Я осмотрел
подземный мрамор станций,
Я осязал
руками чудеса…

(Уривок з вірша МЕТРО 1935 р. Осіпа Количева)


Метро – це окремий світ: рельєф, станції, потяги – усе не як нагорі. Зрідка воно виходить назовні – але й там зберігає свою відособленість та зачаровує особливою архітектурою – адже тут відсутній екстер’єр, лише інтер’єр під велетенською товщею землі.

Спускаючись у метро, людина ніби зустрічається з уявним Хароном, що має перевести її через Стікс, а жетон – символічна плата за це. Тому архітектори та інженери, будуючи станції, намагаються всіляко приглушити це відчуття потойбіччя у підземному просторі – не забуваючи при цьому і про утилітарні складові, такі як організація пасажиропотоку, надання індивідуального вигляду кожній станції, забезпечення належної циркуляції повітря та інші.


Метро – підземне дзеркало Міста.


 

А ще метро – це ідеологія і реклама; релігія та політика; мистецтво та контркультурні прояви під час звичної штовханини дорогою на роботу та додому, які роблять підземку острівцем справжньої демократії, адже тут усі рівні. Метро – підземне дзеркало Міста.

Вже півтора століття підземка є невід’ємною частиною мегаполісів, і як напрочуд дієвий спосіб розвантажити від транспорту міські вулиці – і як складова культурного життя, з виставкам, спектаклями, перформансами, модними показами та зйомками кінофільмів. А деякі станції навіть стали самостійними витворами мистецтва – як, приміром, станція Паризького метрополітену Арз-е-Метьє (фр. Arts et Métiers, в перекладі з французької — Мистецтва і ремесла).

Свою назву станція Arts et Métiers отримала по розташованим поруч Національній консерваторії мистецтв і ремесел та однойменному музею. У 1994 році завдяки бельгійському художнику Франсуа Шуітену станція набула вигляду підводного човна з творів Жюля Верна, витримана в стилі стімпанк).

Station Arts et Métiers
Station Arts et Métiers1
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow

Як же виникла ідея спорудження такого дороговартісного і незвичного транспорту?

Спостерігай за природою: як усе починалося

Батьківщиною першого метро була Великобританія. В середині XIX століття, коли історія підземки тільки починалася, там була добре розвинена мережа залізниць: зі столичних вокзалів курсували потяги в усі сторони острівної частини імперії.

Однак лондонський міський громадський транспорт був далекий не те що до ідеалу – навіть до елементарної зручності. Вулицями повільно курсували кінні екіпажі, а поїзди, що привозили пасажирів до Лондону, не доходили до Сіті – ділового центру.

Населення росло: щоранку величезний людський потік прямував з передмість на роботу, а вечорами – назад. Батьки міста давно вже ламали голови над тим, як вирішити проблему з міським транспортом та розвантажити вулиці.

Думка створити транспорт під землею народилась у слушний час: надійність та відносну зручність саме такого сполучення переконливо продемонстрував відкритий у 1843 році тунель під Темзою.

Він і став першою сходинкою в історії метро, що ґрунтувалося на винайденому в 1814 році британським інженером французького походження Марком Брюнелем тунелепрохідному щиті – одному з найбільш ефективних засобів метробудування взагалі.

Ідея виникла при спостереженні за морським молюском-шашілем, що пробурював своєю раковиною отвори в уламках затонулих кораблів: 1818 року було отримано патент на механічну копію такого «черв’ячка».

7 станцій, 33 хвилини та 30 тисяч пасажирів: як запустили першу в світі лінію

Метро в сучасному для нас вигляді розробив лондонець Чарльз Пірсон, який в 1846 році представив свій проект Королівській комісії у справах столичних залізниць.

У 1853 році була створена компанія North Metropolitan Railway Co, а в січні 1860 року, із значним запізненням через фінансові негаразди, на Істон Сквер був проритий перший тунель.

10 січня 1863 року о 6 годині ранку відбулася головна подія в історії метробудування – запуск першої 3,6-кілометрової лінії метро, яка з’єднувала Фаррінгдон-стріт та Паддінгтон. На лінії було 7 станцій, поїздка тривала 33 хвилини.

На відкриття станції зібралося мало не все місто. Вагони мали газове освітлення – за повідомленнями «Дейлі Телеграф», настільки яскраве, що можна було без зусиль читати газету. В день відкриття шість вугільних локомотивів, наповнюючи тунель димом і парою (парову тягу замінили електричною лише 30 років потому, в 1890 році), тягнули чотири вагони. Відправлення відбувалося кожні 15 хвилин: в підсумку поїзди зробили 120 поїздок в обидві сторони, та перевезли за цей час 30 тисяч пасажирів!

Попри деякі незручності для пасажирів, новий транспорт перевершив усі очикування – і того ж 1863 року було вирішено побудувати в Лондоні кільцеву лінію довжиною 30 км. Вона відкрилася 1 жовтня 1868 року, і перетиналася з першою гілкою на станції South Kensington – так що вперше з’явилася можливість пересісти з однієї підземної траси на іншу.
Електрифікація, ескалатори та карти-схеми: хронологія подальшого розвитку

Першою електрифікованою гілкою метро стала, знову ж таки, лондонська лінія City South, офіційно відкрита 4 листопада 1890 року: тоді принц Уельський вперше здійснив підземну подорож від станції King William Street до станції Oval. До речі, використання електрики було не єдиною революцією в розвитку метрополітену: ще одним значним нововведенням стала поява в 1911 році ескалаторів, які вирішили проблему великих черг біля входу в метро та замінили тісні й незручні ліфти.

Також цікавою була перша транспортна соціальна ініціатива – низькооплачувані працівники мали право на використання спеціальних дешевих поїздів до шостої ранку.

London
London news
«District Line Train», 1934, британський митець Cyril Power
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
 

Не одразу з’явилася і звична для нас різнобарвна схема метрополітену. Як і, власне, метро, своєю появою вона зобов’язана британцям. До початку минулого століття лінії лондонського метро будували різні компанії, кожна з яких, природно, прагнула розрекламувати свої послуги. Розібратися в лініях по розрізненій інформації, розміщеній на неодноманітних текстових листівках, було справжнім квестом.

Проблему вирішило видання в 1908 році схеми Альберта Стенлея, лорда Ешфілда, яка об’єднала всі 8 ліній лондонського метро в єдину мережу. Для зручності кожну лінію позначили власним кольором. І попитом ця перша схема користувалася просто шаленим: лише за рік було продано 6 мільйонів примірників. Перша схема у вигляді карти з’явилася вже в 1931 році, і хоча її автор, Гаррі Бек, за свою роботу отримав копійки, сьогодні вона вважається класикою поліграфічного дизайну та досі використовується як основа для усіх схем сучасного метрополітену.

Курйози та дива: «станції-привиди» та власне метро Королеви

В історії будівництва та експлуатації підземки було чимало курйозних моментів. Як ми вже зазначали, чимало ліній нецентралізовано будували різні фірми, що призвело до виникнення в метро Лондону десятків так званих станцій-привидів (ghost stations). Деякі з них певний час використовували, а потім закривали через непотрібність, інші навіть не відкривали. Про них існує безліч міських легенд, як кумедних, так і сповнених всіляких жахіть. Зокрема, побутує міф, ніби королева Єлизавета ІІ має власну станцію метро.

Зараз деякі занедбані станції віддають під облаштування галерей, готелів і навіть ресторанів.

Має лондонська підземка і свій логотип (the roundel). Він являє собою червоне коло, перекреслене горизонтальною лінією синього кольору. Цей символ був створений тільки на початку ХХ століття, в 1908 році, коли відбулося об’єднання метрополітену. Він зображений на усіх рекламних плакатах метро, яких за сто років було створено, мабуть, більше тисячі різновидів, в тому числі за участі багатьох відомих художників.

History of the Roundel, Tube Map, Johnston Typeface
ВоспроизведениеPlay
Underground; the way for all
14. 1915-speed-by-alfred-leete
15. 1921-charles-paine-for-the-zoo-book-to-regents-park-or-camden-town
16. 1925-summer-sales-quickly-reached-by-underground-mary-koop
17. 1927-smelling-the-riches-of-london-by-frederick-charles-herrick
18. 1928-bicyclism-the-art-of-wheeling-science-museum-nearest-underground-station-south-kensington
19. 1934-the-aldershot-command-searchlight-tattoo-by-andrew-power-a-pseudonym-for-sybil-andrews-and-cyril-power
20. 1935-austin-cooper-visit-the-royal-deer-park-by-underground
21 . 1941-a-womans-job-in-war-women-raliway-porters-wanted-for-london-transport
22. 1948-welcome-to-london-bienvenue-a-londres-london-1948-olympic-games
23. 1980-a-return-trip-to-the-tower-and-a-single-for-my-wife
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
 
Лондонське метро офіційно називається London Underground, проте в народі його звуть The Tube – тунель, труба.

Цю розмовну назву підземка отримала практично на початку своєї історії, після будівництва перших тунелів глибокого закладення, які мали форму вузького циліндра. І не дарма: на плакатах, присвячених 150-річчю підземки було зазначено, що The Tube поєднує колишніх, теперішніх і майбутніх лондонців.

«Keeping London Moving For 150 Years» («Рухаємо Лондон вже 150 років») – один з багатьох творів, присвячених 150-річному ювілею лондонської підземки


The Overground Underground Northern Line
ВоспроизведениеPlay

Текст: Наталія Марків-Буковська


Джерела:

  • The Subterranean Railway: How the London Underground was Built and How it Changed the City Forever by Christian Wolmar
  • The Moving Metropolis — A History of London’s Transport since1800 by David Lawrence
  • London by Tube: A History of Underground Station Names by David Revill
    London Underground: Architecture, Design and History by David Long
  • theguardian