Депресія така ж давня, як наш світ. Її лікували п’явками, проносним, крижаною водою, електричним струмом і наркотиками. Деякі з цих методів і досі можуть використовувати в лікуванні, просто у дещо трансформованому вигляді. Зараз все частіше люди знаходять або не знаходять порятунок у антидепресантах. І нехай засоби проти цієї хвороби, що ми тепер маємо, є не надто ефективними, та вони значно кращі ніж ті, котрими користувалися люди у минулому.

Ранні дослідження

«Якщо почуття страху і малодушності продовжуються надто довго, це вказує на настання меланхолії… Страх і смуток, якщо вони довго тривають і не викликані життєвими причинами, походять від чорної жовчі», — описує депресію філософ та батько сучасної медицини Гіппократ.

Раніше депресію називали меланхолією, що з грецької переводиться буквально як «чорна жовч». Тому і лікувати її рекомендував Гіппократ травами, сонячним світлом і проносним. Філософ казав, що симптомами меланхолії є смуток, безсоння, дратівливість, тривога, іноді — відраза до їжі. Також філософ визначив, що прояви депресії у хворих можуть залежати від погоди, пори року або сезонних змін. Стан деяких хворих постійно то покращувався, то загострювався.

Майже все це присутнє й у сучасній класифікації депресії, але звісно, вже більш широко вивчено. Підхід Гіппократа більше схожий на фізичне лікування хвороби, оскільки він був переконаний, що меланхолія виникає через якісь фізичні проблеми в організмі людини, тому і радив лікуватися не словами.

«Меланхолія, тяжка хвороба: хворому здається, що у нього всередині коле якийсь шип; його мучить туга; він уникає світла та людей; він любить морок; на нього нападає страх; діафрагма виступає назовні; коли до хворого торкаються, це завдає біль; він лякається і бачить страшних примар, жахливі сни й іноді мерців…

Такому хворому треба дати чемерицю, очистити голову і після очищення голови дати ліки, що очищають низом, потім прописати пити осляче молоко. Хворий повинен вживати дуже мало їжі, якщо він слабкий; їжа має бути холодною, послаблюючою: нічого їдкого, нічого солоного, нічого маслянистого, нічого солодкого. Хворий не повинен митися гарячою водою; він не питиме вина, а обмежиться водою; якщо ж ні, то вино має бути розбавлене водою; не потрібно гімнастики, прогулянок. Цими засобами хвороба з часом виліковується, але якщо її не лікують, вона закінчується з життям хворого», — писав Гіппократ.

Римський підхід

У Стародавньому Римі меланхолію також лікували проносними або блювотними засобами. Поширена була й практика кровопускання, але лише у випадку, коли це не протипоказано хворому. Окрім того, людям, які страждали на меланхолію, рекомендували розтирання всього тіла та рухливий спосіб життя.

«При цьому дуже важливо навіяти хворому бадьорість духу, розважаючи його розмовами на такі теми, які були йому приємні раніше», — розповідає видатний давньоримський науковець Авл Корнелій Цельс.

У Давньому Римі було вже відомо, що позбавлення сну поряд із розвагами дозволяє тимчасово зняти симптоми меланхолії. Цей метод знову відкрили лише у другій половині XX століття під назвою «депривація сну».

Середньовічний церковний погляд

У Середні віки меланхолію вважали гріхом. Її прирівнювали до акедії, байдужості, що є з одними із найнебезпечніших гріхів. Акедія — це богословський термін, що означає меланхолійний стан, у якому людина не бачить сенсу у власних заняттях. Іншими словами, це втрата душевного вогню, без якого людина не може молитися всім серцем. Акедія може атакувати людину ближче полудня, тому її ще називають «Полудневим демоном».

«Депресія починається з відчуття прісності; вона затуманює день, роблячи його фарби бляклими; вона забирає силу у повсякденних вчинків, доки їхні ясні обриси не затьмаряться зусиллями, які потрібні, щоб їх робити; ти втомився, тобі все набридло, ти зациклений на собі…», — пише автор книги «Демон полудневий. Анатомія депресії» Ендрю Соломон. У своїй книзі Ендрю Соломон багато розповідає про депресію, історію її вивчення у світі та те, як він боровся з нею.

Але повернемося до Середніх віків. У трактуваннях католицького теолога Тома Аквінського, акедія описується так: «Скорбота про світ, не пов’язана з надією на Бога». Хоча згодом меланхолію назвуть просто лінню. І якщо меланхолія — це просто надмірна лінь, то вилікувати хворого на цей недуг можна фізичною працею та молитвою, — так тоді вважали.

Перший науковий підхід

На початку XVII століття англійський вчений і священнослужитель Роберт Бертон у своїй книзі на 900 сторінок «Анатомія меланхолії» класифікує причини виникнення депресії у людини:

• надприродні (божественне або диявольське втручання);
• природні; 
• уроджені (темперамент, спадкові хвороби та «неправильне» зачаття — у стані алкогольного сп’яніння або на ситий шлунок);
• набуті; 
• неминучі та не неминучі.

Він пропонує хворим обмежити себе у споживанні м’яса, молочних продуктів, капусти, коренеплодів, бобових, фруктів, спецій, гострого та кислого, надто солодкого та жирного, а також дотримуватися балансу в сексі і не займатися ним надто часто. Бертон вважав, що причиною депресії є чорна жовч, а не схильні до неї є лише дурні та стоїки.

Другий науковий підхід

До появи антидепресантів з хворими на депресію поводилися не надто гуманно, особливо тяжко було тим, хто потрапляв до рук психіатрів. Хворих морили голодом, били, утримували на ланцюзі, різко занурювали у крижану воду, тощо.

Наприклад, у XVIII столітті в Німеччині меланхолію описували як свинцевий тягар у руках і ногах або вантаж на плечах. Щоб позбавитися цього тягаря, лікарі прив’язували хворих до стільців і коліс, що обертаються, припускаючи, що відцентрова сила може усунути цей тиск. Не менш популярною при лікуванні меланхолії була гідротерапія. Хворого раптово занурювали в холодну воду і тримали там до перших ознак удушення. При цьому процедура мала тривати стільки, щоб встигнути вимовити псалом. Інший метод, пов’язаний з водою описується так: меланхолік лежав у ванній, прив’язаний, а на голову йому виливали від десяти до п’ятдесяти відер холодної води.

Наркотичний підхід

У середині 80-х років XIX століття Зигмунд Фрейд активно експериментував із кокаїном. Спочатку він вживав його сам і вивчав ефект наркотиків. Згодом вчений опублікував у медичних журналах низку присвячених кокаїну статей і навіть вважав цю речовину засобом від усіх хвороб.

«Прийом викликає приємне збудження та тривалу ейфорію, яка нічим не відрізняється від нормальної ейфорії здорової людини. При цьому індивід відчуває підвищене самовладання, збільшення працездатності та приплив енергії. Складається враження, що настрій, викликаний прийомом коки, обумовлений не так безпосередньою стимуляцією, як зникненням тих фізичних факторів, які викликають депресію» – пише Фрейд у статті «Про коку».

Звісно він помилявся, та не лише він. Про небезпеку кокаїну почнуть говорити лише через кілька років, але це не заважатиме ще десятки років використовувати його у лікуванні. У лікуванні депресії в XIX столітті використовували канабіс, опіум та різні опіати, які продовжували застосовувати аж до 60-х років XX століття. Паризький лікар Жак-Йозеф Моро де Ту вважав, що депресію можна вилікувати, замінивши її симптоми на аналогічні, але контрольовані, спричинені наркотиками. Під час лікування хворих на депресію канабісом де Ту помітив, що ця речовина викликає пожвавлення та ейфорію. Утім, ефект був дуже короткочасним.

Сучасні ідеї

Світлотерапія

Ще Гіппократ рекомендував світлотерапію при лікуванні меланхолії. У наші часи це також одна із найпопулярніших методик для допомоги хворим на депресію. Датський вчений Клаус Мартіні дослідив вплив світла на хворих у психдиспансері Копенгагена. Науковець заявив, що пацієнти, котрі страждали на депресію, але перебували в палатах, що виходили на сонячну сторону, виписувалися удвічі швидше, ніж пацієнти з кімнат, вікна яких виходять на північний захід.

Різниця у термінах лікування перших та других у середньому становила 29 днів. Кращий ефект у лікуванні Клаус Мартіні зв’язав з денним освітленням. На підставі звіту лікаря, керівництво міста розпочало роботу над будівництвом нового психіатричного центру, який відкриється у Копенгагені у 2022 році. Світлотерапія є найдешевшим методом лікування депресії. Для цього достатньо лише вдосталь денного світла або спеціальна лампа.

Канабіс

Дослідження впливу медичного канабісу при лікуванні депресії лише на початкових етапах. Але вже є втішні результати. Учені з університету Буффало досліджують лікарську марихуану як можливий спосіб лікування депресії, спричиненої хронічним стресом. Науковці зосереджуються саме на хімічних речовинах мозку, які називаються ендоканабіноїдами. Це природні хімічні сполуки, які відіграють важливу роль у контролі моторики, пізнанні, емоціях та поведінці. Вони також мають хімічний склад, подібний до складу канабісу. Учені стверджують, що хронічний стрес може пригнічувати вироблення мозком ендоканабіноїдів, що, у свою чергу, може призвести до депресивної поведінки. Тому вживання медичного канабісу може відновити рівень ендоканабіноїдів і полегшити симптоми депресії.

Також є гіпотеза про ефективність квітки конопель при лікуванні депресії. Вчені з університету Нью-Мексико спільно із застосунком Releaf досліджували ефективність квітки, більш відомої, як бруньки канабісу. У дослідженні взяли участь 1819 людей, які відстежували ефект від вживання канабісу при лікуванні депресії за допомогою програми Releaf. За результатами вчені виявили, що пацієнти почали повідомляти про покращення свого стану майже одразу після вживання засушеної квітки канабісу.

Авторка: Лілія Галка

Ілюстрації: Катя Березовська