Заблукати на звивистих стежках, кілька разів пройти один і то самий поворот, знайти, нарешті, правильний напрямок і вийти оновленим у начебто знайомий, та все ж зовсім новий світ. Таку можливість дають нам численні лабіринти і мейзи. У чому між ними різниця, хто, коли і для чого почав зводити такі чудернацькі споруди, і чим вони можуть вразити сучасну, звичну до всього людину розповідає Віра Степанян.

По всьому світові розповсюджений символ, який несе велику кількість таємниць та загадок, нерозгаданих головоломок — це лабіринт. У різних культурах земної кулі від Америки до Африки та Азії він має одну й ту саму модель. Понині залишаються загадкою з’єднані між собою лінії, що створюють класичний лабіринт.

Згадаємо про розкопки сера Артура Еванса початку 1900-х років у Кноссосі, у результаті яких був знайдений Критський лабіринт і виявлена невідома цивілізація, так звана «мінойська».Услід за архітектором Максиміліаном Маєром Еванс вважав, що назва Кносського палацу-комплексу із заплутаною системою ходів «labyrinthos» походить від слова «labrys», яким називали подвійну сокиру — сакральний символ влади. Він вказує, що labrys походить з карійської мови (Карія — область у Малій Азії), а після ахейського завоювання предки еллінів називають подвійні сокири wao, pelekus. В той же час на ахейських глиняних табличках, написаних лінійним письмом близько 1400 року до н. е. знайшли запис «Потнії лабіринту, один глек меду». Потнія, як богиня вогнища, якій приносили цей дар, зближає символіку лабіринту та житла. Термін «da-pu-ri-to-jo» (ахейського напису) в сучасній вимові наближається до «laburinto», як зазначає дослідник Дж. Савард. Уже в Римі у Помпеях знаходимо зображення лабіринту в техніці графіті (іт. «видряпані») на колоні перед будинком Марка Лукреція із написом «Labyrinthus Hic Habitat Minotaurus».

«Лабіринт» — це модель, для якої є характерним наявність тільки одного заплутаного ходу

Після ахейців Гомер, який звів міфи в епос, назвав лабіринт назвав « хороводом різновидним». Плутарх згадує танок лелеки на Делосі, присвячений спасінню Тесея з лабіринту; ритуальний танок описується Вергілієм, а також мотиви лабіринту Мінотавра увійшли в «Комедію» Данте, і надалі справили визначальний вплив на творчість Х. Л. Борхеса. Джеф Савард, дослідник лабіринтів і автор фундаментальної та з тим науково-популярної праці «Лабіринти», зазначає виключно важливий нюанс: структура світобудови за Птолемеєм у вигляді вкладених одна в одну сфер візуально нагадує мотив спірального лабіринту (також ключовий мотив для космології Данте). Лабарум — це в християнських традиціях знамено Константина Великого (312 рік до н. е.) — його назва, як вважається, також пов’язана із «лабрісом».

«Мейз» – дизайн-головоломка, що має декілька ходів на вибір

Говорячи про такі складні явища як лабіринти та мейзи, варто розібратися в чому відмінність між ними. Джефф Савард пропонує таке визначення: під терміном «мейз» мається на увазі дизайн-головоломка, що має декілька ходів на вибір (парки, туристичні об’єкти); «лабіринт» — це модель, для якої є характерним наявність тільки одного заплутаного ходу. Також він розглядає різноманітні категорії дизайнерських конструкцій та їхню побудову.

Лабіринт з одним ходом, який формує 7 концентрів, обмежений 8 стінами, обводить центральну точку, або ж квадратну структуру, належить до умовно «класичного» типу лабіринтів. Цікавий зразок такого лабіринту так зване «Балтійське колесо», де у центрі виникає подвійна спіраль з окремими вхідними та вихідними стежками. 

В стародавні часи лабіринти були пов’язані з ритуалами, зокрема танцями. Символ, який називають класичним має 7 концентричних доріжок, що розміщуються навколо ядра, був виявлений ще в доісторичну епоху на стінах, за неоліту — на керамічному посуді, а саме зображення починається з « ядра» — хреста, чотирьох кутів, чотирьох точок, до центральної ж точки послідовно приєднуються концентричні лінії. Створюється так звана базова структура, яка використовується в усіх символах, що передавалися з одної культури до іншої протягом майже чотирьох тисячоліть. Форми та структури рукотворних лабіринтів відтворюють ті, що зустрічаються в природі у вигляді підземних колоній, коралових гілок, грибкових утворень. Ранні абстрактні символи — це спіралі, що широко розповсюджені у природі: будиночок равлика, шишка, колос, а також звивисті лінії, до прикладу, кістяний браслет з Мізинської стоянки в Україні (приблизне датування: 13 000 років до н. е.), покритий взаємозв’язаними звивистими лініями. Ідентичною класичному лабіринту є подвійна звивина, відома як «грецький ключ». В наскальному живописі були виявлені концентричні кільця навколо центру у вигляді заглиблень, які називають «чаша та кільцеві позначки». З ними пов’язана одна з теорій походження лабіринту. Німецький дослідник Е. Краузе вважає, якщо з’єднати їх один з одним, витворюється лабіринт.

В пустелях Арізони населення давніх культур славилося вмінням виготовляти глиняні вироби та плетені кошики із сухої трави, у процесі плетіння по спіралі від центра вимальовувались лабіринти.

В Південній Африці частиною виховання та ігрової культури зулуських хлопчиків було накреслення та проходження лабіринтів, і унікальні фотографії цього процесу опубліковані на початку ХХ століття Д. Кіддом.

Чакра-вайюха (Індія) має в основі трикутний базовий елемент. В епосі «Махабхарата» цей лабіринт згадується як військове формування, так зване «бойове колесо», яке забезпечило перемогу в битві при Курукшетрі. В Індії лабіринт виступає і як магічний засіб, для полегшення під час народження дитини, коли вагітна жінка на тарілці із шафраном креслить пальцем лабіринт, наповнює водою та випиває — це символічний шлях немовля з лона матері назовні.

На острові Ява виявлено кілька схронів із зображенням символу на золотих кільцях, а в Японії та Китаї лабіринти використовувалися для визначення часу ритуальних церемоній, для перевірок календарів, астрономічних спостережень. Так буддисти VIII–IX століть у Східній Азії викладали на дерев’яних або металевих тарілках доріжку із благовонного порошку у вигляді лабіринту і спалювали її. Це так званий «фіміамний годинник» — тліюча змійка діставалась бамбукових паличок, з’являвся аромат, який саме вказував на початок ритуалу,горіння могло тривати до 100 днів.

Розглянемо тепер історію лабіринтів на Заході, що пройшли шлях від римської класики до сакральних готичних та модерних світських лабіринтів і мейзів. За своєю формою лабіринти в Римській імперії були класичними, однак виникають численні імітації, інтерпретації, модифікації, які отримують назву «давньоримських варіантів». Ці моделі лабіринтів намагалися класифікувати на основі математичних характеристик. Зручною є класифікація Дашевського, за якою більш ніж 60 давньоримських лабіринтів поділені на три основні групи. У формі:

  • меандру,
  • спіралі,
  • серпантина.

Меандр складається з 4 класичних лабіринтів, площа яких зменшується до чверті. За цією ж аналогією формуються серпантино- та спіралеподібні лабіринти. Символ лабіринту широко розповсюджується по всій Римській імперії. З’являється у християнських храмах у вигляді мозаїк. Вибудовується цікава форма з додатковим набором проходів, за рахунок чого кількість концентрів дорівнює одинадцяти. Ця форма спостерігається в Євангелії з Ельзасу 871 року, складеному Отфридом Вайсенбурзьким. Він додає до класичного лабіринту чотири додаткові концентри і доводить кількість ходів до одинадцяти. Найбільш ранній з рукописних класичних лабіринтів, що зображає план легендарної бібліотеки м. Ієріхона, оточеної міцними стінами, які тим не менше ізраїльтяни змогли зруйнувати, обійшовши сім разів, датований IX століттям. Його було знайдено у монастирі в Абруццо (Центральна Італія). Саме у IX столітті з’явились перші розробки лабіринтів Отфрида, а в XII столітті вони доволі часто зустрічаються в рукописах і в оздобленні храмів, поширюються Францією та іншими країнами. Рукописи в європейських та арабських культурах були дуже розповсюджені, адже їх можна було копіювати і, таким чином зберегти від потрясінь часу, а кам’яні кладки часто перетворювались на руїни. У Франції XIII століття й на Заході загалом цей тип класичного лабіринту називають середньовічним лабіринтом. Найяскравішим прикладом ємозаїчний лабіринт підлоги у Шартрському соборі. Середньовічний лабіринт складається з кількох різновидів: круглих, квадратових, багатокутних, але попри це були спроби створення особливого дизайну. Наприклад, лабіринт Сент-Омер, що створений у XIV столітті в абатстві Сен-Бертена в Сент-Омері (Франція), був перероблений, і в XX столітті став дуже популярним. Дизайн його унікальний — звивиста стежина розміщена у формі квадрата і складалася з 2401 квадратового каменю для мощення. Його було зруйновано 1789 року, але вціліла копія. Середньовічні лабіринти залишаються найбільш загадковішими.

У XVI столітті лабіринт в Сент-Омері надихнув на створення подібного в інших країнах, наприклад, у Бельгії в муніципалітеті міста Гент, у кімнаті Умиротворення лабіринт має в основі хрест, який нагадує про його релігійну природу; на підлозі базиліки Сан-Вітале у Равенні є мармуровий лабіринт XVI століття.

Інтерес до лабіринтів у XVI столітті впливає на розвиток загадкових заплутаних ходів, так званих мейзів-головоломок. Їх поділяють на 5 базових типів:

  1. однозв’язні,
  2. багатозв’язні,
  3. тривимірні,
  4. з обумовленим походженням,
  5. інтерактивні.

Однозв’язні мейзи походять із середньовічних лабіринтів, але за рахунок перепланування стін з’являється вибір ходів. Для цього типу (його вважають простим) є характерним те, що серед численних глухих кутів розташований один прохід, що веде до виходу, а стіна — одна, безперервна, з багатьма відгалуженнями. Під час Ренесансу з’являються цікаві трактати, як наприклад, посібник із садово-паркового мистецтва 1579 року авторства Д. Лорі, де запропоновано близько двадцяти садових мейзів. На живописних полотнах можна теж побачити їх зображення, до прикладу, «Зустріч Давида і Ватшеби» (1545 рік) або «любовні лабіринти» для флірту на італійських гравюрах і багато інших. Проектуються лабіринти з живоплоту, як у 1570-х роках у садах Теобальдів (Англія) для радника королеви Єлизавети І, лорда Берглі, а справжнім мейзом-головоломкою є творіння архітектора Жака Андруе де Серсо (1560 рік) на замовлення Карла ІХ у Шарлевілі (Нормандія).

Протягом XVII–XVIII століть лабіринти перетворюються у споглядальні об’єкти в садах аристократів. У садах Англії популярності набули творіння Саломона де Кауса — дизайнера водяних чудес з використанням гідравлічних автоматів. У французьких садах палацу Людовіка ХІV у Версалі Андре Ленотр проектує прогулянковий об’єкт — мейз із живоплоту, що являв собою цілу серію зв’язаних між собою стежинок, що вели до лісового масиву. На перехресті стояв фонтан, а складна система водяних насосів і труб поставляла воду. Відновлені нещодавно сади в парку «Лабіринт д’ Орта» в Барселоні, створені у XVIII столітті маркізом Альфарраським, вважаються одним з найпривабливіших лабіринтів у Європі. У центрі саду розташований дивовижний мейз із стрижених кіпарисів і прикрашений фонтанами та гротом. У XVIII столітті західні мандрівники проектують садові мейзи у Китаї. Яскравим взірцем європейського дизайну служать сади Імператорського палацу в Пекіні за проектом місіонера архітектора-єзуїта Джузеппе Кастільйоне.

У XIX столітті з’являється нова концепція мейзів — тривимірна, коли конструкції доповнювалися, наприклад, мостами. У Данії в Лабіринтії мейз побудовано з дерев’яних панелей).

Мейзи з обумовленим проходженням — це наступний тип лабіринту, де кожний подальший крок відповідає певним інструкціям. Метою мейзу з багатьма ходами Стіва Райана стає попадання на перехрестя і вихід з іншої сторони шляху не роблячи поворотів та оминаючи машини, що перекривають дороги.

Високотехнологічні мейзи у сучасних парках розваг оснащені запрограмованими перешкодами та інноваційним обладнанням і є інтерактивними.

Останніми десятиліттями відбувається відродження лабіринту. Високотехнологічні мейзи у сучасних парках розваг оснащені запрограмованими перешкодами та інноваційним обладнанням і є інтерактивними. Саме наприкінці XX століття під час туристичного буму збільшується інтерес до лабіринтів. Активно відновлюють історичні мейзи, проектують інноваційні для екстремального туризму, одним з найцікавіших і найбільш відомим серед яких став гігантський мейз у Лонгліті, витворений у 1978 році на замовлення лорда Веймута (. Стежки повністю заплутують найсміливіших проходців, вздовж стежин приховано коробочки з підказками. Нещодавно в Лонгліт-хауз добудували Дзеркальний мейз Короля Артура і Лабіринт любові, висаджений трояндами.

Найвидатніший дизайнер А. Фішер створив більш ніж 400 унікальних мейзів по всьому світові, працюючи з дзеркалами, кольоровою пластиковою плиткою, фонтанами у вигляді водяних стін, дерев’яними огорожами. Він викладав їх не лише з живоплоту, а й з пелюсток троянди. У дворі Кентвелл-Холл у Саффолку, в центрі такої композиції викладена гігантська шахівниця, на якій грають гігантськими фігурами. Фішер створював мейзи просто неба, що поросли травою, як до прикладу, доріжка Пархем-парку у Вест-Сассексі 1991 року: цей мейз вимагав дотримання одного правила — ніколи не повертати назад, а досягти пункту призначення можна лише за правильно вибраним напрямком.

Британський дипломат Рендол Кост 1975 року створив цікавий мейз із живоплоту, так званий «Чоловічий слід» у вигляді відтиску гігантської стопи. Лабіринт починався від п’яти, стежками потрібно було дістатися великого пальця на невеликому острівці з мостиком. Візерунки живоплоту складалися із символів, включно із знаками зодіаку та контурів тварин.

У 1980-х роках новозеландець Стюарт Лендсбороу, який кілька років вивчав психологію відвідувачів мейзів і час, що витрачався ними на розгадування головоломок вперше побудував мейзи з дерев’яних панелей. Він надав можливість бачити споруду зверху, доповнив мостиками і вежами по кутах, а його мейз, що складався з 20 панелей (кожний елемент складніший за попередній) і пропускав по 1500 людей за годину, викликав небачений ажіотаж.

У 1990-х роках А. Фішер і Дон Франц починають будувати кукурудзяні мейзи, які стали незвичайною новинкою і вимагали тим не менше складних математичних та геометричних розрахунків. У цей період свого розвитку складні мейзи стають переносними, виготовленими з різнокольорового вінілу, конструктивні елементи легко скріплювалися, були зручними. Вони мають певні правила і =належать до 4-го базового типу. Корні такого мейзу сягають XVIII століття, коли з’явилася головоломка «Сім мостів Кенігсберга» математика Леонарда Ейлера.

Дизайнери розробляють спеціальні учбові матеріали для просвітніх закладів. Наприклад, лабіринт у шкільному дворі в Плано, Іллінойс, який називається «Створення кращого світу» і побудований самими учнями на пожертви їхніх батьків: кожний з блоків розфарбований одним із дітей і носить його ім’я.

В нинішній час символи переживають відродження завдяки новаторським ідеям. Джерела цього відродження прослідковується у трьох напрямах: історичному, духовному та художньому. Багато наукових праць дослідники присвячують таємницям лабіринтів, як приміром Герман Керн, директор Хаус дер Кунст у Мюнхені, видав у 1982 році енциклопедію «Лабіринт», в якій провів аналіз історичних лабіринтів усього світу. 1991-й рік був проголошений «Роком мейзу», була проведена міжнародна конференція, створено Товариство шанувальників лабіринту. Багато художників використовували цей символ у своїй творчості: Алекс Чемпіон у своєму класичному лабіринті із 7-ма ходами вручну засадив вали нарцисами, які квітнуть щовесни.

Лабіринт являє собою систему ходів, що ведуть до центру і, одночасно, алегорію пошуку життєвого шляху

Тисячі років знадобилось аби лабіринт пройшов шлях від язичницького символу до християнського а потім знову набув універсального характеру. У наш час лабіринт носить об’єднуючий характер зокрема у справі примирення різних релігійних конгрегацій: символічно паломники проходять єдиний шлях через гріховний світ до спасіння (центр лабіринту). В 1992 році в соборі Грейс у Сан-Франциско на Новий рік під час служби підлога була застелена вишитим на полотні знаменитим Шартрським лабіринтом роботи каноніка Лорена Артресса. Слава про вишитий символ ширилась серед паломників, які розповідали про позитивний ефект після проходу. Канонік мандрував з ним по Америці популяризуючи Шартрський лабіринт, написав книгу «Проходження священної стежки: нове відкриття лабіринту як духовної зброї», яка стала важливою для тих, хто для медитацій використовував лабіринт. Нині вишивку у соборі замінив ткацький килим із зображенням цього символу. Його копії виготовлені із різноманітних матеріалів мандрують по всьому світові беручи участь у релігійних церемоніях. А точну повномасштабну копію Шартрського лабіринту вигравіровано на гранітних блоках і встановлено 1997 року в парку міста Нью Гармоні (Індіана), який відомий ще й своїм мейзом із живоплоту 1991 року відтвореним на основі дизайну лабіринту 1815 року. Особливим є створений у 1999 році на території будинку престарілих Фредерік-Валліс (Нова Зеландія) мозаїчний лабіринт, що викладався добровольцями 1000 годин протягом 8 місяців.

Отже, ми з’ясували — лабіринт являє собою систему ходів, що ведуть до центру і, одночасно, алегорію пошуку життєвого шляху. Дехто, проходячи лабіринт, отримує умиротворення, для інших — це місце молитви. Тож інтерес до магічних і загадкових лабіринтів нікуди не зникне і в нашому новому тисячолітті.

Авторка: Віра Степанян

Іллюстрації: Олена Зублевич


Література:

Савард Дж. Лабіринти.

Грейвс Р. Міфи Давньої Греції.