Тренд ревіталізації колишніх індустріальних будівель — давно вже не новий для Європи, де за останні десятиліття відбулося скорочення промислових потужностей та виведення їх за кордон. Не стають виключенням і колишні скотобійні — їх уже перетворювали на культурні центри в Ісландії та Іспанії, а в останні роки цим займається проєкт Kultursclachthof — «Культурна скотобійня» в Єні.
У 2019 році засновниця нашого часопису та колишня головна редакторка Євгенія Селезньова побувала на цій скотобійні під час навчального обміну «Діалог заради справедливого міста», і в цьому матеріалі ділиться почутими під час відвідин думками та історіями «Скотобійні».
Єна — старовинне містечко на Сході Німеччині, в землі Тюрингія. Тут мешкає трохи більше ста тисяч осіб, а головними принадами цього міста є університет, що гуртує навколо себе понад двадцять тисяч студентів, та оптична промисловість — саме тут виробляється продукція одного з найвідоміших брендів оптики, Carl Zeiss.
Скотобійню на Лобштедтер Штрасе закрили у 2013 році — через численні порушення санітарних норм. Кілька років вона стояла порожньою, аж доки у 2016 її не запропонували місцевим культурним активістам, які давно мали проблему нестачі постійного місця для своєї діяльності та просили місто надати майданчик.
Перша зустріч із Kultursclachthof: «не було ні води, ні вікон»
«Це було цілковитим божевіллям, — розповідає піар-менеджерка проєкту Юліана Дошнер, — у будівлі не було світла, води, навіть дверей та вікон. Але ми розуміли, що іншого шансу не буде: нічого кращого нам не дадуть, а якщо не зайняти будівлю зараз — її продадуть якомусь бізнесові. Інші культурні організації відмовилися, ми втрьох — FreiRaum, Crossroads і Freie Bühne — взялися перетворити скотобійню на новий культурний майданчик».
Юліана зустрічає нас біля колишніх гаражів скотобійні, де розпочинається екскурсія. Навколо розкидані на поважній відстані одна від одної такі ж самі промислові бетонні будівлі, а майже одразу за ними — гори: Єна оточена кількома гірськими ланцюгами, і практично з будь-якої точки міста видно високі, вкриті лісами скелясті пагорби.
На відміну від старовинного центру, де вирують потоки студентів та літніх туристів, в індустріальних околицях тихо — чутно лише вітер та машини, що час від часу проносяться трасою. На «Культурній скотобійні» зараз окрім нас теж нікого немає — усі події на паузі до весни.
Скотобійню займає кілька культурних організацій, чіткої вертикальної ієрархії поміж ними немає. Тепер, коли вона вже набагато краще облаштована, аніж на початку, бажаючих долучитися та отримати в ній місце також побільшало. «Ми намагаємося всіх розмістити, але не завжди це вдається» — каже Юліана.
Любов на кінчиках колючок: як в Україні з'явилася Перша Приватна Їжарня
Всього площа приміщень становить 4000 квадратних метрів, але ще не всю її можна використовувати. Більшість заходів відбувається надворі, де влітку монтується сцена: запускати гостей всередину колишніх цехів не можна через правила протипожежної безпеки. Тому приміщення переважно використовуються для зберігання обладнання та як робочі місця самих організацій.
Repair Café: місце, де повертають речі до життя
На дворі стоїть старий автобус — тут розміщується Repair Café, пояснює Юліана. В Німеччині оплата праці висока — а отже, і будь-які послуги коштують дуже дорого, зокрема ремонт техніки. Тому зламану техніку дешевше замінити на нову, аніж лагодити — про що красномовно свідчать численні магазини «побутового секонд-хенду» в тому ж Львові.
Аби уповільнити надмірне споживання та заохотити людей до повторного використання речей, волонтери по всьому світу влаштовують Repair Café, де кілька разів на тиждень волонтери за невеличку пожертву або навіть безкоштовно ремонтують різні прилади. А ще — пригощають кавою.
Саме таке «кафе» розмістилося й на подвір’ї колишньої скотобійні. Всередині автобуса — різноманітні інструменти, розетки та інше ремонтне приладдя. Питаю Юліану, яким чином автобус під’єднаний до мережі. Скоріш за все, відповідає вона, працює від двигуна, але точно не впевнена і обіцяє перепитати.
FreiRaum: вільний простір для кожного
Одна з трьох організацій-засновниць «Скотобійні» FreiRaum, представницею якої є Юліана, працює над формуванням «самовизначених спільнот» і підтримує створення відкритих просторів для проєктів, що сприяють соціальній та екологічній сталості, sustainability. У старому гаражі скотобійні вони зберігають вантажний велосипед, на якому місцеві фермери можуть розвозити продукцію до покупців та використовувати для своїх потреб, музичні інструменти, обладнання для екологічно сталих грядок.
На відміну від України, в Німеччині активізм практично ніколи не є основною роботою: окрім фінансового менеджера, всі члени організації на додачу до громадської діяльності відпрацьовують повний робочий день деінде. Фінансування відбувається переважно за рахунок міського муніципалітету, також інколи здійснюються краудфандінгові кампанії — наприклад, саме таким чином «Скотобійня» збирала кошти на підключення електрики та води. «Вам ніколи не дадуть гроші абсолютно на все, що ви просите, — каже Юліана, — але в цілому, якщо у вас класний проєкт і чітко прописані цілі, ймовірність успіху висока. Також більш охоче фінансують команди, що вже мають досвід».
Место свободы и развития: как работает кэмпхилл
З гаражів переходимо на внутрішнє подвір’я, де влітку відбуваються відкриті заходи. Барна стійка — колишня труба вентиляції. Саме з продажу напоїв майданчик отримує основний прибуток. Поруч — схожа на дитячу халабуду хатинка з прозорим пластиковим дахом, де зберігаються залишки шампанського з літа; на стіні всередині висять яскраво-червоні крила з новорічних гірлянд. Тут несподівано затишно — у дорослих же немає халабуд, хіба що сараї та гаражі. Переборюючи бажання залишитися тут жити, виходжу назад: зараз нам покажуть першій в регіоні критий скейт-парк, що вже два роки будують сусіди Freiraum, організація Crossroads.
Скейт-парк, який збудували самі скейтери
Ще на підході до колишнього цеху з’являються перші ознаки присутності скейтерів: біля стіни розташовано кілька бетонних міні-рамп. «Можливо, це найміцніші споруди з усіх що ми самі тут зробили, — сміється Юліана, — все інше — з деревини та брезенту».
Організація Crossroads існує з 2010 року: вона об’єднує скейтерів, BMX-ерів та іншу спортивну молодь з Єни та навколишніх міст Тюрингії. Усі вони мають спільну проблему: відсутність місця, де можна було б кататися в холодну пору року та за поганої погоди, тобто приблизно шість місяців на рік.
«Культурна скотобійня» надала скейтерам таке місце: один зі старих цехів, придатний для облаштування різноманітних рамп. Звісно ж, будувати все довелося самотужки — тож упродовж останніх двох років скейтери приходили сюди після своїх основних занять і власноруч будували собі скейт-парк. Чи не лячно їм вкладати стільки часу й зусиль у приміщення, яке досі є власністю міста? Ні, адже договір оренди укладено на 99 років, і ніхто не зможе відібрати ласий шматочок землі, щойно його приведуть до ладу.
Для багатьох культурних майданчиків пандемія та локдауни поставили крапку в боротьбі за існування. Але «Культурна скотобійня» в Єні цілком успішно пережила 2020 і навіть продовжила розвиватися. Впродовж року там проходили заходи, переважно просто неба.
Нещодавно на сайті «Скотобійні» повідомили про оновлення під театральну залу одного з колишніх цехів та появу паркувального майданчику — будівельну техніку запозичили з сусіднього будівництва, а роботи учасники «Скотобійні», як завжди, провели самотужки. Тож навіть пандемія не стала на заваді перетворенню колишньої скотобійні на культурний осередок.
Авторка: Євгенія Селезньова
Фото: Сергій Безбородько
