Сучасна урбанізація — які ризики та перспективи вона відкриває для українських міст? Як громади працюють із збільшенням бюджетів, що з’явилися внаслідок децентралізації, які перспективи постсоціалістичних міст у найближчі десятиліття? На ці питання шукали відповіді на дискусії «Тенденції розвитку та нові виклики сучасних міст» в рамках Фестивалю ідей 2018. Пропонуємо скорочений переказ думок урбаністів.

Єгор Власенко, директор освітньої програми CANactions School for Urban Studies

Заїждженою тезою останніх років стало те, що понад 50% людей живе у містах. Коли говоримо «місто», уявляємо, як воно має виглядати у просторі і з чого складається. А які асоціації виникають із позаміськими територіями? Раніше існувала система економічного планування, в якій було планове будівництво. Зараз ми говоримо про те, що з’являється багато зацікавлених сторін і необхідність залучати більше гравців.

Але у підсумку неясно, на кому тримається система територіального розселення. Ми багато говоримо, що треба орієнтуватися на місцеву територіальну громаду. В той же час не завжди зрозуміло – чим ці люди між собою пов’язані? Ми живемо в цифрову епоху і можемо мати набагато більше спільного з людиною, що живе за тисячу кілометрів, ніж з тими, хто ділить з нами сходову клітку. Це змушує задуматися, чи досі актуальні уявлення про форми міста і соціальний зміст тих спільнот, які його населяють.

Існує модна парадигма, яка говорить, що існує певний креативний клас, який сприяє появі у містах нових сучасних просторів. Між містами з’являється конкуренція за цих «кращих і розумніших» людей. Проте орієнтувати стратегію розвитку великого міста на те, щоб конкретному представнику вищого середнього класу було комфортно у певному районі – це дивно. Є ризик надто захопитися цією ідеєю і побачити довготермінові стратегії, які тільки до цього зводяться.

Ще одна тенденція — дерегуляція. Держава намагається скинути свої повноваження вниз. Але нижче падати вже нікуди. У житловій сфері в результаті все звелося до того, що от, мовляв, ви володієте майном, то і володійте. Якщо дерегуляцію будуть інтерпретувати так, тоді виникає питання щодо колективних дій. Є різні бачення того, наскільки люди можуть взаємодіяти, не знищуючи середовище існування. З однієї сторони ми віддаємо повноваження вниз, з іншої – цей низовий рівень дуже сирий і несформований, бо не йде мова про усталені спільноти. То на що ми тоді розраховуємо?

Звісно, процес залучення мешканців це круто, але свідчить про те, що у системі виборної демократії щось не так. Бо знову виникає потреба звертатися до стихійної маси людей.

Марина Крячко, ландшафтна дизайнерка ArtGeo, Харків

Нещодавній звіт Світового банку каже, що в нас в Україні продовжується урбанізація, з іншої сторони там є дані, що 80% наших міст насправді скорочуються. Тож зараз нам доводиться говорити про розвиток міст в умовах скорочення їхнього населення.

У найближчі 10 років буде збільшуватися відмінність між українським містами. Якийсь період, приблизно півстоліття, вони розвивалися в ситуації, коли і форми управління, і норми були ідентичні та дуже жорсткі. Часто люди приїжджали з одного міста в інше і не знаходили там відмінностей. Львів, Харків, Вінниця — однакове озеленення, схожі будинки, абсолютно однакова систему шкіл. Тому в найближче десятиліття буде наростати індивідуальність українських міст, кожне буде розвиватися саме по собі.

І добре, якщо система норм буде розмита. Це загострить конкуренцію між містами і цьому треба максимально сприяти. Натомість протиставлення «місто-село» в останні роки стає неактуальним, бо в селі нерідко живе міське населення, яке обрало таку форму роботи чи відпочинку. А от парадигма «місто-країна» гостріша. Держава намагається нав’язати систему норм, місто опирається. Крім того, відбувається позитивний процес передачі грошей на місця, і в цій ситуації буде зростати важливість експертної спільноти у кожному місті. Якщо ця спільнота при адекватній міській владі отримає можливість впливати на рішення, це дасть багато переваг місту.

Ми проводимо дослідження в Харкові, пов’язані з житлом і житловими районами. Харків достатньо щільне місто — у нас цей показник майже як у Мюнхені, але якраз площа вулиць, що зайняті під приватні будинки, у місті найбільша. Тобто найбільше не кварталів, не мікрорайонів, а приватного сектору, і він продовжує рости. А от у мікрорайонах з будинками на 5, 9 та 12 поверхів щільність різко знижується. Люди роз’їжджаються, замість сім’ї лишається одна-дві людини. З районів панельної забудови зник клас вище середнього. Він виїхав, його стиль життя з цими територіями не перетинається.

Максим Крамар, представник Archiclub, Вінниця

Актуальна проблема для українських міст — запозичити щось з Європи і не до кінця зрозуміти, для чого це. Беруть якісь фантастичні форми і переносять в Україну. Чому? Бо в містах з’являються гроші, а якщо немає професійної спільноти, бажання щось реалізовувати, до кінця не розуміючи, згубне.

Зараз з’явилося багато урбаністів з кардинально різними поглядами. З однієї сторони – це люди, які були в середовищі давно — планувальники, архітектори. А є соціологи, математики, географи, які по-іншому сприймають міський простір. Вони сильно себе проявляють, намагаються вплинути на ситуацію в містах. Часто у них позиція – ви вже неправильні, а ми зараз правильні. Вони кажуть: «А ми нікого не питали, ми зробили так, як вважаємо за потрібне». Архітектори натомість говорять: «Нам питати інших незручно, ми хочемо просто проектувати». Проте і перші, і другі намагаються побудувати комфортний простір. Бачення схоже, але є поділ на хороших і поганих. Колись були великі проектувальні інститути, фахівці знаходилися в середовищі, спілкувалися з колегами. Зараз люди, яких ніхто ніколи не бачив, знаходять клієнтів і самі щось проектують, не комунікуючи ні з ким. Це дискредитує професію.

За гроші які з’являються від дерегуляції, мери міст роблять те саме, що і в Радянському Cоюзі робили — фарбують паркани, перекладають плитку. Вони не всі були в Європі і не знають, що є інші варіанти облаштування простору і нові підходи до міського дизайну.

Записала Христина Петрик