Люди здавна почали шукати причини тих чи інших явищ, використовуючи знаки, що пояснювали їх, і більшість вироблених символів й у ХХІ столітті продовжують позначати певні речі та події, виступаючи інструментальним засобом пізнання сенсів і закономірностей всесвіту. У значенні таких звичних нам фігур, як коло, хрест, хвиляста лінія, піраміда і лабіринт розбиралася Віра Степанян.

Cимвол — це сигнатура і шлях, що несе для людини прихований сенс

Протягом усієї історії людства формувалась багато в чому універсальна мова символів у вигляді скульптурок, жертвоприношень, абстрактних знаків, понять, предметів тощо. У найпростішій інтерпретації символ (від грецького symbolon — знак, розпізнавальна ознака) виникає тоді, коли людина намагається свою уяву про речі, події виразити у вигляді спрощених знаків. Згодом вони ставали все більш багатоплановими, породжували нові взаємозв’язки, продукували глибоке осмислення світу в різний спосіб. Таким чином, символ — це сигнатура і шлях, що несе для людини прихований сенс.

Згадаємо кілька фундаментальних архетипів, відомих практично будь-якій людській спільноті на різних етапах становлення.

Вертикаль символізує життєві сили зростання (Світове древо, Дерево Життя), з’єднання неба і землі (зіккурати), тоді як горизонтальна лінія — то символ більш статичної чи хаотичної основи (земні й океанічні поверхні та глибини), з отже — стихійної родючості землі. Комбінація вертикальної та горизонтальної лінії утворює хрест, який вказує на стійкість. Хрест — це поєднання творчого початку з нерухомим; образ світу та чотирьох його сторін. У християнстві — найважливіший знак віри, і вже 2 000 років продовжує бути впливовим символом.

Коло — один з найдавніших таємничих символів цілісності простору і часу, незбагненності вічного витоку за їхніми межами. У тривимірному вигляді коло стає кулею або сферою. Приміром, сонце, що забезпечувало життя, отримало солярний культ, світилу приписували як цілющу, так і руйнівну силу, яку несуть посухи. Відомі кам’яні колеса зі спицями, на котрі вставали і, залежно від розміщення спиць, визначали положення сонця. Плем’я сіу, наприклад, за допомогою таких коліс розраховувало проведення ритуалів — танець сонця та інші. Коло символізувало безкінечний циклічний біг часу. Уроборос, змія, що кусає свій хвіст (алегорія вічності та цілісності), з’єднується із символом духа, що обертався у самому собі; час по колу повертається в ту ж саму точку. Давні єгиптяни вважали свою країну центром землі, картина світу в них зображена у вигляді плаваючого в океані зовнішнього кола, наступне кільце оточувало чужоземців всередині, а над зображенням височіло сонце. До кола входили символи 41 знамені областей і стилізований малюнок землі Нілу.

Ще в доісторичний період мегалітичні культові споруди були пов’язані між собою прямими лініями, як наприклад, у Данії і Швеції. Вікінги приблизно тисячу років тому будували фортеці у вигляді круглих будівель, оточених валом, які називають треллеборгами, широко відомі споруди такого типу є в скандинавському місті Треллеборг.

Місяць — універсальне мірило, одне з основних світил життєвих ритмів у багатьох культурних традиціях. Люди найдавніших часів позначали магічне значення і силу фаз місяця. Ніч була мірою часу, знак півмісяця пов’язували з фазами місяця. Численні явища космічного походження орієнтувались на ритм місяця, а спостереження за ним використовували для створення календарів.

Cимволи багатьох народів, що жили далеко один від одного, подібні між собою

Символи багатьох народів, що жили далеко один від одного, подібні між собою. Розглянемо символіку автохтонних племен обидвох Америк, тому що саме тут понині живе велика кількість племінних культур із своїми мовами та уявою про всесвіт.

Усі предмети, а також лінії, квадрати, хрести, кола тощо, наповнені тут глибоким смислом і кожен має своє значення. У майя світ був поділений на чотири сторони з крайніми точками, в яких росли священні дерева. Вони утворювали квадрат: схід — червоного кольору, північ — білого, захід — чорного, а південь — жовтого. Кукурудза (маїс) — головний продукт споживання, теж мала символічний характер. У центрі квадрату із чотирма областями Всесвіту у майя росло святе дерево капок, яке пов’язане із світовою віссю. Його порівнювали з чотирма опорами, що підтримували небо: гілки тягнулися до неба, а плоди його скуштувала перша людина Аном. А квадрат світу племені чорті — це вівтар з чотирма чашами, ритуальним столом, на якому стоїть хрест, що являє собою містичне перше дерево —«зелене дерево достатку». Воно володіє надприродною силою: допомагає рослинам рости, викликає дощ, сприяє родючості землі. Чотири камені вівтаря символічно повторюють чотири дерев’яні хрести на чотирьох дорогах, що ведуть до поселення. Дерева осипають їжею з метою гарантії родючості землі. І сьогодні своє значення дерева не втратили: вони є показниками стану навколишнього середовища, життєвого простору, а також виконують магічну функцію на святкових обрядах.

Інки вважали чотири області світу центром Всесвіту, а центральний храм у місті Куско — «пупом землі», поклонялись богині Місяцю (Мама Кілья) і богу Сонця (Інті); сама назва їхньої держави носила назву «Чотири сторони світу». Стіни храму Сонця та покрівля були криті листами золота, у центрі було розміщено овальний диск із променями, що символізував первинний дух: у цьому блиску була закладена глибинна духовна ідея. Інки збудували столицю із зображенням ягуара в плані, що був символом моці та сили. Спеціальні колодязі покликані були вловлювати астрономічні явища, тому гори, названі Інтіхуатана — «місце, де прив’язується Сонце». Магічне місце — долина ріки Вількамайю (Урумамба) вважалося дзеркалом небес: потойбічний світ і земний, небо і земля були єдині, а ріка розмежовувала світи живих і мертвих.

Цивілізації Америк зводили пірамідальні культові споруди не лише на вершинах гір, а й в умовах сельви. Квадрат і вівтар, якщо спроєктувати їх на небо, перетворюються на піраміду, а штучна гора символічно виражає зв’язок чотирьох сторін світу з підвищеним центром. Отже, це вівтар — символ Священної гори як місця зустрічі неба і землі, основа якої на землі, а боги живуть над вершиною.

 Для північних американських племен центр землі розташований у скелі, що символізує міцність, незмінність, довготривалість. Місце стає ритуальним — «куполом землі». Висічене на скелях у Аризоні зображення у вигляді чоловічої фігури, в якої одна рука має вигляд звивистої лінії (лабіринту), а друга — у вигляді спіралі — являло образ шамана, що вказував дорогу в потойбічний світ. Такі стилізовані міфічні зображення зі спіралями замість рук та нескінченно звивистою змією часто зустрічаються в якості візерунків на тканинах та вазах І–VІІІ століття перуанської культури Моче.

Найдавніший символ спіралі, один з найабстрактніших, зустрічається у найрізноманітніших куточках світу:

  • на зображеннях наскельних у Зімбабве,
  • на кам’яних історичних надгробках,
  • у християнських храмах,
  • на кам’яних спорудах у Північній Європі та багатьох інших місцях.

Філософ Геракліт (550–480 роки до н. е.), висунувши тезу «Все тече, і ніщо не залишається незмінним», насамперед мав на увазі безперервний потік виникнення, перетворення і зникнення. Течія або потік — універсальний символ родючості та життя у його розвитку, ходу часу, повторного виникнення, оновлення, переродження та нового народження. Він постійно змінюється і водночас залишається незмінним, тому і понині точаться дебати відносно цього символічного знаку. Математик Б. Мандельброт вивів з природи речей особливу фрактальну геометрію і так звану «множину Мандельброта».

Одним з найдавніших символів є лабіринт — своєрідна алегорія життєвого та ініціатичного шляху людини з його перепонами та манівцями

Одним з найдавніших символів є лабіринт — своєрідна алегорія життєвого та ініціатичного шляху людини з його перепонами та манівцями. Прикладом може служити знаменитий Єгипетський лабіринт: фараон Аменемхет ІІІ у 1800 році до н. е. звів гігантський погребальний храм з трьома тисячами камер, що нагадували лабіринт. Спіралі слугували картами підземного світу, що вказували душам шлях. Захисний символ чакра-вайюха забезпечує захист при народженні дитини, описаний в давньоіндійському епосі «Магабгарата». Вирізані з дерену лабіринти для танців на Британських островах, що знаменували прихід весни були призначені для розваг та святкувань. Лабіринт згодом стає основою для створення садово-паркових мейзів (лабіринтів-головоломок) з живоплоту. Виникнення його пов’язане ще з античним світом: Ісидор Севільський (VІІ століття) описував ці конструкції у своїй енциклопедії «Етимології». Серед християнських аналогів особливо вражають лабіринтові символи готичних соборів, які викладалися кольоровим камінням, керамічною плиткою та іншими декоративними матеріалами. Отже, тут лабіринт — це символ шляху, самої церкви, алегорія смерті і відродження.

Вам буде цікаво: Лабіринти та мейзи. Розмаїття в часі та просторі

Ми вже помітили, що символи є архетиповими та універсальними: наприклад, дощова хмара означає родючість, сонце — життя. Звернімося до цікавого реліктового явища — таємничих петрогліфів, давніх наскельних малюнків, які зустрічаються по всій території землі. Чи не найдавніші з них — малюнки мешканців обох Америк: двадцять тисяч петрогліфів знайдено на території від Аляски до Каліфорнії. Часто петрогліфи вирізьблювались на скелях простим знаряддям; це були астрономічні, міфологічні, шаманські символи. Розфарбовувались вони природними барвниками. Зображення були пов’язані з місцем, де жерці здійснювали свої заклинання, спілкувалися з духами, їхні священні місця до наших днів тримаються в таємниці корінними мешканцями Америки. У штаті Аризона (США) на петрогліфі представлений цілий світ: знаки Сонця, Місяця, зірок, рогатих тварин, змії, людини. Посеред Доломітових гір (Італія) в долині Валь-Камоніка знайдено 40 000 наскельних зображень бронзового та залізний періодів. Французький археолог Марсель Оме в 1950 році в долині Амазонки (Бразилія) відкрив велику яйцеподібну кам’яну глибу завдовжки 100 метрів, висотою30 метрів, яка мала назву Педра-Пінтада, що перекладається з португальської як «розмальований камінь».

Важко навіть дати перелік основних видів істот, які набули ознак універсальних символів. Для прикладу, візьмемо два види: змій, відомих усім народам планети, та коней, які пізно освоєні ізольованими від інших ареалів автохтонними культурами, до прикладу, корінними народами Америк.

Змія у багатьох народів є символом оновлення, відродження, цілительства, знань, родючості. Звивисті зміїні лінії вказують дорогу в потойбічний світ. Зміїний пагорб —земляний вал, що має довжину близько 405 метрів, в поперек 6 метрів, висотою 1,5 метри, побудований у І столітті до н. е. в штаті Огайо називають Токхій — страж сходу. Люди з народу хопі впевнені, що це найбільше утворення у світі змій і що поселення їхнє охороняє змія.

Культове значення ще за палеоліту, до одомашнення виду, мало зображення коней, що вміли, як вважали мешканці того часу, вибивати з-під землі животворні джерела, чи навіть рухати Сонце. У кельтів білий кінь мав символічний культ; у германців це символ бога Вотана; з конем культу Посейдона пов’язані знамениті події Троянської війни, а елліни античності скидали білих коней — жертву Посейдону — у море, зокрема такі жертвоприношення відбувалися в Чорному морі. Аерофотозйомки вказують, що у графстві Ворикшир серед рослинних хащів схований у глиняному ґрунті «Червоний кінь» довжиною 64 метри. На кельтських монетах І століття до н. е. зображені сонце і кінь — символи родючості і життя. В Англії на полях і пагорбах є сім зображень білих коней, їхні контури глибоко прорізані. Знаменитий кінь, вирізаний на зелені близько Аффінгтона, що між Лондоном і Бристолем, у «Долині білого коня» має розмір 112 метрів. Перша писемна згадка датується ХІІ століттям у «Книзі чудес». Землею володів монах Годрик, як написано в реєстраційній грамоті — поблизу місцевості, званої всіма «пагорб білого коня».

У мешканців американських прерій був звичай наносити символи на круп коня і на вершника: таке розфарбування є свого роду інформацією про дії вершника, його емоційний стан — маркування у вигляді знаків удачі, скорботи, зцілення; коло означало, що він бився в оточенні ворогів тощо.

Звернімось до антропоморфних символів. Давні культури, формуючи власне середовище в поєднанні із природним брали за основу силу візуального впливу. Ще з 210 року до н. е. дійшла до нас «теракотова армія» імператора Цинь Ши-Хуанді, тіло якого поховане в гробниці площею 2 квадратних кілометри, залите ртуттю в саркофазі у вигляді корабля. Зверху було насипано мавзолей заввишки 43 метри, будували його близько 700 000 людей протягом 30 років, а для символічної охорони імператора вибудована була ціла армія із 7 000 глиняних воїнів з бойовим знаряддям і кіньми. Кургани зустрічаються в багатьох місцях Китаю: до прикладу, один з них має 4 метри висоти, шахта глибиною 20 метрів веде у склеп, де з 168 року до н. е. покоться останки померлої, які вже більше 2 000 років залишаються неушкодженими. Шовкове знамено покрито символами підземними та небесними і, що цікаво, такі ж символи і такі ж погребальні кургани з магічною символікою характерні окрім багатьох культур Євразії також для корінних мешканців Америки. Археологи ввели термін «маунд», що відповідає поняттю «курган», яких на території США знайдено більше ста тисяч. Зв’язок померлих та антропоморфної образності загалом із розмаїтою символізацією сил всесвіту, (кільця та сфери, світила, сонячні квадриги, змії, штучні образи гір і насипи тощо) є виключно тісним. У житті народів племені натчес, —згадував голландець Ле Паж, який вивчав їхню культуру, — божественним правителем був Велике Сонце, резиденція його розміщалась у храмі на пагорбі, а навпроти — курган з прахом його попередника. Коли помер брат Великого Сонця під час ритуалу за участі всіх придворних будівля храму перетворилася на гробницю, потім була спалена, а на цьому місці насипано курган.

А чого вартують геогліфи плато Наска — зображення на землі довжиною понад 4 метри найрізноманітніших форм. Американський археолог Пол Козак, пролітаючи над плато Наска площею 500 квадратних кілометрів, побачив зображення дуже великих розмірів: павуків, риб, ящірок, 145-метрову мавпу з хвостом у вигляді спіралі, птаха кондора з розмахом крил 122 метри, зигзагоподібних ліній, спіралей, прямокутників, що нагадували злітну полосу. Пол Козак разом з німецькою археологинею, дослідницею геогліфів, доктором Марія Райхе (яка перша почала боротьбу за те, щоб ці малюнки були визнані історичними пам’ятками і яка стала однією з найвідоміших особистостей у Перу) зробили сенсаційне відкриття: у день літнього сонцестояння сонце зайшло за горизонт на кінці однієї з ліній, можливо це давній астрономічний календар. Американський дослідник Джим Вудмен висунув власну теорію, що інки будували повітряні кулі з гарячим повітрям і пускали їх до Сонця з померлими вождями. Він демонстрував зображення таких об’єктів на малюнках глиняного посуду і плиток, а також знайдену дуже міцну тканину. Вчений вважав, що такі малюнки могла створити цивілізація, яка вміла літати, і на практиці намагався змайструвати повітряну кулю за доступними місцевій цивілізації технологіями. Малюнки з плато Наска в 1994 році внесені у список світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Вчені міста Дрезден, звідки родом Марія Райхе, продовжують досліджувати геогліфи за допомогою комп’ютерного моделювання, вони зможуть більше дізнатися про творців культури Наска і, вірогідно, розшифрувати її символи.

Авторка: Віра Степанян

Иллюстрации: Катя Березовская

Сходи та драбини: історія архітектурної думки, спрямованої вгору

Архитектура масонства: от Храма Соломона до Одесской Биржи