Тут кожна людина має право на гарячу воду, опалення взимку та черепичний дах, право помилятися та право нічого не розуміти. Головна валюта прив’язана до келиха пива, а серце мешканців – до янгола на центральній площі.


Кожен несе відповідальність за свою свободу. Свобода – це здатність мріяти. Відповідальність за свободу – це відповідальність за свої мрії.


Це не вигадана країна, що існує лише у чиїйсь фантазії. Це – республіка Ужупіс (українською — Заріччя). В 1997 року група митців проголосила створення концептуальної республіки на частині території Вільнюса – зі своїм урядом, гімном, гербом, прапором та Конституцією. З тих пір Ужупіс назначає своїх послів по всьому світу (в тому числі в Африці та Вірменії). Аби стати ужупійцем, навіть не обов’язково перетинати якісь умовні кордони країн. Достатньо відмовитися від кордонів у своїй голові, щоб бути вільними. І, звісно, відчувати за це відповідальність.

Під час Kyiv Art Week був представлений проект «Ужупіс: відповідальність за свободу». «Відповідальність – це умова свободи, — коментує куратор проекту Костянтин Дорошенко, — митець відповідальний за свій талант і ця відповідальність часом жорстока. Для кожного творчого вираження потрібні зусилля, тому що своєю роботою, словом – ти завжди звертаєшся до когось ще. Кожна творчість діалогічна, навіть якщо єдиний твій респондент – Бог або Беатріче».

Рудоволосий чоловік на знак згоди розмахує прапором Ужупіса – полотном з намальованою  долонею та отвором у ній. Одна з традицій Республіки зобов’язує всіх державних діячів час від часу дивитися крізь цей отвір на світ, щоб побачити його з нового боку, і хоч ненадовго перестати бути такими серйозними.

Ужупіс: бесіда про митецьку республіку та свободу

Ми поспілкувалися з послом Ужупіса в Україні, а за сумісництвом – художником та режисером Федором Александовичем:

Про шкоду серйозності

Кожна держава – не лише Ужупіс! – це так чи інакше гра. З орденами, медалями, поштовими марками, зі своїми послами та урядом. І якщо почати сприймати це занадто серйозно – вважай, програв. Ужупіс – це акт іронії, вакцина проти серйозності.

Про політику Республіки

Досвід Ужупіса в Україні стане можливий лише коли люди перестануть серйозно ставитися до якихось речей на всіх рівнях. Це оздоровить суспільство. Адже Ужупіс – це іронія до винагород, грошей, законів. Вони переоцінені, тоді як найвища цінність – це людські відносини і сама людина. В республіці панує кордоцентризм: немає нічого більш значущого за людину. Хіба що її мрії.


Найвища цінність  – це людські відносини і сама людина


Про користь ревнощів

Єдина річ, до якої ужупійці відносяться серйозно – це Конституція. Її написав Томас Чепайтис 1997 року, і зараз це один із найвідоміших текстів. Історія створення, звісно, менш відома, хоча заслуговує на увагу. До Томаса в гості прийшов друг-художник та почав залицятися до дружини Томаса (зауважимо: вона була дуже красивою жінкою). Аби якось його відволікти, Чепайтис почав вигадувати текст Конституції. Допомогло.

Про способи трактування Конституції

Кожен пункт можна трактувати дуже довго, в цьому й краса. Візьмемо навмання, Пункт 12: «Собака має право бути собакою». В цьому великий сенс – бо ніхто не здатен відібрати в неї це право, не може змусити бути кимось іншим. Пункт 1. «Кожна людина має право жити поруч з річкою Вільняле, а Вільняле – текти поруч з людиною». Це пункт про свободу, як у виборі місця для проживання, так і у виборі тих, хто житиме поруч з тобою. «Кожна людина зобов’язана пам’ятати своє ім’я». Якщо пам’ятаєш своє ім’я, пам’ятаєш хто ти – все не безнадійно. Щонайменше, ти знатимеш, як до себе повернутися.

Ужупіс: бесіда про митецьку республіку та свободу

Про одну з найстабільніших валют світу

В Ужупісі одна з найстабільніших валют світу – євроужас. Він прив’язаний до вартості келиха пива. І якщо спочатку він коштував 10 центів, то зараз один євроужас – це чотири з половиною центи: саме стільки коштує келих ужупійського пива. Обміняти гроші можна лише на території Республіки.

Про хорошу і погану сторони Ужупіса

Хороша сторона – янголи і митці. Але і погані сторони є. Як і люди: не всі ужупійці хороші. Ось дві постаті. Постать перша: Тадеуш Альфонс Гатчинський. Польський поет, який проживав в Ужупісі . Він відомий не лише своїми віршами, а й тим, що не помітив, як сталася Друга Світова війна. Тоді пив багато і писав, а якось дивиться: всюди руїни. Питає – що в вас було?! Війна. Ще він заснував театр «Зелений гусь», прекрасний театр.

Другий ужупієць хотів стати священником, потім був музикантом. Віддав маєток бідним і хотів змінити людство на краще, а воно не взяло і не змінилось. Це польський граф, який володів Ужупісом. Коли пішов у політику, взяв собі ім’я Фелікс Дзержинський. Є і погані ужупійці.

Про те, на чому все тримається

Все тримає ідея, більше нічого не здатне. Тримає думка, а не фінанси чи територія. Та навіть самі фінанси – теж ідея. Ти починаєш друкувати гроші, а це певний офорт, який роздруковується. Ужупіс – це ідея про свободу бути собою, та більше, напевно, про готовність прийняти цю свободу, і зрозуміти, що вона передбачає відповідальність, а не вседозволеність.

Ужупіс: бесіда про митецьку республіку та свободу

Про те, як мрія змінила фізичну реальність

Стаття 32 Конституції Ужупіса проголошує «Кожен несе відповідальність за свою свободу». Свобода – це здатність мріяти. Відповідальність за свободу – це відповідальність за свої мрії. Ужупіс теж колись був мрією, богемною мрією. Тільки ця мрія отримала свої кордони і своїх послів. Але з якою відповідальністю все це створене!

Текст: Оксана Грушанська