторонній зв’язок між узбережжям з його провінціями і територією сьєри.

Розвиток поштової справи на Заході

В епоху Середньовіччя пересиланням повідомлень займалися головним чином духовні установи та монастирі із дуже розгалуженою мережею. Зв’язок підтримувався за посередництвом грамотних, на відміну від іншої частини населення, монахів-кур’єрів. Отже між чернечими братствами та главою церкви, папою римським, діяла монастирська пошта.

Згадаємо жвавий університетський обмін посланнями — поштову службу посланців університетів у Болоньї, Парижі та інших містах, куди з’їжджалися студенти з різних держав. Вона складалася з професійних гінців, які навіть отримували плату за приватну доставку. Міжнародною мовою була латинська, отож студенти добре розуміли один одного. Класична латина однак була мовою не тільки науки, але й церкви та школи і, одночасно була головною ознакою освіченості. Студенти Паризького університету звернулися до короля Людовіка VII за дозволом організувати пошту і отримали його. З часом вона стала легендарною, прославившись тим, що за час існування не було випадків втрати листів або грошей. Той, кого обирали головним поштмейстером, починав носити титул «Головний вісник Паризького університету» і отримував плату за організацію поштової справи. І знаменитий вчений, фізик та математик, теоретик музики, філософ, теолог, францисканець Марен Мерсенн (1588–1648) у своєму листуванні виступав також і своєрідним посередником між провідними умами Заходу.

Купці теж використали ідею організованої пошти і створили власну, купецьку пошту, перша така виникла в «Сереніссімі» — Венеціанській республіці. Разом із товаром відправлялися новини, адже державної пошти на той час не існувало. Купці, що були об’єднані в гільдії, підібрали спритних, надійних гінців і налагодили поштовий зв’язок між містами середньовічної Європи. Висновок простий: ця справа виявилась дуже вигідною. Найбагатшим цехом серед торгівців була гільдія м’ясників, яким доводилось відбивати напади розбійників та вовчих зграй під час переправи стад худоби. Вони погодились перевозити пошту, а прибувши до міста, сурмили в поштовий ріжок, віддавали кореспонденцію й мандрували далі.

На території Священної Римської імперії королівською поштою правив аристократичний рід Турн-і-Таксис. Придворний поштмейстер Леонард Турн-Таксис склав «Поштове укладення» за яким поштарі повинні носити уніформу, двічі на тиждень здійснювати поштові рейси і прибувати в пункт призначення з точністю до хвилини. Поштовий ріжок допомагав звільняти дорогу навкруг, не звільнити шлях означало спіткати проблеми.

Англійську пошту запровадив король Генрі VIII, коли ввів поштові екіпажі та спеціальні візки для поштарів. Управляв каретою кучер — представник влади. Він проносився дорогою дуже швидко, й усі подорожні зобов’язані були звільняти дорогу. Однак на шляхах його чекала небезпека — грабіжники.

У Франції кардинал Рішельє свого часу здійснив нововведення: відтепер поштою відправляти можна було ще й гроші, а не тільки листи; необхідно було вказати суму та оплатити доставку. У присутності поштмейстера опечатували мішок і отримували розписку. Будучи міністром монарха, Рішельє намагався отримувати інформацію про всі конфіденційні угоди між банкірами та купцями: створив таємну державну канцелярію з перечитування кореспонденції, провадивши повний контроль. У поштових відділеннях її перечитували в «чорних кабінетах», не залишаючи при цьому ніяких слідів втручання. Підозрілі листи копіювали для кардинала.

У XVIII столітті французький винахідник Клод Шапп розробив нову систему — телеграф у вигляді сигнальних веж: повідомлення передавалися з однієї вежі на другу, і в середині ХІХ століття протяжність ліній зв’язку тільки у Франції становила 4828 кілометрів. Тоді ж з’являються і перші поштові скриньки, хоча у Венеції донощики й раніше кидали листи в пащеки кам’яних маскаронів, знаменитих Bocca di Leone химерного лев’ячого або антропоморфного вигляду.

Новочасні традиції поштової справи на українських теренах

Одна з найстаріших поштових служб у Східній Європі виникла у Львові в 1629 році. Роботу з організації та управління поштою здійснював онук італійського скульптора Баччо Бандінеллі купець Роберто Бандінеллі. Він відкрив пошту в будинку на площі Ринок, в якому оселився, а нині тут працює Музей пошти. Отримавши дозвіл магістрату, він створив королівську пошту, яку обслуговували 17 кур’єрів, що складали присягу. Продовжував цю справу його син Лоренцо і, ставши головним поштмейстером, відкрив ще й королівський монетний двір.

У Києві поштовий зв’язок з’являється під час підписання гетьманом Війська Запорізького Дем’яном Многогрішним з московським урядом Глухівських договірних статей 1669 року. Богдан Хмельницький встиг розвинути систему дипломатичної пошти, яка працювала дуже вправно, передаючи вісті про події міжнародного рівня. Згадаймо й картину Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» — яскраву ілюстрацію уявлення тих часів. Кошовий отаман Іван Сірко (в центрі картини), як розповідає легенда, разом із запорожцями написав відповідь на ультиматум султана Мехмеда IV.

Лівобережна Україна з 1765 року ввела поштові заклади, які почали встановлювати певні вимоги до поштмейстерів, визначали прейскуранти на пересилку пошти. Сполучення складалось з дев’яти маршрутів та сімдесяти двох станцій, якими опікувались наглядачі, а перевозили пошту так звані ямщики. Поштові станції називалися ями, слова «ям» та «ямчі» походять від татарського слова «дзям» — дорога. 

Перший у світі пам’ятник поштареві (барельєфне зображення) з’явився 1838 року в селі Тур’я Ремета на Закарпатті на честь Федора Фекети, який за будь-якої погоди долав за день 60 кілометрів. Бувало, що він зустрічав на своєму шляху ведмедів, однак пошту доставляв завжди вчасно. Скульптурний пам’ятник йому зведений 2004 року в місті Перечин.

Історія виникнення конвертів

Конверт, свого роду захисна оболонка для конфіденційного та приватного повідомлення, має свою давню історію. Найдавніші з них були знайдені на початку ХХ століття археологами Жаком де Морганом і Роландом де Меккенемом на Близькому Сході, походили ці знахідки з далеких доісторичних часів. Вони мали вигляд порожнистих глиняних сфер, куди вкладалися документи або повідомлення, а щоб прочитати їх, необхідно було розбити конверт. Слово має латинське походження (couverte — перетворювати). За античних часів римляни використовували воскові таблички, що складалися обличчям одна до одної, їх перев’язували та опечатували. Елліни для виготовлення таких табличок використовували суміш із глини та воску, та ще й позначали кольором: білим, якщо звістка про весілля, чорним — якщо вона несла трагічний зміст. На Русі використовували берестяні грамоти. Китайські конверти «чих пох» були паперовими (власне папір був винайдений в Китаї) і призначалися для грошових подарунків державним чиновникам. Пізніше з’явилися свинцеві, золоті та срібні конверти, що перегиналися. Під час експедиції мореплавця Магеллана з Китаю був привезений сургуч — клейовий засіб, що використовувався для запечатування листів штемпелем. Політична необхідність посприяла новому винаходу. У XVII столітті головний поштмейстер Англії Генрі Бішоп ввів спеціальний поштовий штемпель у формі кола діаметром 13 міліметрів, розділеного на дві частини: на верхній латиною вказувався місяць, на нижній — арабськими цифрами день відправлення.

До того як з’явилися поштові паперові конверти в 1820 році, повідомлення писали на папері, який певним чином складався і опечатувався. У 1845 році поширились конверти, виготовлені вручну на паперовій фабриці торговця Бремера з міста Брайтон. Попит та конверти був неймовірно високим і призвів до винаходу першої машини з виготовлення конвертів. Британські винахідники Едвін Гілл та Воррен де ла Рю отримали патент на виготовлення конвертів. Спочатку такі конверти мали ромбоподібну форму, але через деякий час повернулися до прямокутної, яка більш влаштовувала користувачів. У правому верхньому куті ставили штемпель, нині ми клеїмо там марку.

Винайдення поштової марки

1837 року Роуленд Гілл з Англії розробив поштову клейову марку і з цим нововведенням звернувся до уряду. Згодом він вже здійснював реорганізацію поштової справи — створив єдині тарифи поштових відправлень за вагою. Кожний, хто користувався послугами пошти, купував марки у відповідній кількості та кидав лист у скриньку. Палата лордів довгий час чинила спротив тарифам на марки, звикнувши користати привілеями. Народ у цій так званій «марочній війні» отримав перемогу, і поштова марка стрімко почала поширюватися. Винахідника нагородили 20 тисячами фунтів стерлінгів. 1840 року уряд Великої Британії видав перші у світі марки, тому не зобов’язаний був вказувати на поштовій марці назву країни латинською мовою, як це робили інші країни. Марки навіть вважали «поштовими грошима». Перша марка отримала назву «чорний пенні» — вона мала номінал в 1 пенні, а надрукована була чорною фарбою, водяний знак мав вигляд корони, на марці був портрет королеви Вікторії. 1874 року, щоб покласти кінець складнощам із тарифами, було створено Всесвітній поштовий союз, учасниками якого стало 22 держави, а нині це об’єднання налічує 191 країну.

Додамо кілька слів про українську марочну справу ХХ століття. Поштові марки незалежної України створені 1918 року, а перші малюнки виконали художники Г. Нарбут, А. Середа, Н. Обозненко. Оскільки в цей час зникли з обігу розмінні монети, взамін випустили марки-гроші номіналом від 10 до 50 шагів, і називали їх «шагівками». На зворотній стороні було вказано, що ходять вони нарівні з монетою. Друкували їх у Києві, з перфорацією по 100 штук. 1947 року вже радянська Україна стала членом Всесвітнього поштового союзу, попри те, що довгий час не мала власних марок. Традицію було відновлено із поверненням незалежності, 1992 року. Після друку упаковки з марками відправляють на Укрпошту, позаяк тільки вона за Законом України «Про поштовий зв’язок» має право не тільки на видання, а й на введення марок в обіг. До складу Редакційно-художньої ради входять художники, історики, працівники музеїв, філателісти тощо. Марки поділяють на стандартні та художні, що призначені для колекціонування, а також беруть участь у філателістичних конкурсах.

Ера винаходів та нововведень

Британські винахідники Вільям Кук та Чарльз Вітстон 1837 року винайшли електричний телеграф. У середині ХІХ століття американський художник Семюел Морзе змінює код Кука і Вітстона: для кожної літери відповідними стають точки (короткі сигнали) і тире (довгі сигнали). Морзе проклав телеграфний провід від Балтимора до Вашингтона і передав новини з президентських виборів. Згодом Чарльз Вітстон вводить нову систему, скориставшись кодом Морзе: повідомлення друкувались на паперовій стрічці, яка поступала в апарат, самописець друкував повідомлення на стрічці з другого кінця проводу за спеціально створеним алфавітом. Пізніше оператори могли слухати закодовані повідомлення сигналізатора і відразу записувати переклад.

Між XIX і XX століттями по дну Атлантики було проведено Трансатлантичний телеграфний кабель. Перше радіотелеграфне сполучення через Атлантику апробував Гульельмо Марконі 1901 року за допомогою дротяної антени, прикріпленої до повітряного змія, запущеного неподалік Ньюфаундленду. Людську мову вперше передали через океан 1915 року — віргінська передача була прийнята на Ейфелевій вежі в Парижі.

Поява телефонного та радіозв’язку внесла свої корективи в розвиток поштового сполучення. Сталося це насамперед завдяки винаходу американців Александра Грема Белла і Томаса Вотсона. Пристрій, що дозволяв вести розмову на великих відстанях, з часом фундаментально змінив культурне та цивілізаційне тло. Першу телефонну станцію було відкрито в 1877 році в Коннектикуті (США). Згодом, 1927 року було проведено першу цивільну радіотелефонну лінію між Нью-Йорком та Лондоном.

Електронна пошта є найпопулярнішим та найбільш успішним засобом Інтернету. Ще в 70-х роках ХХ століття розробник Рей Томлінсон розробив електронну поштову систему: користувач ПК мав адресу, яка від назви компанії розділялася символом @, відомим як «собачка» або «равлик» в Італії та Україні, а в Нідерландах — «мавпячий хвіст». До тексту в листах стало можливим долучати аудіофайли, відеоматеріали, малюнки тощо. Згодом Лоуренс Робертс надав користувачам можливість сортувати листи, а програміст Джон Віттал — усі існуючі нині функції для роботи з електронними листами.

Протягом XX–XXI століть формувалась розлога супутникова система — супутники передають телефонні розмови, телевізійні програми. Інформаційні технології та гіг-економіка підважили роль звичного поштового сполучення на початку XXI століття, однак «класична» пошта не збирається зникати.

Як сортуються листи на поштових підприємствах

А тепер коротко про те, шо відбувається з листами, коли вони поступають на поштове відділення, й далі — на завод, де їх сортують за формами і розмірами. Сортувальники з неймовірною швидкістю відправляють їх у ящики. Вони повинні знати всі вузли зв’язку, назви міст, селищ, містечок і, благо, що введення поштового індексу значно спростило їхню роботу. 1957 року Моріс Леві винайшов автоматичний сортувальник пошти, здатний обробити 200 000 листів за годину. Машини поверх марок ставлять відбиток, що не дозволяє використати їх повторно. В Америці, до прикладу, на листах друкується флюорісцентний штрих-код, і сканер зчитує адресу. Далі листи сортують за аналогічними індексами по регіонах та далі — за порядком відправки. Цікаво згадати про державу Вануату, де є, уявіть собі, підводна поштова станція: водонепроникний конверт поштар-дайвер опускає в підводну скриньку. Такі скриньки є також в Японії, Малайзії, на Багамах та в інших країнах, хоча на перший погляд вони можуть видаватись курйозом. Іноді підводна пошта є туристичною атракцією, однак її створення доцільне, до прикладу, в умовах військових дій, — подібне траплялось ще до поширення субмарин, вже за часів франко-прусської війни.

Світові компанії відправляють величезну кількість посилок та листів швидкою поштою «Авіа». Варто згадати флот FedEx Express, який є найбільшим у світі парком вантажних літаків. Поштова служба США вважається найбільшою в світі, вона обробляє 46 відсотків усієї пошти в світі. У містах встановлюються автоматизовані поштові станції — поштомати, що мають такі функції як прийом посилки, зберігання та видача.

Авторка: Віра Степанян

Ілюстрації: Катя Березовська