Міське середовище доволі різноманітне і неоднорідне. Поруч з великими будівлями часто розташовані менші, різної форми й призначення. Про різновиди МАФів читайте у матеріалі Віри Степанян.

Ще за доби Ренесансу виникають ідеї вдосконалення міського простору, на цю тему пишуться численні трактати. В цей же час живопис отримує дедалі більш реалістичну перспективу, і з часом живописні міські панорами починають з’являтися безпосередньо в міському, сакральному та житловому просторі (найчастіше в інтер’єрі — на фресках, полотнах тощо), поглиблюючи його сприйняття.

У сучасних історичних містах задля збереження культурної спадщини намагаються об’єднати старі форми та історичні фрагменти із новою структурою. Наприклад, у країнах Балтійського узбережжя можна зустріти нову будівлю, в яку вмуровано кам’яний рельєф; у Венеції — вмуровані у стіни будівель фігурно викладені гарматні ядра; у центрі Софії підземний перехід зберігає стіни і вежі давньої фракійської Сердики, і відтак у систему сучасних функцій залучені справжні руїни: в нішах експонуються фрагменти археологічних знахідок. Такі поєднання надають особливої емоціональної глибини та підвищують культурне значення міського ландшафту.

Телефонна будка у пустелі Мохаве

Середовища більшості урбанізованих просторів містять одразу кілька пластів, що існують на власному ритмічному рівні. Ключовим для естетичного сприйняття є архітектурне та предметне наповнення, яке в повній мірі забезпечує міський дизайн. Серед міських об’єктів також є обладнання різноманітних систем обслуговування та функціонального призначення. У формуванні та забезпеченні цього тла задіяні комунально-господарські служби (благоустрій, освітлення вулиць, електропостачання, утилізація); торгівля та довідкові служби (кіоски, павільйони, торгові автомати, інформаційні та банківські термінали, рекламні стенди, білборди, електронні панелі та екрани); зв‘язок (телефони-автомати, поштові скриньки); безпека та водопостачання (водокачки, гідранти); меблі публічного користування (лавки, столики); обладнання дитячих майданчиків у житлових кварталах, парках, скверах); транспортні навіси на зупинках, комплекси зупинок; світлофори, дорожні знаки; автомобільні заправні станції та автостанції; обмеження функціональних зон (огорожі, ворота, ґрати, бар’єри між тротуарами і проїздами); монументальна декоративна скульптура (стели, обеліски, вази, урни) та інші об’єкти. Найбільш мобільний вид міського середовища — це прикрашання міста під час особливих подій та свят. Все це повинно бути органічно пов’язане з архітектурним фоном і підтримувати культурні та естетичні норми. Тобто міську просторову архітектуру доповнюють невеликі споруди, а також об’єкти функціонального та естетичного призначення так звані малі архітектурні форми (МАФи), які, поділяються на декоративні, утилітарні та атрактивні (експозиції, інсталяції, технічне обладнання оглядових майданчиків та атракціони. При цьому парки атракціонів можуть містити не лише компактні, але й колосальні за розмірами об’єкти.

Ландшафтні малі архітектурні форми

Комплекс міста як неприродне середовище, заселене постійно, вимагає надання людям безпосереднього дотику до природних середовищ, за необхідності — включення зелених насаджень, розбиття парків тощо. Як приклад, можна згадати незамінні «легені» Нью-Йорку — Центральний парк. Для декоративного оздоблення саду або парку в дизайні ландшафту основними елементами стають паркові скульптури, арки, павільйони, декоративні млини, колодязі, садові меблі, басейни, фонтани, світильники тощо. Поняття ландшафту з’явилося у новий час, коли паркові ансамблі створювались архітекторами, скульпторами, садівниками. Парки бувають як природні, так й уподібнені архітектурним формам: сади-лабіринти, формова та навіть «скульптурна» обрізка дерев та кущів тощо. Так скульптура перетворює парк на невелике «зелене місто», його алеї — на вулиці, де статуя або ваза займають своє місце згідно із задумом. Існують меморіальні ансамблі, де ландшафт організований таким чином, аби відокремити архітектуру від скульптури: кожна з них одночасно формує свій власний простір. Щоб мистецький витвір функціонував, йому необхідно володіти силою образного впливу. Скульптура, наприклад, має не зливатися з природою, не губитися у світло-кольоровій атмосфері, вигідно виділятися у зелені, або підпорядковуватися архітектурним законам. У цьому контексті можна згадати експеримент П. Пікассо 1967 року, метою якого було подолання техніцизму в метало-скляній архітектурі саме абстрактною формою — 15-метровою композицією перед хмарочосом громадського центру в Чикаго.

Пабло Пікассо, Daley Center, Чікаго, 1967 рік

Якщо скульптор намагається щось розказати про призначення будівлі, то вдається до виокремленої з простору скульптури (образно-фігуративної або більш абстрактної), і тоді на фасадах, у нішах, на фронтоні або верхівці дахів з’являються «статуї — оповідачі», завдяки яким ми дізнаємось про призначення. Подібний архітектурний декор і скульптура і є одним з ключових видів мікроархітектури. Примітним є приклад, пов’язаний із трагедією історичного минулого — комплекс, в якому архітектура і скульптурна пластика створюють складний монумент «Дитячий пам’ятник миру», створений за проєктом художників Кадзуо Кікуті та Кійосі Ікебе, який включає у свій простір також частину міського оточення. Його зведено в 1952 році в хіросімському меморіальному «Парку миру» (спроєктований Кендзо Танге), закладеному на випаленій землі після вибуху атомної бомби в Хіросімі. Садако Сасакі увічнена в статуї з журавликом-орігамі в руках. Паперові журавлики в Японії здавна пов’язані із символікою пам’яті, життя та смерті.

«Дитячий пам’ятник миру». Кадзуо Кікуті та Кійосі Ікебе

Основними ознаками розвиненого японського садового мистецтва є використання каміння, гальки, піску, невисоких рослин, об’ємних кущів, асиметрії в композиції. Саме японський сад розбито біля будівлі ЮНЕСКО у Парижі. Існують різні типи цього садового мистецтва: сухий сад (пейзаж з каменю і морської гальки); піщаний; сад з моху (акцентує увагу на фактурі та її відтінках); сад води (водойма з острівцями і мостиками, кам’яними пагодами, ліхтарями); сад каменю (композиція з вертикальним каменем та високими насадженнями, кам’яним ліхтарем, який є невід’ємним елементом малого саду і часто використовується у сучасній ландшафтній архітектурі); чайний сад, в якому зводиться спеціальна архітектурна споруда, пов’язана із культом чаю тя-до — чайний будиночок.

Японський сад біля будівлі ЮНЕСКО, Париж

Декоративним оздобленням садів і парків, крім скульптурних прикрас і композицій, є садові або паркові басейни з низьким кам’яним обрамленням — так званий водний партер. Фонтан — це свого роду симбіоз культури і води: влаштований так, що вода б’є з джерел у різні боки. В залежності від того, яке обладнання використовується, фонтани поділяють насамперед на кольорово-динамічні, статичні, танцюючі. Ліхтарі в парках слугують для освітлення та являють собою архітектурний об’єкт, розміщений на березі озера, біля входу та в багатьох інших композиційно важливих точках. Альтанки та павільйони важливо розміщати в місцях, де вони набувають найбільш виразного вигляду — поряд із кам’яними острівцями, низькорослими соснами тощо. Садові хвіртки та паркові ворота і огорожу виготовляють суцільними або наскрізними. Мостики зустрічаються з більш складними формами: криволінійні (зигзагоподібні), або напівкруглі; критими, на яких можна сховатись від дощу; існують мостики-кладки з камінням, кущами, ліхтарями. Паркові меблі надають завершеності садові, тому мають бути комфортними і надійними, але при цьому можуть бути переносними, поєднуваними із загальним парковим дизайном. Лавка або зручний столик завжди створюють чудову атмосферу для спільного відпочинку та спілкування.

Тимчасові споруди

Малі архітектурні форми у вигляді так званих тимчасових споруд — це одноповерхові конструкції допоміжного та утилітарного призначення (кіоски, павільйони): торгового, соціально-побутового, культурного. Кіоск — слово запозичене у XVIII столітті з французького kiosque, за іншою версією, з німецької, і в свою чергу — з османської та перської мов. З минулого століття кіоск був подібний альтанці міських парків, однак в Помпеях археологами розкопано кіоск з функціями подібними до сучасних — місце продажу «швидкої їжі».

Османський кіоск, Константинополь

Коли на пострадянському просторі протягом 1990-х років приватні підприємці почали відкривати власний бізнес кіоск усталився як типове приміщення відносно невеликого розміру (площею від 5 до 20 квадратних метрів), зазвичай у вигляді контейнеру із металевим каркасом, , і в який неможливо було потрапити клієнтам на відміну від торгових точок павільйонного типу із самообслуговуванням, що стали дедалі більш популярними в наступні десятиліття. Кіоски слугували не лише для роздрібної торгівлі друкованою продукцією, сувенірами, канцелярськими виробами, але також для надання довідкових послуг, продажу квитків тощо (каса).

Функціонально близькими об’єктами є комп’ютерні термінали для отримання інформації та проведення розрахунків —платіжних операцій та банківських розрахунків, інформаційних довідок тощо. Не можна не згадати і павільйонів із ігровими та азартними автоматами.

Урбоекологія - міст між міським і природним

Павільйон — найчастіше це критий простір, призначений для торгівлі та інших послуг, площею від 5 до 60 квадратних метрів. Має порівняно компактний об’єм у системі інших будівель єдиного комплексу (торгівельного, спортивного, ботанічного саду тощо). Може бути частиною і палацового та навіть сакрального комплексу, мати вигляд квадратної, багатокутної споруди із самостійним дахом. Виставкові павільйони зводять спеціально — на час експозицій, під час організації виставки на її території. У цьому випадку для зведення павільйонів використовують найновіші конструкції, будівельні матеріали, одночасно експонуючи нові досягнення техніки та мистецтва. Комплекси на транспортно-громадських зупинках — це споруди, які можуть бути як кіоскового, так і павільйонного типу.

Будівництво міст для «чайників»

Великими вигодами для міста обертається будівництво одно- та багатоповерхових автостоянок, які насправді є доволі складною конструкцією, бо потребують забезпечення вентиляцією, захист від ґрунтових вод тощо. Але такі паркінги стають ще зручнішими, якщо над ним розташований невеликий вуличний кафетерій або сквер. Заправні станції, розвиток яких припадає на 1920-ті роки, це також часто комплексні сервіси: на більшості АЗС присутні магазини, закусочні, мийка, банкомати тощо.

Малі архітектурні форми, призначені для дітей

Обладнання для дитячих майданчиків створює умови для атрактивного та активного відпочинку. За різновидом дитячі ігрові комплекси поділяють на два основних види: для дому та для вулиці. А також за віковими категоріями: для молодших дітей — гірки, лабіринти, пісочниці, гойдалки; для доросліших — обладнують спортивне знаряддя на основі класифікацій груп рухів: обертання, качання, балансування тощо. Матеріали для виготовлення таких комплексів різноманітні: дерево, пластик, нержавіюча сталь. Збірні конструкції, які найчастіше починають використовувати — найкращий варіант, тому що легко демонтуються, переоблаштовуються та перевозяться. Сучасні дитячі ігрові майданчики мають бути в першу чергу безпечними: менше металевих конструкцій (взимку вони вкриваються льодом; іржавіють); багатофункціональними (розвивають фізичні та інтелектуальні, творчі здібності); різних видів — спортивні знаряддя, гойдалки, сітки, ігрові замки та машини тощо; їхній дизайн має бути розвиваючим навички, естетичним, привабливим, гармонійним за рахунок органічно поєднуваних але яскравих об’єктів.

Серед дитячих атракцій слід згадати кілька найбільш цікавих. 1982 року Пентес придумав дитячий ігровий лабіринт, який згодом дуже популяризувався у світі. Його головними елементами стали батути, гірки, сходи, сухий басейн тощо. У 2010-ті роки з’явився мобільний ігровий лабіринт, який встановлювався на причепі автомобіля та переміщувався в інші міста. У Данії, в місті Біллунні 1968 року з’явилась така безпрецедентна атракція — справжнє втілення дитячих конструкторських мрій, як Леголенд з приблизно 45 мільйонів «цеглинок» конструктора «Лего». Автомобілі та інший транспорт тут рухаються вуличками та каналами, працюють підйомні крани на «будівництвах». Тематичні зони розмаїті, відповідні до лінійок конструктора, направленого на розвиток дитячого потенціалу.

Берлінський світовий годинник

Обов’язковим елементом, що збагачує міське середовище, є вказівник часу: поруч із цифровими табло цей елемент у вигляді великого годинника знову стає традиційним. Як вимірювач часу в світському просторі міст такий годинник починає поширюватись приблизно у XIII столітті. Яскравими взірцями подібного механічного чуда, яке в Середньовіччі актуалізувало також астрономічний час, є празький Орлой або дрезденська Вежа Зіммера. Пізніми прикладами є відомий Біг-Бен або Берлінський світовий годинник. Уваги заслуговує показовий щодо устрою дрезденський вуличний шафовий годинниковий механізм на вулиці Гауптштрасе.

Міське середовище як особливий комплексний світ зі здебільшого чітко означеними елементами складається з кількох вимірів: світ культури й естетичного впорядкування та збагачення, групування просторових і пластичних форм, та функціональні споруди. Естетизація останніх є фактором, який гармонізує та згоджує співіснування великої та малої архітектурної форм у міській забудові.

Авторка: Віра Степанян