Усе частіше в стратегічних та операційних документах розвитку міст і територій можна побачити креативні індустрії. Вони — серед пріоритетів, адже здатні створювати цікаві й змістовні культурні продукти, можуть бути комерційно привабливими та забезпечувати нові робочі місця. Для міст і містечок на сході України вони — один зі шляхів перепрофілювання та подальшого розвитку, але лише за умови, що цей спосіб трансформації не буде нав’язаний ззовні.
Марта Кобринович — менеджерка креативної економіки та дослідниця креативних індустрій. Учасниця освітньої програми від фонду ІЗОЛЯЦІЯ у Соледарі.
Уперше термін «креативні індустрії» використали Теодор Адорно та Макс Горхаймер ще у 1948 році, маючи на увазі створення та масове поширення культурних творів. У другій половині XX століття цей термін почали вживати активніше, здебільшого завдяки сучасним технологіям, які передавали сенси та поширювали культурні продукти на масову аудиторію без прив’язки до певної локації.
Наприкінці XX століття популярності набуває інший термін — «креативна економіка». Він описує комерціалізацію результатів інтелектуального й творчого (креативного) процесу.Водночас продукти та сервіси креативних індустрій мають високу додану вартість завдяки людському капіталу: знанням, досвіду, креативності, здатності нестандартно підходити до розв’язання завдань тощо.
На початку 2000-х Велика Британія ухвалила політичне рішення: розвивати креативні індустрії як важливий сектор економіки. Результат не забарився. Дослідження прямого та опосередкованого впливу креативних індустрій у Великій Британії показало, що кожен фунт інвестицій у культуру та креативні індустрії приносить п’ять фунтів доходів у цих та суміжних сферах.
Одним із найвідоміших європейських прикладів економічного відновлення завдяки креативним індустріям є Рурський регіон у Німеччині. Його часто порівнюють з українським Донбасом, адже цей регіон так само відомий видобувною та сталеливарною галуззями. Завдяки своїм природним багатствам він відіграв надзвичайно важливу роль у повоєнній відбудові Німеччини, проте вже у середині другої половини XX століття рентабельність важкої промисловості почала знижуватися, а сам регіон почав занепадати: шахти та заводи стали дотаційними. Виникла й велика екологічна проблема: внаслідок промислового забруднення найбільша річка регіону Емшер перетворилася на стічну канаву.
Зрештою, німецький уряд вирішив згорнути тут видобувну промисловість через її економічну збитковість. А вже у 1989 році в Рурському регіоні запрацювала Міжнародна будівельна виставка «Емшер Парк» під гаслом «Майстерня майбутнього в старих промислових зонах». Її метою було знайти нові шляхи урбаністичного та економічного розвитку території, обговорити його ідентичність, враховуючи індустріальну спадщину.
Так регіон вирішили перетворити на центр креативних індустрій і зеленої економіки. Ця трансформація успішно відбулася завдяки трьом складовим: широкому публічному обговоренню, послідовній політиці німецького уряду та інвестиціям. Загалом у трансформацію Рурського регіону інвестували понад 4,5 мільярди євро. Тут створили мережу природних ландшафтних парків, а в приміщеннях старих шахт і заводів облаштували офіси, культурні та креативні простори. Наприклад, газометр Обергаузен (GasometerOberhausen) — висотою 117,5 та діаметром 67,5 метрів — перетворили на найбільшу виставкову залу Європи. Зараз цей об’єкт перебуває під охороною ЮНЕСКО як пам’ятка індустріальної спадщини.
Проте перетворення Рурського регіону відбулося не лише завдяки інфраструктурним та просторовим рішенням. Оскільки основна додана вартість креативних індустрій полягає саме в людському капіталі, то важливо було допомогти місцевим мешканцям адаптуватися до нових реалій, зокрема через навчання та перенавчання. Якщо на початку трансформаціїрегіону лише 40% місцевих жителів було залучено в сервісну економіку, то тепер це —близько трьох четвертих населення.
Рурський регіон часто порівнюють із українським Донбасом. І йдеться не лише про природні багатства, а й про потребу в перетворенні промислового регіону в щось нове. Чимало підприємств на Донбасі стали менш рентабельними, а то й взагалі нерентабельними, що загрожує їм закриттям, а їхнім працівникам — звільненням. Ні місцевий, ні державний бюджет не можуть постійно підтримувати їх дотаціями. Донбас стикається і з екологічними викликами, які не зникнуть із закриттям шахт.
Усе це створює проблеми для чималої кількості мономіст на Донбасі — поселень, розбудованих довкола певного підприємства, на якому й працює більшість місцевих мешканців. Закриття такого містоутворюючого підприємства означає для них втрату роботи та неможливість жити тут далі.
Чи можуть креативні індустрії допомогти перетворитися індустріальним територіям на сході України та загалом в Україні? Так, проте не слід вважати їх панацеєю. Найбільша їхня перевага в тому, що людський капітал є основним двигуном розвитку — без прив’язки до географії чи природних ресурсів. Однак такі трансформації не можуть бути нав’язаними, адже тоді вони викликатимуть у місцевих мешканців обурення та несприйняття. Рішення про перепрофілювання колишнього промислового Рурського регіону на центр розвитку креативних індустрій та, що важливо, перенавчання людей не було спущено «згори». А така практика — «згори вниз» — є звичною для радянських та часто пострадянських методів управління. Натомість це був результат тривалих відкритих і професійних обговорень, свідомої та послідовної політики, наявності політичної волі до трансформації та великих фінансових інвестицій.
Так само ухвалення рішення щодо перепрофілювання міст на Донбасі не може відбуватися без залучення місцевих. Будь-яке перетворення неможливе без фінансових інвестицій не лише в інфраструктуру, а й у людей. Навчання та перенавчання місцевих мешканців є обов’язковим, адже це допоможе їм адаптуватися до нових реалій і зменшить рівень стресу через зміни.
Креативні індустрії можуть бути не основним, а одним із нових шляхів розвитку міст. Навіть тоді вони здатні ефективно підвищити якість життя місцевих мешканців через культуру як суспільне благо та допомогти по-іншому поглянути на міста та регіони. Так, наприклад, індустріальний Маріуполь за підтримки Українського культурного фонду у 2021 роціотримав статус «Великої культурної столиці» як місто з цікавою історією та значним культурним потенціалом. У тому ж Соледарі є соляна шахта, довкола якої можна ще активніше розвивати туризм. А фонд ІЗОЛЯЦІЯ проводить у місті мистецькі та освітні програми й інтервенції, серед яких — мистецька резиденція «Заземлення». Саме тому містам на сході України слід ширше досліджувати свою історію та розглядати свою індустріальну базу як актив, вартий комерціалізації та комунікації. І саме креативні індустрії можуть тут допомогти.
Авторка: Марта Кобринович
