Форми меблів закономірно зазнають впливу архітектурних стилів та моди — одне з визначень меблевого мистецтва та ремесла – «мала архітектура». Завдяки меблям ми можемо уявити смаки власників, їхні вимоги, настрій та думки, а також в деяких випадках схопити і навіть збагнути «дух часу».

Культурні, ідеологічні, естетичні, технічні, соціальні, економічні та побутові фактори впливають на розвиток стилю, що являє собою сукупність ознак мистецтва конкретної історичної епохи. Періодизація меблевого дизайну завжди відносна, хоча й неминуча. Стосовно ХХ століття знавець меблевого мистецтва Дюла Кес перші шість десятиліть  поділив на три періоди: 1900-1914 роки — інтенсивний розвиток, що перервався війною; 1919-1939 роки — підйом міжвоєнної художньої культури; 1945-1960 роки — роки експериментів, пошуки новіших теорій та технологій.

XIX століття: між традицією та індустрією

Мистецькі стилі XIX століття здебільшого носили еклектичний або романтичний характер, а також зазнавали впливу технічних інновацій на сферу дизайну та виробництва меблів. В історичному масштабі цей період є насамперед добою індустріалізації, відкриттів та винаходів.

Ампір

Із закінченням доби Наполеонівських воєн почався шлях інноваційної технології в меблевому виробництві та дизайні, а саме — гнутих меблів. Цей значний внесок зробив підданий Німеччини, а пізніше Австрії, столяр Міхаель Тонет (1796-1871). Саме він став винахідником гнутих меблів і, запатентувавши свій винахід, розробив власну технологію та опанував масове виробництво. Працювавши у Німеччині й Ліхтенштейні та зрештою оселившись у Відні після хвилі революцій, Тонет заснував у австрійській столиці меблеве підприємство.

Перші його спроби гнути товсту фанеру — спинки стільців та крісел. Матеріалом Тонету слугував бук, який оброблявся парою, щоб легше піддаватися гнуттю, що й було найголовнішим у технології.

1851 року на Всесвітній експозиції в Лондоні продукція Тонета отримала велику бронзову медаль. В подальшому майстер удосконалює, спрощує меблі, головним чином стільці, що стають товарами масового промислового виробництва — дешевими, виготовленими із суцільних гнутих елементів. Завоювали європейський ринок вони дуже швидко.

Крісло дизайну Тонета (1860), виготовлене 1900 року

Великим попитом користувались крісла-гойдалки — щорічно випускалося близько 100 000 таких крісел. В умовах домінуючих стилів еклектики у XIX ст. меблі Тонета тим не менше набирали небувалих темпів виробництва — щорічно в інші країни вивозилось 100 000 центнерів гнутих меблів, вироблених на шістдесяти фабриках. Однак у 20-х роках ХХ століття з’являються  нові сучасні форми, і фірма Тонета оголошує конкурс на більш досконалі форми гнутих меблів, та лише деякі провідні проектувальники змогли розробити кілька нових моделей, наприклад А. Г. Шнек, який став автором німецького різновиду віндзорського крісла. Разом із американським конторським стільцем, що обертається, воно сприяло виготовленню нового типу елегантного конторського крісла. Серед багатьох спроб знайти оригінальне рішення гнутого крісла цікавим виявився конструктивний принцип фінського архітектора А. Аалто, який слідуючи експериментам Тонета, сформував дерев’яні елементи конструкції шляхом склеювання кількох листів фанери. І в процесі гнуття отримував пружну раму і вигнуте фанерне сидіння. Хоча шлях гнутих меблів був довгим, він не закінчився й досі: в XXI ст. синтетичні матеріали дадуть можливість проектувальникам знаходити оригінальні рішення.

Вплив «нового мистецтва» (XIX-XX ст.)

У 1880-1890-х роках митці почали шукати нові форми, тим більше, коли з’явились нові можливості техніки, сучасні матеріали (залізо, скло та залізобетон). Ініціаторами нового стилю, що носив яскравий декоративний характер, були живописці та графіки Відня та Мюнхена. Модерн або ар-нуво — стиль, який в різних країнах мав свої назви (Сецесіон, Ліберті, Югендштиль тощо) — став альтернативою академічному диктату, через що одна з його назв походить від латинського «secesso», що позначає відділення, вихід. 

Cервант у стилі ар-нуво (модерн)

В першу чергу представники напряму намагались використовувати можливості машинного виробництва і глибоко вірили в його оновлюючу силу, хоча й знаходились консерватори-спеціалісти, як, до прикладу, Е. Зейдль. Експозиції, художні журнали та газети широко рекламували новий стильовий напрям в інтер’єрі, дизайні меблів, основи якого заклав ще прерафаеліт Вільям Морріс (1834-1896) в своїх художніх пошуках в межах напряму Arts & Crafts.

Ціллю Морріса була спроба гармонізувати життя в умовах індустріалізації через застосування прийомів організації трудового та відпочинкового простору, почерпнутих ним у середньовічних ремісничих цехів.

Апологетом віденського сецесіону був Отто Вагнер, який розробив геометричний орнамент з прямих ліній, прямокутників, кіл. Яскравим представником цього ж напряму був Йозеф Гофман, що у своїх проектах будівель та меблів поєднував простоту із розкішшю, створив підприємство «Віденські майстерні», в якому працювали відомі художники Густав Клімт, Дагоберт Пехе та інші.

Стіл у стилі ар-нуво (модерн)

Стіни модернових інтер’єрів стають більш колористичними, їх фарбують пастельними тонами: бузковими, зеленуватими, сіризною кольору перл. Набувають звивистих ліній, завіси світлі. Розповсюджуються манірні, абстрактні рослинні мотиви: часто це болотяні рослини, водорості тощо. У меблях і гарнітурах переважали хвилясті обриси. Дуже широко використовувались незвичні породи дерев, такі як  сірий димчастий клен. Меблі прикрашали декоративними орнаментальними накладками. Оббивальні тканини випускали із стилізованими квітами: ліліями, маками, орхідеями, гіацинтами, айстрами. Подібне вільне використання рослинних мотивів відбивається в творчості відомих меблевих майстрів Р. Рімершміда і Б. Панкока, які витворили справжні сучасні меблі та заснували так звані об’єднані майстерні в Мюнхені. 1901 року в Дармштадті відбулась художньо-промислова експозиція модерного мистецтва, розквіт якого прийшовся на період до Великої війни, і в цей період вичерпав себе.

Нові течії на основі модерну виникають спочатку в Бельгії, де відомий художник Анрі ван де Вельде закликав «безцільне зображальне мистецтво» замінити «розумною або практичною красою». Запропонований ним «абстрактний модерн» — стилізований рослинний, так званий флореальний орнамент. Експериментальні художньо-промислові майстерні, організовані ним, стали базою для заснування Баугаузу. Криза модерну поклала початок переходу до пізньої конструктивної стадії, коли значення декору знижується; конструктивізм передбачав естетику доцільності, раціоналізму, суворі утилітарні форми, позбавлені декору. Провідними представниками стилю були Анрі ван де Вельде, Петер Беренс, Вальтер Ґропіус та інші. 

1906 року в Дрездені відбулась художньо-промислова виставка, на якій було представлено естетичні експонати машинної форми — свого роду продукти симбіозу індустрії та мистецтва. Наступного ж року Петер Беренс вперше стає художником-консультантом Всезагальної електричної компанії: він був зобов’язаний здійснювати художній нагляд за усією естетичною стороною виробництва (від реклами до вуличних ліхтарів). 

На розвиток меблевого мистецтва вплинули і такі художні стилі, як експресіонізм та кубізм: декоративні меблі були піддані експресивним деформаціям та ритмам, а кубізм привніс нові конструктивні рішення та форми. Їхній розквіт припадає на воєнний та повоєнний період.

Міжвоєнна доба (1919-1939 роки)

Після закінчення Великої війни економіка почала тимчасово стабілізуватись протягом 1920-х років. В плані інновацій цей період позначився насамперед розвитком німецького Баугаузу — вищої архітектурної та художньо-промислової школи. Її метою було покращення якості промислової продукції і створення позанаціональної архітектури, за самим складом групи вона була інтернаціональна. Засновником школи був Вальтер Ґропіус, а назва походила від слова «баухутте» (bauhutte), яке в свою чергу походило від Баугауз — «каменярі», будівельники середньовічних соборів.

Баухаус вийшов із Веймара: відкриття музею до 100-річчя легендарної школи

Головною метою була розробка моделей утилітарних речей повсякденного використання враховуючи досягнення техніки і сучасного мистецтва. На останньому етапі навчання учні займались промисловим дизайном. Це був свого роду нетрадиційний, революційний курс.

Ще одним цікавим експериментом в цьому ж руслі став напрям нідерландського осередку «De Stijl» (заснованого у 1917 р.) Найвідомішим виробом цього напряму, близьким ідейним течіям неопластицизму та елементаризму став «червоно-синій стілець» (rood-blauwe stoel), розроблений у наявній формі протягом 1918-1923 років, один з найбільш впізнаваних меблево-дизайнерських взірців.

1918. Rood-blauwe stoel

Кубістичні форми цього витвору нагадують про стиль ар-деко, який протягом міжвоєнної доби домінував в країнах Заходу, змінивши в ніші престижних стилів ар-нуво (модерн), спадкоємцем якого і виступив. Однак ар-деко окрім прямокутних форм пізніше повернувся до стрімких ліній (стрімлайн).

У1927 році Вальтер Ґропіус розробив комплект комбінованих меблів, що став свого роду експериментом розробок серійного виробництва. Разом із Ван дер Рое після ліквідації осередку Баугаузу в 1930-х роках діяли в США. Америка дуже жваво сприймала європейські стилі.

Крісло роботи Міс ван дер Рое (1929)

Слідом за конструктивізмом, який носив утилітарний характер, з’являється функціоналізм, який вивищує утилітаризм та власне функціональність над декоративною естетикою форм. Ле Корбюзьє проектує меблі для лежання, де зігнута поверхня натягнута на металеву раму, враховуючи параметри лежачої фігури. Стілець з натягнутим на раму шкіряним чохлом. 

Такі конструкції не дозволяли міняти положення і сидячі дуже скоро втомлювались. Однак невдовзі експериментальні пошуки набули більш гуманітарного та раціонального характеру.

Ця тенденція функціонально-утилітарного призначення речей та архітектури зберігалася до кінця ХХ ст. Асиметрична вільна розстановка м’яких і жорстких меблів, різних форм, окреслень, з використанням нових матеріалів (пластик, скло, метал), нових видів деревини і тканин. В якійсь мірі ця тенденція посилена елементами модернізму, коли знову звертаються до провідного стилю.

В міжвоєнний період центром меблевого виробництва став Відень. Віденська школа була однією з найбільш самобутніх. Відштовхуючись від англійських меблевих традицій, майстри створювали дуже оригінальні, зручні в користуванні, елегантні предмети умеблювання. Провідними підприємствами були «Віденські майстерні» та «Гаус унд Ґартен», які з успіхом демонстрували на міжнародних виставках свою продукцію: просту, дуже якісну за виконанням, раціональну, з вдалими пропорціями, гарними в мажорних тонах оббивками. Віденські меблі гармонійно пов’язувались між собою та з інтер’єрами і простором.

Другий повоєнний період (1945-1990-і роки)

Після Другої світової війни вдруге розквітнув функціоналізм, однак вже на більш високому рівні — постає найважливіша задача забезпечити вимоги масового житлового будівництва. Меблі та ужиткове мистецтво розвиваються в тісному зв’язку із архітектурою (тоді ж зводяться знамениті архітектурні споруди Міс ван дер Рое в Чикаго), відповідно до сучасних вимог: прості раціональні форми. Функціональний стиль не зміг стати «великим стилем», тому що сутнісно не виявляв характеру часу в повноті, відповідаючи лише технічному рівню, але не соціально-психологічному запиту. Відомий американський архітектор та дизайнер Д. Нельсон пойменував його «Нейлоновим раєм».

Через деякий час символічно суспільство споживачів охололо до нібито зручних речей, надто простих в своїй доцільності. Майже стихійно та непомітно постав термін «необароко», що став свого роду зворотнім зв’язком від споживача. Функціональний стиль за сутністю своєю конструктивний дизайнерський, що практично був нав’язаний суспільству, допоки те не наситилось його новизною. На цьому етапі в розвитку меблів прослідковуються дві тенденції, одна з яких — гонитва за ультрасучасним і фантазійним (США, Італія), а друга виявила себе в намаганні комерсантів отримати вигоду з чергової моди, що часто дискредитувало цікаві досягнення, перетворюючи їх на кітч. Стосовно першої особливо слід відзначити Італію, де почався розквіт дизайну, і яка є нині лідером у світовому ринку меблів. З’являються компанії «Cassina», «Gavina» та інші, які надали можливість дизайнерам Джіо Понті, К. ді Карлі та Кастільоне розробляти свій дизайн. Їхні ательє вдало експериментували із арт-дизайном, створюючи особливий стиль, що став відомий використанням не лише нейлону і пластмас, але поєднанням цінних порід дерева, натуральної шкіри тощо, що стало символічним і престижним для італійської меблевої індустрії. Надалі, у 1970-х роках виникає радикальний стиль із новими альтернативними методами і функціями. Мінімалізм і хай-тек починають витісняти постмодернізм 1980-х років. Італія, перебуваючи в пошуках нових технологій та матеріалів, поверталась до давніх традицій, віднаходила в них джерело, звідки можна було черпати ідеї для оновлення стилів.

В таких країнах як Данія, Швеція, Фінляндія, дуже тактовно поставились до нових форм, а мистецтво меблів представлено творчістю майстрів Малмстена, Асплунда, Аалто.

Типізація та серійне виробництво

У сучасному інтер’єрі старі гарнітури витісняються секційними меблями, опановано серійне виробництво. Перша модель стільця серійного виробництва створена ще у 1907 році. Тепер широко відтворюється. Новинкою стали легкі стільці, що вкладались один в інший, займали мало місця і призначались для громадських будівель, конференц-залів, концертних залів, терас, кафетеріїв тощо.

Також проектування та виготовлення меблів з блоків, секцій, які комбінують у квартирі за своїм смаком. Ця ідея постала у Німеччині та Австрії: фірма «Зьонекен» (засклена шафа, секції якої можна було міняти), австрійський проектувальник Франц Шустер.

Ще у 1970-х роках приходять нові форми ніби пульсуючі, з’явився досвід інтер’єр-контейнерів, що складаються, займають мінімум простору, а в розгорнутому вигляді створюють квартирне меблювання.

Меблевий контейнер

Стрімко оновлюються меблеві форми, металеві елементи каркасу, який стає головним технічним засобом.

У теперішній час у виробництві м’яких меблів використовують синтетичні меблі, настилові матеріали, які мають перед традиційними пружинами велику перевагу: надають будь-яку оригінальну форму, надають можливість виготовити суцільний каркас з великою кількістю опцій. Недорога завдяки прогресивним індустріальним технологіям.

В подальшому розвиток меблів направлений на створення у великій кількості розмаїтих типів меблів. Потреби населення в недорогих, гарних, комфортабельних сучасних меблях задовольняються підвищенням ефективності виробництва, покращенням якості масової продукції, цілеспрямованою діяльністю дизайнерських бюро, індустрії та комерційного збуту.

Таким чином в ХХ столітті інтер’єрні стилі та меблеве мистецтво виявило тенденції як для забезпечення або відновлення наступності традиційних стилів, так і для експериментів, що цілком поривають із ними.

Авторка: Віра Степанян

Оформлення: Олена Зублевич

Джерела: 

1) Бартенев И. А., Батажкова В. Н. Очерки истории архитектурных стилей

2) Кес Д. Стили мебели