Вогонь відігравав дедалі важливішу роль у людській культурі з часів раннього палеоліту, коли їжу почали готувати на вогні, а в стоянках та житлах запалювати вогнища. Протягом неоліту, епохи металів та античності творилося коло міфів, пов’язаних із різними аспектами «одомашнення» вогню, і водночас оформився культ домашнього вогнища — його головного вмістилища. Як змінювався протягом тисячоліть цей центральний елемент будь-якої оселі — розглянемо в цій статті.
Міфологізація домашнього вогнища, зародження культу
Виключна роль вогню та його використання відображені в міфології багатьох народів світу. Якщо міфи про кузні Гефеста-Вулкана та пов’язаного з ним племені циклопів-ковалів актуалізували аспект приборкання вогню, яке уможливило появу ковальської справи та технологій, то образи еллінської Гестії та римської Вести втілювали первісну Богиню-Матір в іпостасі хранительки домашнього вогнища. Веста була відповідальною не лише за благоустрій кожного житла, а й за поширення священного вогню разом із новими поселеннями-колоніями, що черпали його зі святилищ весталок, які його й підтримували. Так само й на честь Прометея під час Ігор елліни передавали естафетою факел із священним полум’ям — даром титана, а згодом образ Прометея став символом технічного прогресу. В давньому Ірані, згідно зі вченням зороастризму, вогонь вважали сакральним, вбачаючи в ньому знак присутності Творця — Агура Мазди. Послідовники індуїзму шанують бога Аґні, що уособлює вогонь і як вишнє стихійне начало, і як будь-яке багаття або вогнище. У Китаї особливо цікавим є образ дев’яти Сонць, котрі опустилися на скелі й були відомі як Ва Чжао, «піч водовороту» — горнило, в якому сполучаються сила моря і жарка піч з розплавленими залишками палива. Коли ж в області Великого Степу утворився культ Чингісхана, його родовий вогонь був вивищений над всіма духами вогнищ. За однією з версій — перший вогонь був висічений самим Чингісханом і роздмуханий його дружиною.
Від палеолітичних вогнищ до античних опалювальних систем
У печерах Оріньякської культури (Франція) знайдені скульптурні зображення і малюнки пізнього палеоліту, які відтворюють образ хранительки вогнища. Такі зображення знаходять повсюдно. Згодом виникли родові поселення із помешканнями та ширились дольмени (бретонське «стіл-камінь») із внутрішнім простором, утвореним вертикальними кам’яними блоками та горизонтальними балковими плитами. Для обігріву в центрі влаштовували вогнище: воно мало обрамлення з каменю, слугувало приготуванню їжі, освітлювало житло. Дим витягався через отвори покрівлі.
В Середземноморській цивілізації ще за доби бронзи, приблизно з 1700-х років до н. е., були відомі та розвинуті системи центрального опалення та водопостачання — від «мінойського» Криту через посередництво ахейців вони були перейняті еллінами. В палаці Кноссосу під підлогою було влаштовано спеціальну залу, де розміщувались особливі циліндричні конструкції, які під час розведення вогню нагрівалися та передавали тепло підлозі, обігріваючи приміщення.
В свою чергу, перейнявши від еллінів складну систему підігріву підлоги, римляни удосконалили її. В римській цивілізації вона відома як гіпокауст («підігрів знизу»). Часто ця система встановлювалась у термах, а також у палацах і віллах. Для урбаністичної культури римлян характерними будівлями були палаци та одноповерхові домуси, які будувалися за схемою: атріум — центр житлового простору — двір-перистиль, який слугував центром родинного життя — триклініум або трапезна зала. Така ж структура характерна для палацових будівель. Система їх опалення складалася з паливної камери та встановлених у стінах каналів для проходження теплого повітря, яке надходило у простір стовпчиків між двома рівнями підлоги.
Західне Середньовіччя: від замкових вогнищ до кахляних печей
У середньовічних замках, де головним приміщенням була велика зала, вогнище споруджувалось у центрі, огороджене стінками, зверху — димовідвідний ковпак, який направляв дим у трубу, що вела на дах. Палили дровами на металевому стрижні всередині каміна. Їжу ж готували в котлах, підвішених на ланцюгу з-під ковпака, або ж смажили великі шматки м’яса, іноді цілі туші. Такі каміни викладались з каменю, пізніше — з цегли.
Закриті каміни, що споруджували лише в небагатьох палацах і замках, мали форму виступаючого навісу, який спирався на колони або консолі-кронштейни. Дим виходив у димар, який виступав із зовнішньої поверхні стіни. Власники замків відводили кухні цілі окремі приміщення. У монастирях кухні були розташовані окремо, аби уникнути ризику пожеж. Каміни могли мати й більшу кількість вогнищ для приготування страв. Середньовічні каміни мали ще й декоративну функцію: в окремих камінних залах приймали гостей, зберігали зброю, знамена, військові та мисливські знаряддя, трофеї тощо. Так, у замку герцога Беррійського потрійний камін займав усю торцеву стіну. Кожне відділення тут було завбільшки як невеликий двоповерховий будинок. Прикрашений він був галереєю із ажурною балюстрадою, трьома арками, готичним мереживом. Однак більшість камінів були менших розмірів, хоча оздоблені прикрасами і розписами.
У XIV столітті у багатьох власників замків з’явилися кахляні печі, які обігрівали приміщення шляхом накопичення тепла і поступового віддавання його внаслідок процесу конвекції.
Сходи та драбини: історія архітектурної думки, спрямованої вгору
Модерні часи: від цегельних камінів та димарів до електричних камінів
Нові технології виготовлення цегли, основного матеріалу для складання камінів і димарів, з’являються у XV-XVI столітті. В епоху ренесансу це дозволило майстрам із спеціальних фасонних цеглин виготовляти димові труби із орнаментальним оздобленням. Каміни вважалися предметом престижу, особливо встановлений у будинку димар, який міг мати розмаїті форми відповідно до модних у той час стилів. Наприклад, використовували античний мотив у незвичайній формі: димарі набували навіть вигляду античних саркофагів із архітектурними елементами — пілястрами, колонами, маскаронами, профілями. Портали камінів будували з мармуру та граніту й оздоблювали декором, мозаїкою, різьбленими прикрасами над камінними дошками.
Скупчення продуктів згоряння без витяжки загрожувало здоров’ю людей, і тому почали використовувати спеціальні ковпаки, через які відводився дим. У містах над вогнем споруджували вогнестійки труби. Самі ж вогнища могли розміщувати не лише в центрі приміщення, а в будь-якій його частині. Димар прокладався в стіні.
За доби Людовіка XIV оздоблення камінів набувало неймовірно пишних, вигадливих і химерних форм: їх прикрашали мушлями, гірляндами, позолоченою ліпниною, фігурами. Камін стає важливою частиною декору кімнат. Камінні полиці і простір над ними оздоблювали, наприклад, пишною рамою, прикрашеною гірляндами та орнаментом, в яку встановлювали бюст. Ансамбль довершувався бароковим ламаним фронтоном. У Версальському палаці камінна полиця прикрашена елегантними завитками, мушлями, а простір над каміном займає дзеркало у вигляді вікна.
Димовий канал або димохід — один із найважливіших пристроїв для пічного опалення та камінів, тобто для створення природної тяги відведення продуктів згоряння. Камін же конструктивно являє собою модифіковану піч із димарем, призначення якої — обігрів приміщення.
У XVIII столітті американський винахідник граф Румфорд вперше встановив, що більш висока і вузька камера забезпечує кращу віддачу тепла. Сконструйована ним обтічна форма горловини каміна дозволяла холодному повітрю захоплювати продукти згоряння і направляти їх у димохід. Це дало можливість вбудовувати камін всередину стін, а не прибудовувати до них. Всі, хто грілися біля такого каміну, отримували однакову кількість тепла.
Згодом набрав популярності стиль, що імітував античні зразки, зі стриманими формами, очищеними від декоративних пишнот і надмірностей. Повернулися чіткі, лаконічні пропорції та лінії, співмірність, характерна для еллінської естетики. Тому й труби на дахах відводилися подалі від карнизів, ховались за парапетом. Самі каміни конструктивно вужчають, а труби видовжуються — аби покращити тягу. Наприклад, президентська резиденція у Вашингтоні вінчається куполом і портиками з чотирьох сторін, тому димові труби приховані під дахом, хоча частково і помітні ззовні.
Були поширені стоякові димові труби для камінів, які розміщувались вздовж бічних стін, один під одним на кожному поверсі.
Шотландський архітектор Роберт Адам для оздоблення камінів використовував неокласичні мотиви декорування, давні орнаменти, такі як меандр. Камінна полиця спиралася на карниз. Обидві сторони оздоблювали масками, головками жіночих фігур, гірляндами. Цей стиль відомий як «стиль Роберта Адама».
Карнизи камінів часто прикрашали годинниками, вазами та статуетками. Над карнизом розміщували дзеркала.
Решітки топок, що забезпечували доступ повітря, необхідний для того, аби дрова могли повністю прогоріти, теж являли собою розмаїті художні вироби.
У ці часи увійшли в ужиток камінні атрибути різноманітної конструкції: щипці для перегортання дров, спеціальні виделки для ворошіння деревини, щітки з довгими ручками, совки для чистки топок, пристрої для роздмухування вогню, кочерга для розбиття вугілля, відерця для вугілля, які згодом замінили решітки або ящики. Пізніше встановлювали спеціальні решітки, які давали можливість споглядати полум’я і водночас захищали від попадання вугілля на підлогу.
Протягом 1800-х років каміни починають відливати з чавуну і фарбувати. Зростав рівень конструктивної стандартизації, проте оздоблення мало стильову варіативність — у XIX столітті існувала велика кількість «псевдостилів», що використовували мотиви готики, бароко та ренесансу, часто змішуючи їх в еклектичному поєднанні. З’явилися решітки-колосники, які встановлювали всередині паливної камери для більш рівномірного прогорання дров. Були розповсюджені багатокутні або круглі ковпаки з теракоти на підставках.
Наприкінці XIX та на початку ХХ століття формується і стає модним стиль модерн (ар-нуво), в якому оздоблюють численні інтер’єри, зокрема й каміни.
Сучасні конструктивні рішення
Після Першої світової війни поширилися масляні, газові або електричні обігрівачі, які виготовляли у формі камінів. Проте справжні каміни не втрачали популярності, особливо в заміських помешканнях, віллах.
Дуже зручними були вугільні обігрівачі, які не потребували димової труби і оздоблювались у розмаїтих стилях. Загалом у ХХ столітті каміни набули спрощених форм і нового дизайну, до прикладу — модерністські каміни у стінних нішах. Труби почали виготовляти з нержавіючої сталі: вони були простіші для встановлення, бо не потребували фундаменту та були легшими за цегельні. Каміни з водяної сорочкою в наш час встановлюють у вітальні. Всередині них розміщено ємність, яку підключають до системи опалення, а дрова в каміні підігрівають воду в контурі, що поступає в опалювальну систему. На початку XXI століття стали доступними димоходи з керамічних шамотних труб — надійні і довговічні. Сучасні технології дозволяють виготовляти скляні димоходи, які повністю виключають корозію та не вбирають вологу.
Сьогодні каміни поділяються на кілька типів: англійський (закритий), альпійський або швейцарський (відкритий) і напіввідкритий (прибудований), камін Румфорда, камін з водяною сорочкою. Як паливо використовують дрова, вугілля, газ, біопалива.
Окремо слід оглянути електрокаміни, позаяк вони є найбільш виразним переходом від усталеного типу камінів із відкритим вогнем. Завдяки розвитку електричного обладнання джерело тепла стало можливим розмістити у кімнатах багатоповерхових споруд. Статистично електрокаміни сьогодні найпоширеніші, їм можна надати практично будь-якої дизайнерської форми, облицьовувати мармуром або деревом. Таким чином, цей тип камінів вписується як в класичний, так і в сучасний, і навіть футуристичний стиль інтер’єру.
Шлях, початки якого лежать у культі домашнього вогнища, сьогодні привів до його приховання і навіть появи камінів, які приховують або заміняють вогонь як безпосереднього джерела тепла, хоча багато хто надає перевагу «класичним» камінам.
Авторка: Віра Степанян
Іллюстрації: Катерина Цвентух
Література:
- Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х томах
- Ботвинник М, Коган М., Рабинович М. Селецкий Б. Мифологический словарь
- Бирелл А. Китайские мифы
- Бартенев И, Баташкова В. Очерки истории архитектурных стилей
- Крейго К. Как читать архитектуру
- Ираклион / Достопримечательности / Кносский дворец
- Шесть древних сооружений, которые до сих пор влияют на нашу жизнь
