Відгомін розкоші, що пробивається крізь потреби промисловості й прагнення зручності та простоти, –– поговоримо про те, яку моду диктував стилістичний симбіоз міжвоєнного періоду.

Стосунки Радянського Союзу і Франції у 1920-і роки поступово налагоджувалися. Можна уявити, як, забавляючись і кепкуючи один з одного, молоді, тридцятирічні французи (серед них і Роман Тиртов –– син генерал-лейтенанта морського флоту колишньої імперії) прогулювалися повз павільйон СРСР на Всесвітній виставці в Парижі, що проходила у 1925 році. Там поряд з авангардом виставлялися дивні для консервативного смаку французьких модників хата-читальня, вологодське мереживо і саркофаг Леніна.

У період між двома війнами мода трансформувалася. Зовні непоєднувані потяг до промислового росту і яскраво виражений аристократизм поєдналися в стилі, що відповідав запиту тодішнього суспільства на елітарність не за титулом, а за статусом і статком. Ар-деко — логічне й досконале продовження модерна (він же ар-нуво), який шукав вигоду і красу водночас, створював затишок знайомих форм, але й дозволяв нововведення.

Саме Всесвітня виставка стала точкою відліку його історії: її вивіски сповіщали, що тут можна подивитися на декоративне мистецтво (art déco). Однак Париж визнав цей стиль не одразу. Надто стрімкий був перехід від традиціоналізму до непередбачуваного модерну, який закликав припинити соромитися власної оригінальності.

Модні ескізи та казкові ілюстрації

У ар-деко об’єдналися художники, котрі визначили моду нарозкутішого століття. Рене Ґрюо (1909–2004), перший художник модного дому Діор. Андре Едуард Марті (1882–1964) — один з найяскравіших представників стилю, він малював ескізи для багатьох великих модних домів та ілюстрував відомі часописи.

Стримані ескізи та ім’я Андре Марті, який ніколи не зраджував музі ар-деко, затримуються в пам’яті маленькими деталями того ж таки античного сюжету. Спортивне вбрання Діани з луком, яке легко поєднується з інтонаціями Сінатри, втілює ліризм і гумор ар-деко. Не менш яскравий і оригінальний, хоч і зовсім не франт, Ґрюо –– автор образу Міс Діор. 

«Щовечора, в годину спрагнену/Дівочий стан, шовками стягнений» (переклад Івана Глинського). За двадцять років до Паризької виставки Олександр Блок, легенько натиснувши на флакончик, забутий незнайомкою, виразив настрій ар-деко своїми «духами й туманами». Його ілюстратор Лео Бакст, що створив часопис «Світ мистецтва», любитель яскравих тканин і декоратор балетів Сергія Дягілєва, може вважатися натхненником і предтечою стилю. Його маріонетки у панталонах допомогли проникнути у суть тодішньої структури суспільства, з його уявленнями про правильність і житейську мораль.

Роман Тиртов або Ерте (1892 –– 1990) –– ще один відомий художник, чий почерк склався в стиль всередині стилю. Він, той, хто надихав Енді Воргола й підкорив Голівуд, починав як арт-журналіст, як тоді казали, кореспондент часопису світу моди. Він зумів поєднувати загальнодоступність з класичними одвічними сюжетами й високою модою, що відкрило для нього двері музею Метрополітен.

Ар-деко затвердив правило –– довіряти жіночому смаку, відчуттю, як всередині музичної скриньки, ставитися до нього з повагою. Рене Ґрюо навіть естетизує його своїм триптихом, присвяченим трьом жіночим настроям. Жовтий –– «пізніше». Зелений – «чому б ні» .Червоне –– «можливо». Кожна сцена, зображена Ґрюо завжди з натяком і підтекстом, нагадувала про становище, в яке могла бути поставлена жінка: три настрої –– це її спосіб вплинути на ситуацію. 

Важлива складова ар-деко — комерційний успіх

Непропорційний, дуже маленький житель Монмартру Анрі Тулуз-Лотрек, що вмів привернути жіночу увагу своєю ексцентричною манерою залицяння, залишив мистецтву таємний секрет чарівності дами з Монмартру. Злегка прикрашений, його спадок в обробці Рене Ґрюо долучає чоловіків до правила, що ніколи раніше не існувало: не відмовляти жінці в задоволенні бути собою. Так, кинута на крісло сукня Міс Діор зберігає той самий таємний секрет чарівності, що й погляд Лаури з-під вуалі.

Ерте. Симфонія в чорному. Серія «Театр»

Важлива складова ар-деко — саме комерційний успіх. Ринок звернувся до головної переваги людини — її  особистості, і мистецтво попрямувало слідом.

Ерте вдається з тютюнового диму створити розшитий золотом узор живої мови, на яку він перекладає відому ще Пушкіну культуру, засновану на класичних міфах і формах античності. Його твори дихають відчайдушною життєрадісністю. Створений ним «Ангел» робить погоду: струни, пещені жіночими руками, від звучання яких накопичуються хмари.

Казкові зображення у витонченому виконанні, з відсиланнями до книжкової ілюстрації та міфологічного сюжету, дають шанс переплутати авторів. Де Андре Марті, а де, наприклад, Жорж Лепап, який перетворював на подію кожен вихід часопису Vogue? Як схожі між собою його «Пенелопа» й «Порожня клітка» Марті! Завдяки їм ар-деко виглядає домашнім стилем, а головний успіх Ерте й Ґрюо в тому, що орієнтоване на масовість мистецтво більше не є вульгарним.

 

Масштаб і крах розкішних амбіцій

Мистецтво ар-деко, що зародилося під залпом гучних і зухвалих гармат Першої світової війни, знаходить в архітектурі втілення цієї боротьби, перенісши її зі справжнього поля бою в декорації торгівельних відносин. Фольклор, національний егоїзм, чутки й плітки, поширювані салонами вищого світу, знаходять відображення в стилі ар-деко.

За недовгий час елементи стилю стають частиною життя заможного європейця. Йому підкоряються надамбіційні країни — від рузвельтової Америки до сталінського СРСР. 1930-і — роки тріумфу архітектури ар-деко. У Радянському союзі його еклектикою Сталін глушив конструктивістів на чолі з Миколою Мілютіним і ідеали молодого комунізму, виражені в спорудах Костянтина Мельникова, а в США економіка в такий ефектний спосіб опиралася депресії. Волл-стріт після краху 1929 року змінює обличчя, прагнучи знов стати впливовим, велелюдним і величним місцем. У 1930-му Нью-Йорк на висоту своїх амбіцій підіймає корону стилю — хмарочос Крайслер.

Пригамує амбіції цього стилю новий конфлікт з Німеччиною, що обернувся катастрофою. Осмислення його причин змусить світ назавжди порвати з ар-деко, як з одним із наслідків колоніального релікту. По-перше, багато грошей потребуватиме відновлення економіки, а по-друге, відродиться інтернаціональний стиль, загальновживаний і без надмірності, на основі добре знайомого всьому світу конструктивізму в нових, набагато досконаліших формах, який стирав національні відмінності.

Ар-деко збережеться в ролі інтер’єрної оббивки й гламурного шику в одязі, створеної Івом Сен-Лораном, Карлом Лагерфельдом. Так само як Енді Воргол перехоплює в Ерте лаври першого слуги й оформлювача моди (Воргол ілюстрував Vogue і Harper’s Bazaar з кінця 40-х), так архітектура надягає на себе вінець з приставкою «пост-», що вдало поєднується с ар-деко, а у варіанті сталінського ампіру навіть заміщує його. Світ оздобиться склом, бетоном, як і проповідував Ле Корбюзьє, обіцяючи архітектурі «Новий дух» на виставці 1925 року.

 

Сорокаріччя стилю закріпить його історичну назву й поверне втрачену славу «ар-деко», а 55-річному художнику й колекціонеру Мартину Баттерсбі випаде честь нагадати про долю й популярність стилю. У 1969 році він видає книжку «Декоративні 20-і» й на основі своєї колекції проводить виставку «Доба джазу», запросивши Ерте відкрити її. Баттерсбі показав ар-деко важливим перепуттям, що вплинуло на вибір шляху від ранніх експериментів митців неокласицизму початку XIX століття до оптичного мистецтва другої половини XX століття.

Текст: Данило Каплан
Переклад з російської: Міла Кац