Бетон — один із найрозповсюдженіших будівельних матеріалів, ба навіть більше — це друга після води найуживаніша субстанція на Землі. З бетоном пов’язана історія не тільки найновішого періоду світової архітектури — його знали від найдавніших часів. Але цікавить нас не тільки та не стільки історія, скільки концептуальна складова матеріалу.

Історія походження

Історичних прелімінарій не уникнути. Де та хто вперше використав бетон, невідомо. Але знайдені зразки, створені в IV тисячолітті до нашої ери шумерами. Активними користувачами матеріалу були древні римляни. Бетон застосовували для доріг, житлових і храмових будівель, але після падіння Римської імперії рецепт виготовлення матеріалу втратили.

Перехід на новий рівень — 1861 рік, тоді почалося промислове використання залізобетону. Цей матеріал спростив і пришвидшив будівництво. Але, крім практичної сторони, важлива естетична. З’являлися споруди, де бетон не просто матеріал, а елемент формотворчості, як ось римо-католицька парафіяльна церква Сен-Жан де Монмартр у Парижі Анатоля де Бодо. У її високих гострих арках відчувається вплив готики, витончене переплетення залізобетонних конструктивних нервюр підкреслює чіткий та виразний малюнок склепіння, але бетон не імітує камінь, а проявляється як самостійний матеріал, тому будівля читається як маніфест сучасності, хай і з відсиланням до традицій.

Далі — більше, бо залізобетон стає матеріалом не тільки масового будівництва, а й виразом естетичної позиції. Архітектори-візіонери створювали залізобетонні споруди екзотичних форм. «Нема причини проєктувати звичайні та прямолінійні будівлі, — говорив один із найвизначніших піонерів новаторської архітектури Оскар Німеєр, — бо з бетону можна створити майже будь-яку поверхню».

Попри те, що занепокоєння шкодою бетону екології та здоров’ю людей зростає, він залишається одним із найпопулярніших матеріалів. Зокрема, його активно використовують для 3D-будівництва: зводять мости, та житлові будівлі, ось як у Нідерландах.

Концептуальні будівлі та будівничі

Мабуть, одним із найвідоміших промоторів бетону був Ле Корбюзьє. Цей матеріал присутній у майже сімдесяти п’яти його проєктах, починаючи з ранніх робіт. Ле Корбюзьє — «творець» бруталізму. В одному з листів він пригадував, що ідея необробленого бетону, beton brute, виникла під час створення марсельської Житлової одиниці. На будівництві працювали вісімдесят підрядників, а для споруди потрібна була така величезна кількість бетону, що про обробку поверхні навіть не йшлося. Архітектор вирішив залишити «брутальність» — beton brute. Це словосполучення прижилося і зрештою бруталізм оформився в окремий напрямок.

Серед класичних прикладів втілення концепцій Ле Корбюзьє — вілла Савой у Франції з фокусом на тактильній експресивності бетону, котра наштовхує на асоціації з первісною чистотою. Його пошуки як прихильника ідеї про архітектуру як поезію втілилися в монастирі Сент-Марі-де-Ла Туретт, а також у каплиці Нотр-Дам-дю-О, — обидві у Франції.

Необроблений бетон цього монастиря надав йому схожості зі спорудою, витесаною з каменю. «Сент-Марі-де-Ла Туретт повертає борг форми та властивостей матеріалу Ле-Тороне, цистеріанському абатству XIII століття. Попри те, що це бетонна будівля, її матеріал концептуалізований як аналог каменю, новий камінь, який дешевший та простіший у користуванні, ідеальний для будівництва після занепаду ремесла… Необробленість матеріалу формує спіритуальну природу простору та націлює розум на сприйняття монастиря як сакральної будівлі».

Здатність бетону набувати будь-якої форми, стала основою «П’яти відправних точок архітектури» Ле Корбюзьє: стовпи-опори, вільний фасад, відкрите планування, стрічкові вікна та відкритий дах-тераса.

Інший адепт бетону — Френк Ллойд Райт. Його перший бетонний будинок — храм Єдності в Америці, вважають першим модерністичним будинком, бо архітектор об’єднав нову естетику з новим будівельним матеріалом — залізобетоном. «Новаторський дизайн, творче використання внутрішнього простору, оригінальні рішення практичних потреб (звукоізоляція та інсоляція) зробили храм Єдності одним із перших важливих архітектурних досягнень нового століття. Архітектор не маскував зовнішньою обробкою бетонні стіни та залишив фактуру, не намагаючись зробити з бетону ерзац-камінь» [1].

Багато творів Ллойда Райта були б неможливі без залізобетону, зокрема, Будинок над водоспадом (Америка), який є композицію з бетонних терас і вертикальних поверхонь з вапняку, розташованих на сталевих опорах просто над водою, чи музей Соломона Р. Гугенхайма (Америка), що нагадує мушлю із заскленим внутрішнім двориком у центрі.

Але, крім власне конструктивних особливостей, неординарним був підхід до їхнього оздоблення споруд. «Ми взяли бетонний блок і перетворили його на живий об’єкт, чия краса та текстура перегукується із текстурою дерев, посеред яких він стояв», — казав Френк Ллойд Райт. «А як щодо бетонного блоку? Він був найдешевшою (і найбільш потворною) річчю у світі. Він жив на задвірках архітектури, як імітація природної поверхні. Що ж можна з ним зробити? Блоки, нанизані на сталеві стрижені, що формують особливу загальну структуру. Чому б цьому не стати новим етапом сучасної архітектури? Це може бути довговічно, благородно та красиво».

Наслідком стали так звані «текстильні» блоки — нестандартної кубічної форми, порожнисті, через отвори зверху та знизу їх нанизували на арматурні стрижені. Властиво, через особливість конструкції, ці блоки й назвали «текстильними», хоча, за іншою версією, до назви спричинилася їхня фактурна поверхня. Для блоків потрібно було значно небагато цементного розчину, їхня поверхня мала охайний вигляд і сприймалася як декоративна площина. Райт перетворив бетонні блоки на естетичний маніфест.

Але були й мінуси. Теоретично, щоби відливати блоки, не потрібно було жодної кваліфікації, але на практиці, відлиті некваліфікованими працівниками, блоки низької якості треба було переробляти. Крім того, арматура, на яку були нанизані блоки, через кілька років іржавіла й розвалювалася. Тож на практиці ідея виявилася не надто практичною.

За експресивну легкість будівель бразильська преса називала Оскара Німеєра поетом бетону, а його пошуки естетичних можливостей залізобетону сильно вплинули на архітектуру пізніх років XX та ранніх XX століття.

Зламавши вивірені кути модерністичних будівель, архітектор сміливо підійшов до форми, використовуючи пластичні можливості залізобетону. Цей матеріал став його улюбленим, оскільки уможливив створення будинків, що, наче летять, долаючи силу тяжіння. Оскар Німеєр не сприймав розповсюдженої думки, що форму диктує функція, на його думку, «форму диктує краса», і краса для нього полягала, перш за все, у природних, пливких, вигнутих, органічних формах.

Він згадував: «Мене не приваблюють ані прямі кути, ані прямі лінії, тверді та негнучкі, створені людиною. Мене приваблюють плавні, чуттєві вигини. Вигини, які я бачу в горах своєї країни, у звивистості її річок, у хвилях океану та на тілі коханої жінки. Криві складають весь Всесвіт, вигнутий Всесвіт Ейнштейна… Мене приваблювала крива — вільна, чуттєва крива, запропонована можливостями нових технологій, яка водночас нагадувала поважні старовинні барокові церкви… Я свідомо нехтував прямим кутом і раціоналістичною архітектурою, створеною креслярською лінійкою, щоб сміливо увійти у світ кривих і прямих ліній, які пропонує залізобетон… Цей навмисний протест виник із середовища, в якому я жив, з його білими пляжами, величезними горами, старовинними церквами в стилі бароко та красивими засмаглими жінками» [2].

За проєкт кафедрального собору (Бразилія) архітектора нагородили Прітцкерівською премією з архітектури. Отримуючи її, Німейер сказав: «Моя архітектура йшла за давньою логікою краси, котра головує над обмеженнями конструктивної логіки». Конструкція собору — зразок гіперболічної геометрії, котру також застосовував Гауді. Ця будівля стала однією з найважливіших в архітектурному ансамблі столиці країни.

Авторка: Анна Золотнюк


Джерела:

  1. Concrete Planet: The Strange and Fascinating Story of the World’s Most Common Man-Made Material by Robert Courland
  2. Niemeyer, Oscar. The Curves of Time: The Memoirs of Oscar Niemeyer. London: Phaidon