Ставлення до панельних будинків може бути різним: для когось вони залишаються спогадом про дитинство, як сумним, так і радісним, для когось — уособлюють всі ознаки архітектури XX сторіччя з її типовими забудовами, позбавленими індивідуальності коробками. А дехто, як герой цього інтерв’ю художник Дмитро Кришовський, знаходить в них теми для творчості.

— Кілька днів тому дізналася про НДРівський конструктор, з якого можна скласти «панельку». І зразу захотілося такий. Водночас розумію, що «панельки» та спальні райони привабливі, коли перебуваєш ззовні, дивишся на них збоку. Як у вас складалися стосунки з цими об’єктами?

— Перший раз чую про НДРівський конструктор! Прогуглив — шикарна річ! Виходить, ця тема хвилює не одне покоління (сміється — А. З.) Думаю, людина, котра не жила в «хрущі», або у звичайній «панельці», не зрозуміє глибини теплоти, любові до таких об’єктів та іронічного ставлення до них.

Я виріс у Черкасах, у «панельному» районі в класичній дев’ятиповерхівці. Все стандартно — розплавлені кнопки ліфта, маргінальний елемент, протяг і запах тютюну на сходовому майданчику. У 2009 році з сім’єю переїхали до Києва — інше місто, інші умови. Ставлення до багатоповерхівок залишається незмінним. Просто зібрати образ легше на відстані.

Моє ставлення до багатоповерхівок і «спальників» можна описати метафорою: в дитинстві тобі подарували сандалі — красиві, зручні, модні. У них ти знайомився зі світом, лазив по деревах і бігав із друзями наввипередки. Але ось ти виріс, розмір ноги не той, що був колись, сандалі старі, потерті, немодні та смішні. Але ті спогади, та теплота, те перше знайомство — цей добрий смуток — з тобою назавжди.

— Пам’ятаєте, коли та чому вирішили працювати з «панельками»?

— Мене завжди приваблювала тема урбана. Я постійно крутився біля неї — графіті, двори, пацани… Будинки завжди були тлом. Але настав час сфокусуватися на них, так почалася нова графічна серія.

— У роботах ви виділяєте те, що формує багатоповерхівки, їхні специфічні знаки: графіті, засклені балкони, точкові утеплення. У цьому контексті викликає інтерес те, що у панельках повторюваність поєднується зі стихійністю та випадковістю, бо ніколи не знаєш, що побачиш. І це надихає на думку, щро будинок —живий організм, де базовий набір має свою індивідуальність. А на вашу думку, що становить кістяк багатоповерхівки, визначає її загальний вигляд?

— Ви все правильно помітили. Основа — це люди та їхня ментальність. Всі будинки різні та однакові одночасно. Я зображаю свій будинок, але глядач бачить свій. Коло замкнулось.

— Які обов’язкові для вас компоненти багатоповерхівки?

— Мені важлива фактура: тріщини на стінах, графіті, еклектичні балкони з радянською піксельною мозаїкою та пластмасо-огидні, набиті непотребом, наче скарбами, затишно-теплі вікна з силуетами людей та голубими вогниками газових конфорок. Усе, що створює настрій та формує образ.

— Як думаєте, в чому їхня скромна й потужна привабливість?

— Історія та незмінний простір. Кожна бетонна плита, кожен напис, видряпаний на стіні, неначе заповідь для нащадків, кожна сходинка — все це люди, долі й епоха.

— Ті елементи, котрі бачимо у багатоповерхівках, дивним чином розповідають і про еволюцію, і про архаїчність природи людської. Що багатоповерхівки можуть розказати про людей та зміну їхніх цінностей?

— Напевно, висотки — це не про зміну цінностей і не про розвиток.

Для мене це символ тужливої, безвихідної стабільності. Адже всі ці деталі залишаться незмінними навіть через десятки років. Це заворожує та жахає одночасно.

— Описуючи свої роботи, ви нерідко згадуєте, що з деякими деталями у вас пов’язані дитячі спогади. Які це деталі?

— Найтепліші спогади з дитинства пов’язані з п’ятиповерхівкою та двориком дідуся і бабусі в Корсуні, куди ми з братом вибиралися на канікули та свята, збігаючи з незатишного черкаського «спальника». Саме там збиралися великим сімейством, там творилися дворові легенди, ми пізнавали світ і вчилися дружити. Це моя точка відліку, де я формував і ліпив себе.

Дворик залишився незмінним — лавочки, дерева, фіранка, через яку бабуся кликала нас додому. Все, як і двадцять п’ять років тому. Тільки покоління пішло.

— Наскільки розумію, лінія багатоповерхівок починалась із графічних робіт. І в них — так мені принаймні здалося, — потужно розвинута тема комбінаторики елементів багатоповерхівки — їхнього потенціалу як конструктору. І водночас їх як того, з чого складаються інші речі. У багатьох роботах багатоповерхівки стають будівельним матеріалом для образів, як ось у Peppa Pig чи «Вінець». Можна це розглядати як те, що середовище впливає на нас?

— Звичайно, будинки можуть бути «основною стравою», а можуть бути гарніром, формуючи потрібний смак.

У графічних роботах хочу передати фактуру нашого часу. Панельки непогано справляються з цим.

— Простір спального району — простір нового часу, архаїчні теми залишились, як гра в класики, в котру грали ще в давньому Римі. Ґратки «сонечко», «бетонний паркан з ромбиками», мерс «кубик» у вас органічно сполучається з візантійськими ликами й церковнослов’янськими літерами. Опалювальний сезон», де батареї схожі на ланцетні вікна костелів.

— Ці деталі з серії «Готика мого двору» — у ній легенди та історії з дитинства, з яких плету образи, оздоблюючи фактурою.

— У цій серії сакральне та побутове сполучаються особливо яскраво. Сподобалась робота «Район», де лик Ісус «складається» з багатоповерхівок. Розкажіть про сакральне багатоповерхівок і спальних районів.

— Що стосується сакрального — деякі речі помітніші та зрозуміліші на контрасті. Якщо зазирнути в цей темний урбан, то стане зрозуміло, що є вічне, а що — тимчасове. Це про віру, яку часто ховають або гублять за бетонними плитами.

— Ця сакральність стає абсолютно тактильною в «Сейфі моїх спогадів», серії панельок, лінії шкатулок «Панелька Фаберже», бо для них ви використовуєте дерево та левкас. Чому так?

— У 2018 році брат запросив взяти участь у проєкті «Всеукраїнська бієнале левкасу». Він уже добре володів технікою, а я знав тільки теорію. Після першого майстер-класу я безнадійно закохався в левкашення. Ця техніка, як жодна інша, дає можливість передати фактуру та глибину твору. Все, що я так люблю в графіці, можливо втілити в левкасі.

 

— «Улюблені ветхі п’ятиповерхівки, просочені спогадами, легендами, теплотою і тютюновим димом. Тепер ви можете вирішити, де обшити вагонкою балкон, де — затягнути решіткою «сонечко» вікно, де — утеплити пінопластом фасад, а де поставити кондер або тарілку», — написали ви про шкатулки «Панелька Фаберже».По-перше, дуже подобається образ «панелька Фаберже». Він сполучає іронію, високе й низьке, багатоповерхівки сенсів, множинність і варіативність складових при сталій матриці. А що ви в нього закладали?

— Проєкт «Панелька Фаберже» — серія із тридцяти трьох шкатулок з кубиками. Усі будинки, які можна скласти з них, однакові та водночас різні. Ціна набору символічна — вартість квадратного метра в київському спальному районі. Панелька створює кубики — кубики створюють панельку. Замкнуте коло.

Я віддаю данину минулому. Я вириваю з корінням образ панельки та кладу в шкатулку, як у музей, аби відвідати його в особливі дні.

— Нині переглядаємо ставлення до радянської архітектурної спадщини. Як думаєте, у нього стане потуги на окремий образ, культурний знак покоління?

— Це неминуче. Ми вже зараз фіксуємо час у рамках цього образу. Важливо віддати данину минулому та готувати план втечі в майбутнє.


Дмитро Кришовський народився у місті Корсунь-Шевченківський на Черкащині, мешкає у Києві. Навчався у Черкаському державному бізнес-коледжі, відтак — у Національній академії керівних кадрів культури й мистецтв у Києві. Працює в напрямках графіки, живопису, плакату, графічного дизайну. Член «Союзу вільних художників». Учасник численних групових і персональних виставок в Україні. Роботи зберігаються в приватних колекціях України, Бельгії, Франції, Англії та США. Наразі триває його спільна з братом Владом виставка Johnson & Johnson у київській галереї Imagine Point.

 

Автор: Анна Золотнюк

Ілюстрації надав Дмитро Кришовський