— Узяти б цього Канта, та за такі докази років на три до Соловків! — зовсім неждано бовкнув Іван Миколайович.
— Іване! — знічено шепнув Берліоз.
Але пропозиція запроторити Канта до Соловків не тільки не вразила чужоземця, а навіть викликала у нього захват.
— А й справді, справді, — скрикнув він, і ліве зелене око його, спрямоване на Берліоза, заяскрилося, — йому саме там місце! Адже казав я йому тоді за сніданком: «Ви, професоре, воля ваша, щось недоладне вигадали! Воно, може, й мудро, тільки надто незрозуміло. Вас на глузи братимуть».
Берліоз витріщив очі. «За сніданком… Кантові?.. Що це він верзе?» — подумав він.
— Але, — провадив далі чужоземець, не переймаючись Берліозовим збентеженням і звертаючись до поета, — запроторити його до Соловків неможливо з огляду на те, що він уже сто років з гаком перебуває в місцях набагато віддаленіших, аніж Соловки, і видобути його відтіль у жоден спосіб неможливо, запевняю вас.
— А шкода! — відгукнувся задерика-поет.
— І мені шкода! — погодився незнайомець, зблискуючи оком…

Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита». Переклад з російської Миколи Білоруса

Німецький філософ Іммануїл Кант народився 22 квітня 1724 року в місті Кенігсберзі (нині — Калінінград) в дуже бідній робітничій сім’ї, де крім нього було ще десятеро дітей. Іммануїл був хворобливим і вважав, що тільки дотримання суворого розпорядку та режиму, який він сам для себе визначив, вможливить уникання серйозних захворювань та забезпечить довготривале життя. Це йому вдалося — він дожив до 79 років. Кант був відомий пунктуальністю: по тому, коли він виходив на прогулянку, можна було звіряти годинник.

Життя Канта не було насичене подіями: він ніколи не покидав Кенігсберга, ніколи не був одружений, усе життя займався викладанням і багато років працював в Кенігсберзькому університеті. Філософ не був самітником, однак коло його спілкування був невелике та зводилося переважно до колег і студентів. Кант говорив, що «головним чином жити варто, щоби працювати» і судячи з усього, дотримувався цього правила.

Головним чином жити варто, щоби працювати.

Кант залишив по собі значну наукову та філософську спадщину, де відбився його неймовірно широкий діапазон інтересів. Він читав лекції та публікував праці з фізики, математики, географії; писав статті про виверження вулканів, про природу вітрів, про припливи та відливи, про походження Сонячної системи та Землі; і навіть певний час викладав фортифікацію та піротехніку. Але головною напрямною його життя була філософія.

Найбільш вагомі філософські роботи Іммануїла Канта — це «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788) і «Критика здатності судження» (1890). Кант вважав, що дослідження меж людського пізнання повинно передувати вивченню всіх інших філософських питань. Тому свої сили він присвятив пошукам відповідей на головні, на його думку, філософські питання: «що я можу знати?», «що я повинен робити?», «на що я можу сподіватися?».

Що ж передовсім варто знати про філософські ідеї Канта, щоби підтримати розмову в будь-якій компанії і, якщо буде потрібно, вести невимушену балачку про нього з незнайомцем? Адже ніколи не знаєш, хто може трапити на шляху… в пору надзвичайно спекотного заходу сонця.

Вам буде цікавоо: Железные аргументы философов

Апріорне знання

Ще філософи Джордж Берклі і Девід Юм говорили, що такі явища як, наприклад, простір і час

— це тільки людські уявлення, засновані на чуттєвому досвіді. І може виявитися, що у фізичному світі немає ні простору, ні часу.

Проте Кант вважав простір і час апріорними формами людського розуму. Апріорне — від латинського a priori — «з попереднього», означає такі знання, котрі передують досвіду. Тобто простір і час — це наші внутрішні форми сприйняття, своєрідні лінзи, крізь які ми споглядаємо світ і певним чином упорядковуємо бачене.

Тож відчуття часу можливе завдяки математичним уявленням про натуральний ряд чисел: одна подія відбувається після іншої. А почуття тривимірного простору можливе завдяки… геометрії! За допомоги апріорного знання людина впорядковує хаотичну та безформну реальність: з’єднує точки в трикутники, квадрати, трапеції, будує кола, виводить красиві формули та дивується гармонійності й мудрості влаштування Всесвіту. Наприклад, сума кутів будь-якого трикутника завжди дорівнює 180°, а площу будь-якого кола можна обчислити за формулою: S = πR².

Виходить, людина перетворює розрізнений об’єктивний світ у дивовижну картинку за допомогою просторово-часового сприйняття. Хоча, все може виявитися й протилежним: неймовірну складність та незбагненність світу ми спрощуємо до тривимірного простору та накладаємо на неї уявлення про лінійність часу.

«Річ у собі»

Кант вважав: ні про одну річ навколишнього світу не можна отримати остаточні та вірогідні знання. Тому іноді його концепцію відносять до агностицизму — це філософська ідея, відповідно до якої пізнання об’єктивної реальності принципово неможливе.

Головні труднощі в пізнанні полягають в тому, що речі існують самі по собі, у нас немає жодної можливості дізнатися, які вони насправді.

Згідно з Кантом, головна трудність в пізнанні полягає в тому, що речі існують самі по собі, і у нас немає жодної можливості дізнатися, які вони насправді. Кант вводить термін, що згодом став дуже популярним — «річ у собі», який вказує на недоступність пізнання абсолютно всього в фізичному світі. Пізніше цей термін став дуже популярним.

Ось уявіть, що ви хочете виміряти температуру води в склянці. На перший погляд, це просте завдання і у вас є все необхідне. Ви берете термометр і занурюєте його в склянку з водою. Але чи зможете виміряти температуру води самої по собі? Фізик скаже, що необхідно враховувати похибку — вплив температури навколишнього середовища, склянки, градусника й тому подібного. Але чи можливо врахувати абсолютно всі похибки, включно із впливом людини на вимірювання?

Схожий матеріал: Вещь в культуре: неистовый стакан

Феномени і ноумени

Кант був переконаним, що пізнати можна тільки феноменальний рівень буття, тобто проявлений. Ми можемо знати речі тільки такими, якими вони нам являються. Тому в процесі пізнання ми маємо справу з феноменами (від грецького «явище»). А те, якими речі будуть поза нашим сприйняттям, самі по собі (або речами в собі), залишиться незбагненним, тобто — ноуменом (від грецького «осягаю»).

Можливо, ноуменальний світ схожий на чарівний світ живих іграшок з дитячого мультика. Дитина ніколи не дізнається, що іграшки оживають саме тоді, коли вона засинає, а щойно відкриває очі — перетворюються у звичайнісінькі.

Процес сприйняття будь-якої речі залишає відбиток на результаті пізнання. Але не тільки чуттєве сприйняття є незборимою перешкодою в пізнанні: попереднє знання та установки неминуче нашаровуються на речі, котрі ми пізнаємо. А ноумени залишаються непізнаними.

Трансцендентне, іманентне, трансцендентальне

Крім речей навколишнього світу, Кант говорить про особливий тип апріорних ідей, які виходять за межі будь-якого можливого досвіду: Світ, Душа, Бог. Те, що принципово неможливо пізнати за допомогою чуттєвого досвіду, він називає трансцендентним (від латинського «той, що виходить за межі»). Власне наявність трансцендентних ідей не означає існування відповідних речей. Тобто, якщо існує ідея Бога, то з цього не випливає, що Бог існує, проте відсутність Бога із цього теж не випливає. Йдеться про те, що раціональне знання про трансцендентне неможливе. Кант протиставляв трансцендентне іманентному (від латинського «той, що перебуває всередині»). Іманентне у Канта — це те, що є невіддільною частиною об’єкта, внутрішній зв’язок властивості речі та самої речі. Наприклад, магнетизм — іманентна властивість магніту, випадковість — іманентна властивість гри в кості.

Поняття трансцендентального стосується не пізнаваних об’єктів, а самого пізнання, умов можливості нашого досвіду. Кант пише: «Я називаю трансцендентальним усе знання, що займається не стільки предметами, скільки видами нашого пізнання предметів, оскільки це пізнання повинно бути можливим a priori». Трансцендентальне — це те, що першопочатково притаманне нашій свідомості і те, що робить можливим досвід як такий. Тому ніякого «чистого» розуму не буває. Кант зараховує до трансцендентальних форм розуму чотири групи категорій: кількості, якості, відносини, модальності. Встановлення порядку у феноменальному світі можливе завдяки наявності у людини цих механізмів, що передують досвідові.

Читайте ще: видів сучасних філософів: портрет персонажа

Література для глибокого занурення:
1) Гулыга А. Кант (Серия: Жизнь замечательных людей). – М.:Молодая гвардия, 1977. – 304 с.
2) Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, могущей появиться как наука // Кант И. Соч. в 6-ти томах. – Т. 4, Ч. 1. (Это – краткое изложение идей главной кантовской работы – «Критики чистого разума»).

Текст: Євгенія Іванова