Її створив майже три роки тому киянин Кирило Талер. Це місце порятунку як для зовсім крихітних, ще сліпих їжаченят, так і для дорослих їжаків та їжачих, або вожиків — так називає їх сам Кирило. Він розповів, що робити, якщо побачили їжака, котрий потребує допомоги, як не нашкодити йому, та чому ці тваринки більше не потребують вдосконалень для еволюції.

Під час «карантинних» інтерв’ю опинитися в атмосфері, яка виникає при особистій зустрічі, доволі складно. Викроєна із загального простору частинка, яку охоплює камера ноутбука, зникнення звуку через поганий зв’язок. І в цих умовах співрозмовник після кількох хвилин спілкування каже: «Я зараз повернуся». Схоже на провал, чи не так? Та все вийшло навпаки.

Кирило йде, і за кілька хвилин повертається з великою їжачихою. Це Кія. Вона схожа на маленьке кошеня: Кирило гладить тваринку, і її колючки лягають вздовж спинки, неначе шерсть.

— Це не колеться? — запитую я.

— Зовсім ні, лише трішки шорсткіше, ніж гладити кота, — відповідає він.

Великі рятувальники маленьких та колючих

— Свого першого їжака я врятував, коли мені було років 10. Він ледь не потрапив під колеса автомобіля. Приніс додому, розгублені були обидва: і він, і я, бо не мав ні найменшого уявлення, як себе з ним поводити, чим годувати.

Кілька років тому разом із колишньою дівчиною прихистили вдома ще одного їжака, і тоді поставився до цього відповідальніше. Почав шукати на різних форумах, що робити, і зрозумів, що в Україні немає спеціалізованої спільноти, яка би пояснила, як поводитися. Усвідомив, що треба це виправляти. Інформацію шукав здебільшого на іноземних ресурсах — особливо допомогли польські форуми. Але все одно більшість речей відкриваєш уже на практиці.

Два нелегких періода для їжаків протягом року — це весна та друга половина осені. Навесні вони виходять зі сплячки, і їхні організми дуже ослаблені. Такі звірята, як правило, дуже худі і не дотягують до нормальних 600 грамів. Їх потрібно зігріти й удосталь забезпечити водою та їжею. А от восени, коли з’являється другий виводок їжаченят, їх потрібно прихистити не просто на короткий час, а на зиму — самостійно вони її не переживуть.

Їжарні майже три роки, але якщо минулого року більшість моїх пацієнтів були ослаблені, то цьогоріч — із ранами й травмами, бо більшість із них збивали автівки на дорогах. Це страшно та боляче: у них бувають і внутрішні кровотечі, і струс мозку, черепно-мозкові травми, пошкоджені кінцівки. І мені психологічно дуже важко, коли не вдається врятувати. Допомагає підтримка підписників, які також переживають за кожного з їжаків і розділяють зі мною, так би мовити, і радість, і горе.

Так — обережній турботі, ні — молоку

— При першій зустрічі, першій спробі контакту їжак буде боятися вас більше, ніж ви його. А коли вони налякані — всі колючки підіймаються та стоять частоколом. Лише очі-цяточки зблискують, і чути «фур-фур», що означає «у твоїх інтересах відійти подалі, аміго». Щоб їжак звик, перш за все потрібен час. Тут як із людьми — у вас або виникає контакт і згодом довіра, або напруження не уникнути. Зате з часом тваринки дозволять себе погладити, покажуть своє найвразливіше місце — рожевий животик.

Новонароджені їжаченята потребують колосальної кількості уваги і турботи. Їх необхідно годувати що дві години. У такому ритмі працювати дуже важко, ні сил, ні часу більше не залишається ні на що інше. На щастя, у мене з’явилася помічниця, яка допомагає якраз із найменшими.

Якщо ви знайшли ослабленого їжачка і не маєте змоги доставити його до ППЇ, потрібно ввімкнути режим рятувальника у собі. Важливо спочатку переконатися, що у звірятка немає ніяких травм, не тече кров із бульбашками, не видно ран. Удома облаштуйте йому коробку, покладіть туди кілька ганчірок, мисочку з водою, і тоді займіться меню.

Непогано підійде котячий корм і інша нежирна їжа — відварена куряча грудка, курячий паштет, яйце чи фрукти. Якщо відчуваєте в собі бажання роздобути харчі для їжака в дикій природі, підійдуть личинки комах, опариші. Головне — в жодному разі не наливати молоко: шлуночки їжаків не перетравлюють лактозу.

Нічне життя нічних тварин

— Місто засинає, прокидаються їжаки. І починають свої особливі справи. Серед улюблених розваг — бігати, шарудіти, шелестіти, шкрябатися, ховатися туди, де вузько, показувати свою домінантність, застрибуючи на спину іншим іжакам, гризти ганчірки, сопіти. Окрема проблема — неможливість привчити їх до лотка, тому потрібно бути завжди напоготові, щоби прибрати їхні сліди.

Уночі, коли йду до холодильника, звісно, дивлюся під ноги, але це скоріше автоматично. По схожому із моїм маршрутом щоночі бігає Рада — тримає форму. Але бігає голосно, випадково не наступиш.

У їжаків відмінний нюх. Дві третини їхнього мозку відповідають за сприйняття запахів. Носик виставив вперед — і пішов досліджувати світ навколо. Особлива насолода — це погризти стару шкарпетку. Дивишся на такого вожика, який уткнувся в кутку зі шкарпеткою, і розумієш — от воно, щастя.

Ще їжаки у вільний від інших занять час накидають собі слину на голки. Є дві теорії: щоби позбутися паразитів або замаскуватися від хижаків — так їжак буде пахнути, як трава.

Профілактика

— Є такий стереотип, побоювання, що їжаки на своїх голках переносять ледь не всі хвороби на світі. Звісно, це не так, але кожного їжака, за яким ви вирішили доглянути, варто якомога швидше віднести на огляд до ветеринара, щоби той вивів паразитів.

Інший нюанс — чи поміщати цих тваринок на карантин? Їжаки є міські та дикі. Це образна класифікація, звісно, але якщо ви знайшли їжака в межах міста, то він якщо і хворіє, то навряд чи чимось відмінним від вуличних котів і собак. А якщо підібрали їжака у сільській місцевості, то краще його помістити на 10-денний карантин: якщо є сказ, він загине, але, принаймні, не заразить інших. Особисто я поміщаю в окрему коробку на карантин незалежно від місця знахідки. Так спокійніше.

Який ти їжак сьогодні?

— Скільки їжаків — стільки і характерів, якщо не більше. Бо часом в одному поєднується декілька: то спокійний і лагідний, то починає шукати, на кого би з родичів залізти, щоби показати свою домінантність. Але зазвичай можна виділити чотири типи характерів: боязкі, агресивні, дослідники та лагідні.

Проявляють себе дуже по-різному. Одна з моїх улюблениць, Луча, така хороша та лагідна! Реагувала на своє ім’я, все хотіла будувати — тягла усі пакетики в одне місце. Навіть старалася на лоток ходити. Слухняна розумниця, але приклад з неї ніхто чомусь не брав.

Як готувати тваринку до самостійного життя

— Якщо все робиш правильно, і їжака вдається врятувати і відгодувати, то рано чи пізно настане час його випускати у великий дивний світ. Звісно, це складний процес, тому що звикаєш, прив’язуєшся. Але якщо розумієш, що це їхня природа і так для них буде краще, стає легше.

Крім того, що треба підготуватися самому (морально), варто підготувати і їжака (фізично). Найкраще — виводити його на прогулянки, щоби звикав бігати по траві. Часом ті, які мають свої грядки чи земельні ділянки біля будинків, хочуть, щоби їжак жив там. Інколи домовляюсь із такими людьми — це спокійніше, ніж випускати у повну невідомість.

Про власні відкриття

Найкраща віддача, яка може бути, це тепле пузо їжака, який дозволяє себе гладити, а значить довіряє мені. Попискують від задоволення, а якщо щось не подобається — фирчать, можуть і вкусити.

У житті завжди є місце диву. Минулого року з вулиці Старонаводницької привезли їжаченя. Крихітне, ослаблене.  А наступного дня — ще трьох із тієї самої вулиці. І я зрозумів, що це сім’я, по окрасу голок. Так у ППЇ з’явилася родина Старчиків. Вони трималися разом, поки були крихітками, зігрівалися один біля одного. Але дитинство — це, певно, єдиний час, коли їжаки проявляють таку соціалізацію. Із дорослішанням все ж кожен «сам по собі». Сімей як таких не створюють — самець йде від самки, а самка годує їжаченят, а потім усі розходяться хто куди.

Читати хроніку Першої Приватної Їжарні, стежити за її мешканцями та допомагати можна на сторінці Кирила Талера.

Бесідувала Оксана Грушанська