У картинному просторі невеличкої, 70 на 90 сантиметрів дерев’яної дошки розігрується тиха драма. Молодий послушник сидить, розпачливо вронивши голову на долоні, на лаві перед дверима своєї обителі. Сонце сідає: час повертатись до монастиря. Але як облишити цей прекрасний світ, де так раптово, п’янко і солодко квітне бузок?
Сто років тому патріарх одеської школи живопису Киріак Костанді закінчив одну зі своїх найкращих картин, перлину колекції Одеського художнього музею — «Квітне бузок». Розкажемо трохи про історію її створення.
Костанді розпочинає картину у 1900 році. На той час колишньому підмайстрові з фотоательє Бюллова, шостому сину бідного грецького рибалки з села Дофінівка поблизу Одеси, виповнилося сорок сім. До нього вже прийшли успіх та визнання як до викладача й художника.
Киріак Костанді (1852–1921) — український художник грецького походження. Працював у реалістичній манері з елементами впливу імпресіоністів. Багато років викладав у Одеській малювальній школі. Був одним із співзасновників Товариства південнороуських художників, а згодом — співорганізатором та у 1917–1921 роках — хранителем (тобто директором) Одеського художнього музею.
Створена ним система навчання, яку Костанді використовує в Одеській малювальній школі, приваблює приїхати до Одеси повчитись навіть дорослих випускників Імператорської академії мистецтв — найпотужнішого художнього навчального закладу Російської імперії того часу. Картини Костанді так само здобувають захват і схвальні відгуки критиків та колег по цеху.
Але разом з успіхом приходить і втома: викладання і громадська діяльність забирають багато сил, найбільш плідним часом для творчості лишаються канікули. Прихистком і місцем відпочинку художника стає дача на Великому Фонтані (район Одеси — Ред.) біля Іверського монастиря, яку Костанді винаймає в ті роки. Дача належала монастирю, і художник так чи інакше перетинався з його мешканцями.
З одним із них, дев’ятнадцятирічним послушником Василем Алексєєвим, Костанді почав спілкуватися частіше. Юнак полюбляв живопис і радів спілкуванню з одним із найвідоміших художників міста. Проте ця радість затьмарювалася душевними метаннями, що повсякчас мучили послушника. Приклад Костанді змушував хлопця сумніватися у правильності свого вибору. Адже якщо прийняти постриг, мрії про мистецтво доведеться забути. Що, як його справжнє покликання — служити Богові не в монастирі, а так, як це робить Костанді, змальовуючи красу створеного Ним світу у полотнах? Та піти з обителі — страшно…
Митець вловив ці вагання юнака і вирішив відобразити їх у новій картині. Робота над нею зайняла два роки: вже у вересні 1902 Костанді представив «Квітне бузок» на 13 періодичній виставці Товариства південноруських художників.
Товариство південноруських художників — художня спільнота, заснована групою одеських художників у 1890 році. Основною діяльністю товариства була організація групових та персональних виставок його учасників.
З першого року існування Товариства проходили щорічні періодичні виставки, які після презентації в Одесі часто їхали до інших міст. Попри назву товариства, «південноруських художників», доробок його учасників є вагомою частиною української культурної спадщини.
Картина миттю здобула успіх: публіку та критиків однаково вразили технічна майстерність і сюжет. Дослідник творчості Костанді Абрам Шистер пізніше назве цю роботу однією з найкращих його картин: «…за ніжністю кольорових співвідношень, сяючими фарбами, музичним звучанням всього живописного ладу, та й за настроєм стала одним з найкращих творів у його творчому доробку».
Поміж інших жанрових сцен, доволі типових для передвижництва, «Бузок», та й багато інших робіт Костанді вирізняла активна роль пейзажу. У його творах пейзаж є не просто декорацією для тієї чи іншої історії — він стає повноцінною дійовою особою.
Квітучий бузок буквально вступає у діалог із молодим послушником, і так само пасивними не лишаються монастирські ворота, що чітко позначають межу між бажаним і примусовим. Навіть промінці західного сонця, перекреслюючи стежку до обителі, вносять свою репліку до цієї драми.
Міська дума придбала у Костанді картину для Міського музею красних мистецтв — так тоді називався нещодавно створений Одеський художній музей. Колекція молодого музею тоді була в рази меншою ніж зараз, і поява у ній такої потужної роботи стала подією для любителів мистецтва.
Міський музей красних мистецтв, нині відомий як Одеський національний художній музей, відкрився 6 листопада 1899 року. Цьому передувало десятиліття підготовчих робіт — в першу чергу, з приведення до ладу палацу Потоцьких-Наришкіних, придбаного меценатом Григорієм Маразлі спеціально для облаштування музею та інших «суспільно корисних закладів».
У перший день існування зібрання музею становило всього 128 робіт, проте воно одразу ж почало поповнюватися за рахунок дарунків художників та меценатів. Велику частину цього початкового зібрання складали твори з колекції Одеської малювальної школи і Товариства сприяння красним мистецтвам, учасником якого також був Костанді.
Це також була одна з перших картин Костанді у колекції музею — інші надійшли до зібрання вже переважно за радянських часів, з Музейного фонду, що займався перерозподілом експропрійованих приватних зібрань, або від родини художника.
«Бузок» оправили у багату раму і повісили в самому центрі однієї з зал. Усі бажаючі могли досхочу насолоджуватися костандієвським витвором. Учні Костанді з художнього училища (колишньої Одеської малювальної школи) постійно приходили на «побачення» з картиною.
Багато хто з них потім відкинув художні принципи Костанді на користь більш авангардних напрямків — як-от один із співзасновників товариства «одеських незалежних» Амшей Нюренберг. Але й тоді вони обожнювали «Квітучий бузок» і з теплом пригадували час, проведений віч-на-віч з картиною.
А що ж врешті-решт сталося з Василем Алексєєвим, чия драма лягла в основу картини? Юнак облишив монастир ще до того, як роботу було завершено. Костанді не обмежився лише моральною підтримкою і попервах прихистив його в себе, а потім допоміг вступити до художнього училища. Закінчивши його у 1906 році, Алексеєв вирушив до Петербургу, де вступив до Імператорської академії мистецтв. У 1915, через п’ятнадцять років після зустрічі з Костанді, отримав звання художника.
Із закінченням Першої світової війни Алексеев переїхав до Ріги. Відомо, що в його творчості продовжувалась тема релігії та стосунків із Богом. Останні сліди художньої активності Алексєєва припадають на Другу світову: у 1943-1944 роках він бере участь у кількох виставках, в тому числі в салоні «Церква і архітектура».
Після цього про долю художника нічого невідомо. Також невідомо, чи збереглися десь його роботи: щонайменше одна у 1930-х була в Празі, в Російському культурно-історичному музеї, але після війни все його зібрання вивезли до СРСР і розподілили по інших закладах.
Дванадцять років тому невеличкий пейзаж Алексєєва 1918 року з’явився у продажі на аукціоні російського мистецтва в Стокгольмі. Навіть на дрібній фоторепродукції з каталогу помітно: Костанді вплинув на його живопис так само, як і на життєвий вибір.
Можливо, юнак з картини Костанді і не став настільки ж видатним та відомим художником, але є підстави думати, що він не пошкодував про рішення повернутися до світу, де можна насолоджуватися красою квітучого бузку і оспівувати його красу всіма доступними засобами.
Авторка: Євгенія Селезньова
Фото: Іван Страхов
«Бузок» Костанді можна побачити в Одеському національному художньому музеї щодня, окрім вівторка, за адресою вул. Софіївська, 5а. А до 10 січня 2022 року у виставкових залах ОНХМ працює виставка «Киріак Костанді. 100 років потому».
На виставці можна побачити картини та етюди Костанді з фондів музею, його рідкісні архівні фото та документи, що дозволяють детально простежити шлях Костанді у формуванні одеської художньої спільноти кінця XIX – початку XX століття. Вхід за квитками, вартість — 100/50 грн.
