Пандемія добряче струснула світову арт-спільноту, начебто намагаючись з’ясувати, чи пройде та перевірку на міцність. Коронавірус змусив консервативний та закритий ринок мистецтва, який переважно не використовував цифрових форматів і був доступний обмеженому колу людей, переступити через себе та розпочати оперативний пошук нових способів функціонування. І сьогодні, озираючись назад, ми можемо зробити висновок, що йому таки вдалось. Опинившись закритими у чотирьох стінах, ми почали шукати альтернативи звичним відвідуванням аукціонів, галерей та ярмарків, тож деякі практики, що були практично непомітними до пандемії, раптом актуалізувалися і набули чималої ваги. Спробуємо розібратися з декількома із них.

Диджитизація або оцифрування

Диджитизація — далеко не нове явище, про яке, втім, активно заговорили саме під час пандемії. Суть диджитизації полягає у переведенні будь-яких даних з фізичного у цифровий формат, наприклад, у скануванні друкованої карти чи документа, у записі фізичного звуку та його перетворення на цифровий файл, або, в нашому випадку, — у скануванні картини для створення її цифрової копії.

Диджитизація окремих робіт незабаром призводить до появи великих архівів оцифрованого мистецтва. Такі архіви популяризують мистецтво поза межами галереї, сприяють його каталогізації та забезпечують збереження творів мистецтва у цифровому форматі, що виявиться рятівним, якщо щось трапиться з фізичними оригіналами.

Сьогодні, якщо переглянути сайти основних музеїв світу та публічних колекцій, можна побачити, що практично всі вони вже створили цифрові архіви. Наприклад, Лувр опублікував більше півмільйона цифрових копій творів, що зберігаються в його колекціях, забезпечуючи вільний доступ до них у мережі.

База даних колекції Лувру

Диджиталізація

Диджиталізація полягає у комплексному впровадженні цифрових технологій у будь-яку галузь та її повну цифрову трансформацію. Напевно, основне, що диджиталізація подарувала галузі мистецтва — це нові напрямки та інструменти. Цифрове мистецтво, VR/AR мистецтво, нет-арт, інтерактивне та імерсивне мистецтво, 3D Art, AI мистецтво — далеко не повний перелік плодів диджиталізації. Це прогресивні мистецькі жанри, що йдуть у ногу з потребами та запитами сучасної людини.

До того ж, диджиталізація допомогла переосмислити знайомі твори та об’єкти. Візьмімо за приклад «Мону Лізу», напевно, найбільш впізнавану картину в світі — ми бачили сотні її копій, спостерігали за нею з різних ракурсів та у різних контекстах. Здавалося би, це полотно вже не могло нас здивувати, але у 2019 році з’явилася її VR версія — тепер ви можете одягнути шолом віртуальної реальності і буквально увійти в картину, безпосередньо взаємодіючи із нею.

VR версія “Мони Лізи”, створена Лувром у 2019 р.

В еру диджиталізації, якщо вам раптом захочеться подивитися на нову експозицію Лондонської Національної галереї, не обов’язково їхати до Лондона. Віртуальні тури як фізичними, так і цифровими галереями стають все популярнішими. Вони дозволяють знайомитися з різноманітними експозиціями та колекціями, сидячи вдома перед екраном ноутбука. До того ж, онлайн-формат багатьох подій у сфері мистецтва (чи то відкриття виставки, чи то вебінар) надають широке поле можливостей тим, хто не може дозволити собі подорожувати.

Диджиталізація також дозволила митцям, які з певних причин не змогли заявити про себе на «традиційному» ринку мистецтва чи набути популярності на локальному рівні, почати популяризувати своє мистецтво в Інтернеті, у соцмережах (наприклад, в Instagram або Pinterest), а також на NFT-платформах.

Токенізація та NFT-ринок

Токенізація полягає в обміні даних на токен — унікальний цифровий сертифікат, таким чином вони шифруються та зберігаються у більш надійному форматі, а їхня історія фіксується за допомогою блокчейну. Найбільше ми завдячуємо токенізації тим, що вона подарувала нам NFT-ринок.

Можна припустити, що більшість не задіяних у криптосфері людей вперше почули про NFT у березні 2021 року, коли роботу Beeple «Повсякденності. Перші п’ять тисяч днів» було продано за рекордні 69 мільйонів доларів. Але очевидно, що невзаємозамінні токени не з’явилися у цей день — перше цифрове зображення було оприлюднено як NFT ще у 2014 році. А от три роки тому ірландський фотограф Кевін Абош продав перший цифровий твір під назвою «Forever Rose» у криптовалюті. Цікаво, що роботу, фізичного екземпляру якої не існувало, було «розподілено» між покупцями на десять рівних частин, за кожну з яких вони заплатили по 100 тисяч доларів.

Крипторобота “Forever Rose” Кевіна Абоша

Динаміка ринку NFT наразі не є стійкою — ми спостерігали бум у березні, різке падіння в червні, коли не один заголовок охрестив крипторинок мертвим, та ще один бум у серпні цього року. Загалом це нормально для молодого ринку, який ще має дійти до свого стабільного плато.

Загальна кількість продажів, здійснених на ринку NFT в період з 01.11.20 до 01.11.21

Найбільша інновація технології NFT полягає у тому, що вона пропонує абсолютно новий погляд на концепцію власності у цифровому світі та спричиняє свого роду революцію володіння цифровими об’єктами. Хоча загалом прихід Інтернету можна вважати позитивною зміною, згодом стали помітними і його недоліки: люди привчилися безкоштовно та миттєво отримувати копії цифрових зображень, ідентичних до оригіналу, а їхні автори не могли запобігти цьому хаотичному процесу або принаймні відслідкувати, як поширюються ці зображення. На допомогу прийшов NFT, який демократизував процеси взаємодії з цифровими творами, забезпечивши можливість зберігати історію передачі та роботи із ними.

Що також важливо, NFT забезпечує реалізацію програмованого цифрового дефіциту, тобто привносить поняття лімітованого тиражу в цифровий вимір. Тепер у легальному обігу може перебувати обмежена кількість копій певної цифрової роботи, подібно тому, як це відбувається із фізичним мистецтвом.

Третя особливість NFT — децентралізована модель його ринку. Він грає за дещо відмінними правилами, ніж «традиційний», оскільки автор цифрових творів може представляти себе без посередництва менеджера чи арт-дилера та напряму зв’язуватися із покупцями. Хоча це, звісно, не скасовує потреби у кураторах і галереях — звернімо увагу принаймні на той факт, що останнім часом все більш затребуваними стають курирувані майданчики (Folia, Blank, Palm тощо), де професіонали арт-ринку проводять попередній відбір робіт. До того ж, чимало арт-інституцій, наприклад, Sotheby’s, Британський музей та галерея Уффіці, створюють гібридні проєкти, поєднуючи «традиційне» мистецтва та NFT.

І останній момент, на якому варто зупинитися — це прозорість транзакцій. Ми можемо відстежити історію цифрової роботи, оскільки всі взаємодії із нею фіксуються на розподіленому реєстрі, тобто на блокчейні.

Читати ще: У світі тільки й розмов, що про NFT

Щоправда, ринок криптомистецтва також залишає чимало відкритих юридичних та етичних питань. Скажімо, нещодавно криптороботу Жана-Мішеля Баскії було знято з аукціону після того, адже виявилось, що продавець не володіє правами на твір. Отже, що означає «володіти NFT» і як ми можемо ними розпоряджатися? Ще один кейс — продаж картини Мікеланджело Буонарроті «Мадонна Доні» галереєю Уффіці як NFT. Як бути з творами культурного надбання, строк дії майнових авторських прав на які після смерті автора вже давно закінчився? І наскільки етично виставляти на продаж цифрові копії робіт, що зберігаються у великих державних галереях? Кожен вирішує для себе сам.

Статтю створено на основі матеріалів, викладених Анастасією Глєбовою і Фанні Лакубай в рамках UA/UK Art Business School — онлайн-школи з арт-бізнесу, яку проводить Інститут права, технологій та інновацій спільно з британськими колегами та за підтримки Українського Культурного Фонду і British Council. Проєкт було ініційовано з метою професійної рефлексії на актуальний стан арт-ринку та обміну досвідом і ефективними кейсами між британськими та українськими культурними операторами.

Авторка: Євгенія Цаценко