Старовинний сюжет китайського живопису зображає трьох чоловіків біля кадуба з оцтом. Невідомо, хто й коли створив цей сюжет, проте суть завжди залишається незмінною — ми бачимо, як кожен занурив палець в оцет і спробував рідину на смак. Один скривився від відрази, обличчя другого має гіркий та стражденний вираз, а третій — посміхається.
Так алегорично зображені три видатні мудреці — Конфуцій, Будда і Лао-Цзи. Три дегустатори символізують три китайські філософські школи — конфуціанство, буддизм і даосизм. Оцет, який вони пробують, уособлює Смак Життя. Але чому для Конфуція воно кисле, для Будди — гірке, а для Лао-Цзи — солодке?
Конфуцій: «Небо і Земля розділені, але роблять одну справу»
Конфуцій вважав життя кислим, наче зіпсоване вино. Філософ стверджував, що найголовніше — відновити стародавні звичаї та повернутися до чеснот і мудрості предків. Сучасне суспільство деградує, бо правителі не дотримуються Шляху Неба та забули традиції.
В юності Конфуцій вивчив усі доступні древні джерела, і на їхній основі побудував світогляд, у центрі якого було зобов’язання завжди дотримуватися звичаїв: «Якщо верхівка дотримується у справах ритуалів, то простолюдини будуть слухняні». З точки зору конфуціанства, значення має не окрема людина, а все суспільство як цілісний організм, де кожен займає певне місце.
Проблема управління державою та суспільством для Конфуція чільна. Філософ чітко визначає стосунки між чоловіком і дружиною, батьками та дітьми, старшими та молодшими, правителем і чиновниками. Імператор — Син Неба і його завдання бути посередником між безмежними Небесами і обмеженою Землею. Секрет доброго правління за Конфуцієм: «цар хай же буде правителем, підданий — підданим, батько — батьком, а син — сином».
За часів конфуціанства все життя було визначене приписами: якою має бути двірська музика, які кроки та дії треба виконувати, які фрази говорити. Про те, чи роблять людей щасливими такі нав’язані правила, Конфуцій нічого не говорив, головне — суспільство має жити відповідно до традиційного порядку.
Якось до Конфуція звернувся чоловік зі скаргою на непослух сина. Всі вважали, що син буде покараний, адже підпорядкування батькам — це обов’язок дітей. Однак філософ наказав кинути в темницю і батька, і сина, оскільки погане виховання дитини — результат батьківських помилок. Така ось справедливість по-конфуціанськи.
Конфуцій не був жорстоким чи нелюдяним, як можна подумати. Він глибоко ненавидів будь-яку несправедливість і активно боровся проти неї, а коли філософа призначили міністром юстиції, злочинці в страху почали масово втікати з країни.
Будда: «Не довіряйте тому, що ви вважаєте правдою»
Будда — другий мудрець, той, на чиєму обличчі гіркота й страждання. Справжнє ім’я філософа — Сіддхартха Гаутама, а Будда перекладається як «просвітлений». Чому для Будди життя гірке? Відповідь на це запитання пов’язана з історією виникнення буддизму.
Сіддхартха Гаутама жив у Індії в VI столітті до н.е. Його батько був раджею та ще до народження сина знав пророцтво, згідно з яким спадкоємець не захоче стати ні воїном, ні правителем, а замість матеріальних благ і життя у палаці вибере духовний шлях. Батько таємно сподівався, що пророцтво не здійсниться, і син житиме та правитиме, не знаючи горя.
Ріс юний принц Сіддхартха в розкоші, навіть не припускаючи, що десь існують злидні, голод і страждання. Вивчав військові науки, одружився з прекрасною царівною — здавалося, його чекає щасливе сімейне життя.
Проте у 29 років принц зазнав найважливіших переживань під час трьох доленосних зустрічей. Якось він вийшов зі свого палацу та вперше опинився в місті. Спочатку принц зустрів спорохнявілого діда і був вражений його виглядом — так Сіддхартха дізнався, що існує старість. Потім помітив хворого — так Сіддхартха дізнався, що існують хвороби. Нарешті принц перетнувся із похоронною процесією і побачив, як труп несуть на похоронне багаття — так Сіддхартха дізнався, що існує смерть.
Принц, котрий дотепер знав тільки приємне та прекрасне, зіткнувся з суворою реальністю. Його глибоко вразили страждання, якими світ виявився наповнений по вінця. Розчарувавшись з колишнього життя, Сіддхартха покинув палац, аби знайти відповідь на запитання: «як припинити страждання?» Так здійснилося пророцтво.
Він мандрував, блукав лісами, навчався у пустельників і йогів, голодував і гартував своє тіло. Проте ніщо не принесло задоволення. Зневірившись, юнак сів під деревом із рішучим наміром медитувати, доки не відкриється істина, яку він так пристрасно бажав спізнати. І він знайшов те, що шукав. Сіддхартха став Просвітленим, а відтак почав ділитися своїми знаннями.
«Народження — це страждання, смерть — це страждання, розлука з приємним — страждання, відсутність бажаного — страждання», — вчив Будда своїх послідовників. А джерело всіх страждань — бажання. Є тільки один шлях припинити страждання — це шлях позбавлення від бажань. Ось тому Будда, спробувавши оцет, відчув гіркоту.
Лао-Цзи: «Хто знає — не говорить. Хто говорить — не знає»
Китайський філософ Лао-Цзи найдивніше реагує на оцет — немов куштуючи щось солодке, він посміхається. Причина задоволення мудреця в тому, як філософія даосизму сприймає життя.
Лао-Цзи вважають засновником даосизму, хоча сам він створювати нову філософію або релігію ніколи не планував. На старість, бажаючи відійти від мирських справ, він рушив у гори. Але на кордоні його впізнав начальник застави і попросив Лао-Цзи записати для нього свої мудрі думки. Старець пише невеликий твір і прямує далі. Відтоді його ніхто не бачив.
Цей текст став одним із найвидатніших творів світової літератури, і називається «Дао де цзін», або «Книга про шлях та силу». Згідно з даоською філософією, все твориться з Дао, а Дао керує всім: «Дао народжує одне, одне народжує два, два народжують три, а три — всі речі». Але Дао не діє самостійно, а дає нагоду всьому статися.
Діючи недіянням — тільки так можна жити в гармонії з Дао. Але китайське недіяння — не неробство, або байдикування, це радше творче недіяння, що дає нагоду речам відбуватися найкращим чином.
Дао неможливо пояснити або назвати. Навіть спроби говорити про Дао чи його аналізувати протилежні філософії даосизму. Ніякі запитання про Дао неможливі, а відповіді — безглузді. Все ж згадаймо, що Лао-Цзи відшукав слова, щоби розповісти про Дао!
Головне, на що вказує даосизм — це природність. Кожна річ прекрасна, доки залишається вірною свій природі. Оцет не може бути солодким, кислим або гірким — він може бути лишень оцтом. Тільки людський розум породжує гіркоту, кислоту або солод чи інші якості й ніколи не задовольняється природним станом речей. Ось чому посмішка — найкраща відповідь.
Текст: Євгенія Іванова
Иллюстрации: Олена Зублевич
