Справжній розенкрейцер (член середньовічного таємного теологічного товариства — Ред.) ніколи не скаже, що він — розенкрейцер. Але, з огляду на це правило, найкраща конспірація для розенкрейцера — сказати, що він — розенкрейцер. Утім, очікуючи від вас знання цього прийому, розенкрейцер захоче сказати, що він не є розенкрейцером. Йоганн Валентин Андрее послідовно пройшов другу та третю стадії, а от чи був він на першій — побачимо з його твору «Християнополіс».

Розенкрейцер Шредінгера

Андрее — дивовижна персона. Із одного боку, його роман «Хімічне весілля Християна Розенкрейца року 1459» (1616) багато хто вважає «вершиною розенкрейцерського руху» (Френсіс Єйтс), «книгою, що зіграла вирішальну роль у зміні світогляду всієї Європи» (Шаен Єремян). На його гербі, як і у Мартіна Лютера, домінує мотив троянди та хреста. З іншого боку, у своїй автобіографії він називає розенкрейцерський рух вигаданим, а захоплення останнім визначає як жарт.

Навіть якщо Андрее не був автором анонімних розенкрейцерських маніфестів, то з ними його багато що поєднує. Наприклад, лютеранське віросповідання — маніфести просякнуті антикатолицьким пафосом, але залишаються принципово християнськими. Головним персонажем найвідомішого тексту Андрее є Християн Розенкрейц (до речі, у самих маніфестах розенкрейцерів його ім’я ховається за ініціалами C.R.). Лютеранське віросповідання та явна прихильність розенкрейцерських маніфестів до просвітництва, науки знаходить своє відображення у ще одному творі Андрее — «Християнополіс: опис християнської республіки» (1619).

У ньому містились ідеї прогресу та оновлення наукового знання, розглядався ідеальний суспільний устрій. Містом керують три міністри — священик, суддя та науковець, кожен із яких відповідає за певну сферу та водночас консультує інших двох. «Християнополіс», як і інші тексти Андрее, серйозно вплинув на інтелектуальні кола того часу.

Імовірно, що саме цей текст підштовхнув сера Френсіса Бекона на написання «Нової Атлантиди». Власне, як і текст Бекона, значно більша за обсягом книга Андрее належить до поширеного на початку XVII століття жанру утопій. Це опис міста й суспільства, які мали б побудувати розенкрейцери, якби вони справді отримали владу.

Де розташований Християнополіс?

Утопічне місто відрізняється від міста із площ і покрівель тим, що не має для себе місця в повсякденній географічній реальності. Тобто йдеться не про план розвитку, до прикладу, Женеви (хоча дехто порівнює організацію життя у Християнополісі з Женевою часів Кальвіна). У присвяті Йогану Арндту у виданні 1619 року Андрее порівнює місто з Єрусалимом, але йдеться про небесний Єрусалим, а не географічний.

Дістатися утопічного міста можна лише за екстремальних умов, уві сні чи фантазуючи

Так само, як це притаманно жанру загалом, дістатися утопічного міста можна лише за екстремальних умов, уві сні чи фантазуючи. Саме на кораблі «Фантазія» пливе крізь Ефіопське море (можливо, мається на увазі море невігластва) ліричний герой, коли раптом потрапляє у шторм. Майже вся команда гине під час зіткнення зі скелею, і герой сам дивом рятується на маленькому острові Кафар Салама (араб. «Мирне мале поселення»).

Трикутний острів має периметр близько 30 миль. Кожен шматок його території використовується під землеробство або інші господарські потреби. Уцілілого зустрічає представник численної берегової охорони та супроводжує до міста — Християнополісу.

Цікаво, що автор навіть вказує приблизні координати місця — 10 градусів від Південного Полюсу, в Антарктичній зоні, імовірно, у межах незадовго до того відкритої протоки Дрейка. Існування в цих координатах острова з описаними умовами дуже сумнівне, тому дослідники схиляються до думки, що Андрее спеціально вказав ці координати, щоби показати, що не слід шукати Мирний острів на звичайній карті. Його утопічність — в екстремальності, адже він існує лише дивом у неможливих умовах.

На відміну від Нової Атлантиди, потрапити на Мирний острів можна без дотримання ритуальної чистоти. Замість неї мандрівник має пройти потрійне тестування щодо моральності. Пересування містом за умови поваги до місцевих і порядної поведінки цілком вільне. Тестування не проходять і відправляються додому жебраки, релігійні фанатики, самозвані розенкрейцери та інші, яких у місті не толерують.

Вам буде цікаво: Сакральна географія Нової Атлантиди

Міське планування Християнополіса

План Християнополісу наданий у книзі разом із описом головних споруд. Місто квадратне, обнесене муром і ровом, через який до чотирьох брам ведуть чотири мости. Мандрівник заходить зі східної брами, повторюючи вхід до приміщень Єрусалимського храму. Так само довжина міських стін (700 футів кожна) наближена до параметрів зовнішнього двору Храму Соломона (500 ліктів). Щоправда, саме планування міста дещо відрізняється і від Храму, і від біблійного Небесного Єрусалиму. Як ми бачимо, розмір Християнополісу невеликий, відповідно, його населення складає близько 400 людей.

У центрі міста знаходиться цитадель. Навколо неї концентрично розташовані кілька вулиць, з яких одна зайнята під урядові приміщення, одна — під крамниці. Лише одна вулиця визнана автором публічним простором. Також у місті є один гарно облаштований ринок. Попри відсутність у місті річки, будинки добре забезпечуються водою, також у них присутня вентиляція, системи протипожежної безпеки. За міськими стінами розташовані сільськогосподарські землі та майстерні.

Споруди загального користування

Книга розбита на 100 маленьких параграфів, і близько половини з них описують ті чи інші споруди в місті. Описи можемо об’єднати в блоки — те що пов’язано з повсякденними потребами (млини, м’ясні лавки, житлові будинки і т. д.), урядові приміщення (адміністрування, освіта, медицина, релігія та ін.), життя містян (різні вікові групи, рекреація, матрімоніальні речі).

Нагадаємо, що йдеться про кілька вулиць, тож усі ці приміщення розташовані дуже компактно. Наприклад, усі пекарні та млини займають дві будівлі, так само з іншого боку вулиці дві будівлі займають м’ясні лавки. Маленький розмір міста й вулиць також не сприяє використанню громадського транспорту й коней.

Познайомившись із устроєм міста, мандрівник іде до центральної цитаделі. Там розташовані величезна бібліотека, де зібрані твори всіма мовами світу; архів та друкарня, які також сприяють благочестивій освіті суспільства; збройна кімната та скарбниця. Також у місті є лабораторія, аптеки, лікарні.

Андрее, як і Бекон, виступає за розвиток практичної науки, орієнтованої на досліди, а не на повторення схоластичних сентенцій. Міська школа є загальною, там вчаться діти обох статей, а керує школою комітет місцевих мешканців, куди почергово входять різні громадяни. Система освіти й науки, якою її бачить Андрее, багато в чому схожа не лише із системою Бекона та розенкрейцерських маніфестів, а також із системою Яна Амоса Коменського та інших теоретиків педагогіки того часу.

Публічність і приватність

Більшість активностей жителів є публічними, перш за все робота й молитва. Численні майстерні зібрані в єдину велику будівлю, де працюють усі жителі Християнополісу. Щотижня кожен отримує лист завдань та необхідні інструменти. Робочий день триває кілька годин та є радше частиною громадської активності, ніж зароблянням грошей (яких у державі нема).

Також кожен громадянин зобов’язаний брати участь у громадських роботах — будівництві споруд і доріг, збиранні врожаю, виробництві вина тощо. Інша частина активності присвячена спільним тренуванням, патріотичним заходам. Громадські місця підтримуються в чистоті, добре облаштовані. Уночі вулиці освітлюються ліхтарями, «аби не дозволити ночі бути темною»

Так само, як і для роботи, всі містяни тричі на день збираються докупи задля спільної молитви. Релігійність християнопольців схожа на протестантизм — вони дякують Богові за його дари, читають Писання, сповідають фактично Аугсбурзький символ віри. Жодна людина без дуже поважної причини не може пропускати ці молитви, у кожної є виділене місце у громадських молитовних будинках.

Вам буде цікаво: Городские утопии. От urban oasis к smart city

У центрі міста розташований величезний храм-ротонда, багато прикрашений, де відбуваються богослужіння на кшталт протестантських (місцеві мешканці, як і сам Андрее — палкі антипапісти). Над храмовим приміщенням розташований урочистий зал для найважливіших зібрань політичного ґатунку.

Приватний простір у Християнополісі також існує. Наприклад, якщо отримувати продукти харчування необхідно у громадських розподільчих пунктах, то процес споживання їжі підкреслено приватний. Якщо людина планує когось запросити на обід, вона отримує відповідну збільшену порцію продуктів разом зі своїм гостем, а потім прямує з ним додому.

Усі будинки в місті є муніципальною власністю, мешканці не є власниками. Будинки зроблені за типовим проєктом, одна квартира містить три кімнати, спальню та кухню. Дах є публічним простором, прилаштованим для прогулянок і спільного дозвілля. Натомість квартири є простором приватним. Будинки утримуються коштом міського бюджету, в кожному є відповідальний керівник, який також стежить за єдиними вхідними дверима. Приватної прислуги в сім’ях нема, окрім випадків хвороби та немічності.

У гостях добре…

Як і інші ліричні герої романів-утопій, персонаж цієї книги помічає у місті лише ті речі, які він хотів би побачити в кожному місті Європи, своєрідний алхімічний рецепт для перетворення звичаїв на Батьківщині. Наближений до розенкрейцерського руху Йоган Валентин Андрее бачить у Християнополісі реформаційне християнство, загальну освіту та розвиток наукового знання, справедливий розподіл влади в республіканському форматі, де жоден керманич не є узурпатором.

Хоча мандрівник перебуває в щирому захваті від Християнополісу, він вирішує повернутися додому. Це дивує не лише нас, але й керівника східної брами, через яку ліричний герой залишає місто. Вважаючи, що гість їде до Європи, щоби знайти ще кращу християнську державу та більш наблизитися до Царства Небесного, керівник охорони просить повідомити, якщо той знайде ще досконаліше суспільство, ніж існує в Християнополісі. З огляду на те, що зрештою він написав не їм про нас, а нам про них — досконалішого місця по цей бік Південного полярного кола не знайшлося.

Текст: Руслан Халіков