28 вересня в суботу відбувся перший Фестиваль одеських дворів: впродовж цілого дня у дворах в різних районах Одеси проходили лекції, майстер-класи та виставки, організовані сусідськими спільнотами, а на головній локації – кварталі Жуковського від провулка Нечипоренка до Преображенської – було перекрито рух машин та організовано пішохідну зону, із ярмарком громадських організацій, сценою та багатьма іншими активностями.
Фестиваль став підсумком літньої Школи культури сусідства, про яку ми вже писали раніше. 10 дворів-учасників презентували на ньому свої проєкти – але долучитися та поставити свій двір на Мапу добросусідства запрошували усіх, незалежно від участі у Школі.
Ми встигли відвідати кілька локацій і тепер поспішаємо поділитися фотографіями, коментарями та враженнями.
…Більшість одеських дворів сьогодні ховаються за воротами з кодовими замками. Ходячи центральними вулицями, я бачу самі лише фасади – з усіма їх балконами, кондиціонерами та вивісками. Але знайомство з двором – це щось особисте: або в тебе там живуть знайомі, або там є фотогенічні сходи, і друзі-фотографи передають одне одному таємниці доступу – або ти там колись жив, і долоні досі пам’ятають, як ззовні намацати і відкрити клямку на воротах. А просто так зайти у незнайомий двір – трохи лячно та й не зовсім зрозуміло, навіщо.
Але Фестиваль дворів усе змінює. Білі повітряні кульки Школи культури сусідства (без гелію, жодні птахи не постраждають!) видно здалеку: підходимо до першої локації, Буніна 8.
Тут мала проходити дискусія-лекція про взаємостосунки вулиці Буніна і Деволанівського узвозу, також знаного як “Канава”. Але ми трохи запізнилися: дискусія вже закінчилася, у дворі лишилося кілька відвідувачів та повсюдні одеськи коти, трохи підтанулі на вересневому сонці. Зустрічаю знайомого: каже, всі перемістилися на наступну локацію, Жуковського 34. Мені пропонують кілька листів зі стікерами Ксенії Каневської та Ігора Гори, присвячених аварійному стану Деволанівського узвозу. Розібрану на рештки автівку з одного з них ми за кілька хвилин побачимо наживо, коли прямуватимемо на Жуковського.
На Жуковського 34 проходить виставка картин мешканців. Організувала “Двір Етюд” художниця Ганна Ануфрієва, а участь взяли її сусіди та друзі – Сергій Бутін, Наталі Інсайт, Марія Романова та Даніїл Романов.
До участі у Фестивалі сусідська спільнота спочатку поставилася зі скепсісом, але зрештою змінила ставлення, розповідає Ганна: під час підготовки задіяні мешканці почали проводити на дворі кілька годин на день замість звичних кількох хвилин. Плануються і подальші вдосконалення: раніше у дворі накривали столи, люди збиралися разом, але тепер цього не відбувається – тут нема де спілкуватися. Тому зараз ініціативні сусіди збираються встановити стіл та лавочки, двір подали на конкурс із благоустрою.
Йдемо далі, до основної локації на Жуковського 43.
Саме цей двір можна назвати осередком та початковою точкою добросусідства в Одесі: два роки тому тут відкрили Двір-сцену. Мешканці облаштували його для публічних виступів та творчих заходів: встановили місця для сидіння, а одну з клумб перетворили на сцену. Згодом організатори вирішили розповсюджувати свій досвід – так з’явилися Рух за відродження одеських дворів та Школа культури сусідства. Наразі проєкт добросусідства вже отримав підтримку багатьох організацій, в тому числі міжнародних: UCBI (Україньска ініціатива зміцнення громадської довіри), Forum Civil Peace Service – Ukraine, Департаменту культури та туризму Одеської міської ради та інших.
Заради фестивалю відрізок кварталу на цей день зробили пішохідним – і це, на нашу думку, чи не найвдаліше рішення: навіть якби нічого більше не відбувалося, можливість в самому центрі міста на кілька годин відпочити від автівок та почутися нарешті повносправним учасником вуличного життя – вже безцінна. Тут же відбувався ярмарок, але не схожий на звичні комерційні ярмарки: на Фестивалі дворів представляли свої доробки громадські ініціативи, такі як ВелоВектор та “Дорогоцінний пластик”. А ще тут можна було побачити листи до Одеси, написані учасниками та учасницями лабораторії “Пульс міста”. З імпровізованої сцени лунали співи, над кварталом розносився запах кави, якою “добросусіди” пригощали усіх бажаючих.
Виходити з кварталу добросусідства назад, на захаращені автівками, рекламою та комерцією вулиці не хотілося. Власне, одразу за межами фестивальної ділянки на нас вже чатували промоутери якогось місцевого ресторану із пропозицією покуштувати устриць. Дякуємо, не цього разу – і не наступного, якщо вже казати чесно.
Чи можливе в Одесі добросусідство не тільки раз на рік? Чи можуть наші вулиці належати нам завжди, а не тільки коли їх перекривають заради фестивалів або маршів? Адже зараз вони належать наче кому завгодно, але не нам – тим, хто ходить по них, тим, хто мешкає на цих вулицях та виходить на них щодня. Місто давно вже сварять за непривітність, надмірну “ринковість” та роз’єднаність. Чергові пластикові фасади та вітрини разом з одноманітними багатоповерховими “мурашниками” виростають швидше, ніж ми встигаємо роззирнутися та зрозуміти, що відбувається.
Але вчора ми побачили, що може бути інакше. Хоча згуртувати та перезнайомити сусідів, заохотити зробити щось разом і створити спільноту – важче та довше, аніж зводити “свічки” у спальних районах, і до того ж не приносить жодного прибутку – та хтось це все ж таки робить. А значить, Одесу іще не втрачено.
Текст: Євгенія Селезньова
Фото: Олена Зублевич
При поширенні фотографій прохання вказувати першоджерело, Журнал “Про|странство”, та автора фотографій.
