Цивілізаційний осередок Китаю формувався в долинах рік та у межиріччях Хуанхе та Янзци, що характерно для ранніх цивілізацій, а сам ареал межує із водами Індійського та Тихого океанів. Китай прославився тяжінням до впорядкування та кількісної експоненції явищ. Отже пропонуємо поглянути на образи водного середовища, які Китай, чи не найдавніша з існуючих сьогодні культур, продукував протягом тисячоліть.

Вода, кров та рідке полум’я: субстанції, вивільнені з первісного хаосу

Космогонія Китаю починається з образу відкриття сенсорних каналів Хундуня — «Осердя Хаосу», — живого втілення хаотичного начала, на початку ізольованого від «сенсоріуму», тобто синтетичного образу світу, що виникає за посередництва чуттєвих каналів сприйняття.

Будучи осердям первісних вод Хундунь омивався морями-антиподами — Південним та Північним. Їхні божества-персоніфікаціями, Шу і Ху, сім разів просвердлили «жовтий мішок» тіла Хуньдуня, щоб покласти початок впорядкованому буттю в світі розрізнених речей. Однак розділений Хуньдунь продовжив існування в кількох вторинних іпостасях: Ді-цзяна, крилатого мішка, наповненого «кіноварним вогнем», та Ді-хуна, злого сина одного з правителів. Дослідник М. Гране розглядав коло міфів, пов’язаних із Хундунем, зокрема уявлення про первісне небо як частину нерозрізненого хаосу непроявлену потенцію виділених зі сфери змішання і відокремлених від низу Небес. Звідси серед правителів Китаю виник ритуал стрільби по «небу» — мішках зі шкіри, наповнених кров’ю. Субстанція крові, як і «кіноварний вогонь», пов’язана з образом «осердя хаосу» як збовтаної субстанції всередині космічного яйця, яке водночас саме виступає живою протоістотою.

Протосубстанція, що дала початок субстанціям води і крові, всередині Хуньдуня до розділення була абсолютно безпросвітною, а за консистенцією являла собою суспензію.

На рівні міфопоетичних метафор і символів реінтеграція сущого на якісно вищому рівні постає в образі Тай-І, «Великої Єдності», яка циклічно перебігає в кожному людському тілі, організуючи його функціонування і зосереджуючись в мозку. В тілі Єдність тимчасово розділяється, щоб укріпити кожну кістку, кожну органічну тканину та забезпечити оптимальну взаємодію. На одинадцятий місяць Єдине опочиває в палаці Ніхуань, котрий локалізується в головному мозку людини, що на думку дослідників, можливо, тотожне досягненню нірвани. На думку знаменитого Чжуан-цзи саме ця сутність управляє усім сущим.

Утілення Тай-І перебуває на пурпуровій зірці Цзивей, у місці під назвою Сюаньданьгунь, «Палац таємничої кіноварі». У персоніфікованому вигляді Тай-І виглядає як немовля із брязкальцем, яке урочисто сидить, вбране у царські шати. Брязкальце з рідкого полум’я дає червоне світло, позбавлене субстанції, та генерує звук, що поширюється світобудовою. У лівиці немовля стискає сузір’я Великої Ведмедиці, у правиці — Полярну зірку.

Субстанція рідкого вогню в міфопоетиці Китаю з’являється в іншому описі. А саме — в описі посмертного буття, коли померлі сягають Палацу Південної вершини в сяючому небі, де б’є фонтан рідкого вогню. Він слугує купелею переродження душ; тут, у його полум’ї, відбувається очищення від плоті, а очищена частка душі готова до прийняття нової форми, утілення.

«Серединна рівнина» та Потоп: повернення водного хаосу та післяпотопне впорядкування світобудови

Династія Чжоу, за гегемонії якої Китай зафіксував основні риси своєї цивілізації у відомому нам вигляді, походила від периферійної на початку групи, яка проживала в долині річки Вейхе. Саме Чжоу кинула виклик і подолала тиранію Шан-Інь, жорстокого царства, що існувало з доби бронзи, останній імператор якого за легендою любив утримувати жертв своїх забав у садах, вироблених з плоті, поміж розлитих винних озер. Зморені випарами та жаром жертви були приречені померти від такої їжі та пиття.

Рідна для чжоусців долина річки Вейхе була західніше Хуанхе — однієї з двох великих річок Китаю, «Серединної держави». Духом Хуанхе виступав Хе-бо — «дядечко річки». Це був зловісний персонаж: риба з людським обличчям, якій, як припускають дослідники, могли приносити в жертву найвродливіших дів прилеглих громад. Також вважається, що образ міг виникнути на основі реальної долі чоловіка з Тімоу, котрий вживав зілля для того, аби вільно плавати в річкових водах. І нібито чоловік зазнав таки трансформації в духа вод на восьмий раз прийому зілля. За міфами, він був вбитий або втратив око через Великого Стрільця І.

Жіночим втіленням річки Ло була Ло-шень, їй присвячена поема III століття «Ло-шень фу» авторства Цао Чжі. Інші жіночі духи населяли річку Сяншуй, у тому числі духом річкових вод була утоплениця Фу-фей, дочка першопредка Фу-сі. Повелителем річкових богів та драконів виступав Цзун-тун Хешень-чжі.

Міфологічний пласт міфів про Потоп («повернення до стану первісного хаосу») на думку дослідників належить до XI-VII століть до нашої ери, і зароджується у річкових долинах Хуайхе і Чжецзян, звідки поширюється в Сичуань. Цікаво, що за переказами, в реєстрі нещасть вже згадуваного Чжуан-цзи, потоп проходить як постійне і при цьому найбільш загрозливе нещастя. Культурний герой, що приборкав потопні сили, створив потому дев’ять священних котлів достатку та культурних знань. За легендою імператор Цинь мусив дістати один священний котел з річки Сі: якщо правитель порушував гармонію із підданими, він втрачав легітимність і котли магічним чином відлітали зі святилища.

Космогонія Китаю змальовувала боротьбу як із засухою, характерною для більш посушливої Півночі, так і Потопом, який долає напівбожественний культурний герой Юй, котрого ще називають Да Юєм, Ся Юєм, «Слідом Рептилії», «богом розливів». Він успішно підкорює стихійні сили, роблячи Серединну рівнину, центр світу в китайській космолгії, придатною для (агрі)культури. Від богів Юй отримав силу направляти самозростаючу землю сіжан, яка вивільняла від Потопного водного хаосу розливів простір, що належало розчистити і впорядкувати задля відновлення підтримуваного богами космічного порядку.

Однак батько Юя, Гунь (Кунь, «Велика Риба»), викрадач землі сіжан, був страчений на горі Юйшань за нездатність зупинити Потоп. Про ще оповідає класична конфуціанська книга «Шуцзин». Робив він це до Юя за допомогою дамб, запруд, знань черепахи, котрій була відома таємниця вод, і землі сіжань. Слід зауважити, що Юй значною мірою виступає персоніфікацією діяльності з запобігання розливам, тоді як батько має трикстерські риси, тобто архетипу шахрая, котрий за однією з версій викрадає чудесну землю сіжан. Виправляючи річкові русла, закладаючи канали та системи іригації, Юй навіть розпилював цілі гори, щоб гармонізувати течії, наприклад, розділив натроє гору, що заважала течії річки Хуанхе. В надрах йому підсвічували кабан або чорна змія, які несли в зубах сяючі перлини. Однак потіснити хаотичні стихійні сили він зміг лише до меж гори Тунбо, яка локалізується на території сучасного Хенаню. Він же виганяв з вод стихійних істот і чудовиськ, роблячи ці води придатними для людей.

Винуватцем розливів був Гун-гун, згубний бог-заколотник, ім’я якого Анна Біррел перекладає як «Суспільні роботи» (що відтак саме по собі цікаво) супротивник бога вогню Чжу-жуна. Гун-гун був духом води і міг приймати образ трилапої черепахи, а «Сановник», що прислуговував йому, втілювався у формі дев’ятиголового змія. Іншим багатоголовим та багаторуким втіленням Хаосу, який кидав виклик богам, був Чі-ю, з його химерним почтом: повелителем дощів Юй-ші (сином Гун-гуна) та Фен-бо. Цікаво, що культ Юй-ші проіснував до ХХ століття. Зображувалась ця сутність, персоніфікація сузір’я Бі, як бог у жовтих латах із драконовою чашею дощів та мечем семи зірок у руках, і навіть кокон-хризаліда. Фен-бо, руйнівне втілення вітрів, міг постати в образі комети, птаха, собаки з людським обличчям. Гун-гун, якому служили ці демонічні істоти, порушив ударом голови гору, і як наслідок світобудова перехилилась: південно-східний напрям провалився, небосхил відхилився до північно-західної сторони, а в тверді з’явились пустоти. Гори та ліси були поглинуті пожежами, а води, що вийшли, перетворили землю на океан. Цікавим аспектом цієї сутності було те, що на початку вона виступала персоніфікацією «Суспільних робіт», однак бунтує проти богів і повертає свої сили на протилежну діяльність.

Натомість супротивник цих сутностей, бог впорядкування Хуан-ді, відповідальний за появу потрібних для людських промислів і перевезень човнів, а Шень-кун заклав риття колодязів. І саме в колодязі було злито кров чудовиська Цзіань-лі («Радника Верби»). У впорядкованому космосі за приливами слідкував бог У Цзи Юй, колись — реальний чиновник. Першопредок Фу-сі, крім образу змієлюдини, поставав також в образі людини-птаха, що відповідав за появу риболовецьких сіток.

В усній традиції Сичуані це подружжя першопредків відповідальне за післяпотопне відродження людей, а Нюй-ва безпосередньо творить людей із глини. За іншими міфами, Нюй-ва, яка до всього постає дочкою бога вогню Ян-ді, потопає, аби переродитись в птаха Джінь-вей («Страж духу»). Як зазначає дослідниця Анна Біррел, написання ієрогліфу «Ва» позначає жабу. «Жінка Ва» етимологічно пов’язується також із молюсками, їхньою спіралеподібною раковиною та приписуваною здатністю до відродження. Нюй-ва належить такий атрибут як компас, давній китайський винахід, який спочатку розміщувався на поверхні воді, та функціонально пов’язаний із впорядкованим орієнтуванням у просторі. У міфі Нюй-ва обрубає ноги космічній черепасі, фіксуючи чотири сторони світопростору, а також перегороджує шлях розливу первісних вод.

Екзотика: мандрівні острови-гори, утопічні та інфернальні ділянки світобудови

Питомий численними багатствами Південних морів, Китай звертав погляд у пошуках безсмертя на східний океан, де згідно з даоським міфопоетичним образом, який всотав у себе прадавні народні уявлення, були три мандрівні Острови-гори з блаженними сонмами безсмертних: Пенлай, Фанчжан та Інчжоу. На останньому було джерело довголіття Юйліцюань, яке било з нефритової скелі, і води якого на смак були схожі на солодке вино. На підступах до нього пролягали вулканічні пасма та «слабка вода» Жошуй. Ці блаженні землі межували із нижньою столицею вселенського правителя Шан-ді, в якій розташовувався нефритовий став Яочі та било нефритове джерело прозорої води Яошуй.

Історичний імператор Цинь Ши-Хуан-ді, тиран-будівничий Великої Стіни, за легендою, будучи одержимим страхом фізичної смерті тіла, надсилав флотилії із дітьми на пошуки безсмертя серед блаженних мешканців Островів безсмертних у Східному океані. Однак діти-посланці замість «гори радості, моря довголіття» побачили в океані води, що кишіли акулами. За іншими переказами, гробниця цього імператора була штучним морем ртуті під печерною імітацією зіркового склепіння, під яким на цих «водах» й опочила мумія імператора із перлинами в роті, що символізували безсмертя.

Дослідниця Анна Біррел згадує жовті води басейну, здатні запліднювати жительок Країни Жінок, в якій знищували новонароджених хлопчиків. Інший схожий образ — Жовті джерела Хуан цюань (вони ж «обитель мороку») в інфернальних почтах Діюй.

Семіотика: гармонія протилежностей та естетика контрастів

В естетиці з образів світу виділяли категорію шанинуй («гори-води») — ландшафтні пейзажі. Мотив потоку, невловимої пари та суспензії притаманний естетичному і метафоричному сприйняттю концепції принципу Дао, що невпинно гармонізує проявлене суще. Туман, що оповив частину проявленого буття в далекосхідному живописі, та водяна пара у вигляді розпливчастої дивних обрисів хмари над великою хвилею, Канаґава-окі намі ура, виражають ідею присутності Абсолютного в проявленому бутті без пантеїстичного ототожнення із ним.

У свою чергу в топології категорія цзяншань («річки-гори») поставала в значенні країни; пристрасть до впорядкування в китайців, зокрема територій та акваторій, втілилась у назві трактату «Каталог гір і морів». А один з «великих романів» Китаю носить назву «Річкові заводі». «Хе-ту» («План ріки») натомість оповідав про видобування вогню. Фен-шуй, відоме у всьому світі мистецтво облаштування простору згідно з метафізичними уявленнями і розрахунками, дослівно позначало ідею гармонічного зв’язку «вітер і вода».

Після приборкання стихійних сил Потопу культурний герой Юй сформував дев’ять вершин, які слугували мірилом простору, огородив насипами дев’ять озер, створив дев’ять священних котлів-триног, поділив Серединну країну на дев’ять областей (Цзю чжоу) та проклав дев’ять доріг. Дев’ять зайвих сонць, що спричиняли катастрофічну посуху, були збиті Великим Стрільцем І, якому також приписують вбивство водного змія в озері Двір Злив. Відголос цього зустрічаємо в легенді про гори, які з’явились, аби приховати будівничих Великої Стіни від дев’яти сонць. У автентичному міфі дев’ять збитих світил сіли в скелі Ва Чжао («Піч Водоверті»). Інший числовий символ постає в легенді про те, що Небесну Річку (Чумацький шлях) можна перейти вбрід на сьому ніч сьомого місяця.

Династія Суй: терор та прикра розкіш на Великому каналі

Говорячи про історичну міфотворчість у контексті водного середовища і всього із ним пов’язаного, слід оповісти про танську «чорну легенду», досліджену синологом Джулією Ловелл. Вона змальовувала часи правління Ян-ді, імператора династії Суй, що правив на початку 600-х років нашої ери. Задумавши прокласти Великий канал, що мав з’єднати Північ та Південь, нову і стару столиці, та транспортувати баржами з Півдня дешевший рис, сам імператор, за переказами, настільки зловживав цим будівництвом, що це зробило його одним з найбільш божевільних та садистичних правителів у історії. Пізніші історики Китаю оповідали про це ось що: він змушував молодих дівчат, яких відбирав у поневолення, тягати Каналом уверх та вниз кораблі, але головне, на думку танських істориків, заживо поховав близько 50 000 людей на мілинах, можливо, жертви будівництву. Він наповнив Канал флотиліями плавучих палаців, човнами та кораблями у формі драконів та феніксів, бойовими та багатоярусними транспортами. На південь кораблі цих флотів нібито перетягали на мотузках із зеленого шовку. Але найбільш дивне повідомлення: для навісів використовувались вії рідкісних тварин.

Важко уявити, що з цього правда, але настільки чорна «чорна легенда» змушує думати, що правдивим може бути, до прикладу, повідомлення про полювання на світлячків задля освітлення нічних прогулянок імператора під час голоду в Китаї, коли деякі селяни вдавалися до канібалізму.

У подальшому історичний Китай зосередився на дослідженні зовнішніх акваторій, і сталося це у визначальний час, що на лічені десятиліття передував епосі Великих географічних відкриттів Заходу.

Династія Мін у Південних морях та зміна планетарного балансу

Роль династії Мін для Китаю виявилась визначальною через перехід до самоізоляції опісля бурхливих морських досліджень, в час, який виявився вирішальним для зміни балансу цивілізаційних сил. І цей контраст значною мірою закономірний для Китаю. Саме тоді Китай і Захід розійшлись у «великій біфуркації» (або «великій дивергенції») на перетині XV–XVI століть. Після дипломатичних місій та плавань 1405–1433 років під керівництвом адмірала Чжен Хе (1371–1435), євнуха-мусульманина, правителі Мін вирішили відмовитись від морської експансії та перспектив світової гегемонії, яку на той час не зуміли б утримати. Тобто саме пізньосередньовічний Китай раніше португальців і Колумба здійснив безпрецедентні морські експедиції. З часів імператора Юнле (1402–1424) династія Мін розбудувала шість флотів з кораблів довжиною в 60 метрів, які везли шовки, фарфор та яшму до Кореї та Японії, Південно-Східної Азії та Нусантари, Індостану та Ланки, Близького Сходу та Східної Африки, і могли сягати, як іноді припускають теоретики, невідомо чиїх ще берегів.

Кораблі-скарбниці збирали на своєму борту дипломатів із найрізноманітніших країн світу. Вся ця масштабна експлорація могла б потіснити розрізнену морську навігацію флотів правителів Заходу. Однак попри успіхи експедицій адмірала Чжен Хе, правителі Мін чинили утилітарно, коли, керуючись принципом «посилювати стовбур, обрізати гілки» припинили експедиції, засекретили результати, демонтували «золоті флоти». Цим вони відтягнули черговий династичний переворот, який через кілька століть після жахливих потрясінь і криз здійснили маньчжури, що в свою чергу правили до переламного ХХ століття. А також — відкрили шлях радикальній зміні балансу планетарних сил внаслідок морській експансії Заходу, передбаченої ще Сенекою. І Захід мав власний погляд на Світовий Океан та його значення.

У той же час, упродовж століть розгорталась масштабна колонізація китайськими громадами острівних архіпелагів Індійського та Тихого океанів, тут утворювались потужні торгівельні мережі. Дослідники, відштовхуючись від повідомлень європейців із Зондських островів, припускали, що китайці могли сягати північного краю ще «закритого» Австралійського континенту. А в 1770-х роках практично водночас із постанням Американської республіки китайські колоністи заснували низку суверенних федеративних режимів із прямою демократією у районі Борнео. Однак до 1880-х років ці починання були зламані нідерландськими колонізаторами. А континентальна династія Цин, програвши Опіумні війни, вдалась до спроб модернізувати свій флот лише між 1860–1890-ми роками, вже під безпосереднім впливом Заходу.

Водне середовище в очах давніх культур між Атлантичним та Індійським океанами

Автор: Кирило Степанян

Ілюстрації: Катя Березовська


Використана та рекомендована література:

Ловелл Дж. Великая Китайская Стена

Биррел А. Китайские мифы

Королев С. Китайская мифология

Хатчинсон С., Хоукінс Л. Океани

Вильчек Э., Шурц Г., Вейле К. История человечества: Значение Тихого и Индийского океанов. Индонезия.