Нещодавно у мережі був запущений перший у світі онлайн-музей прийняття, який розповідає історії взаємин ЛГБТ+ людей із їхніми батьками. Відкритий гей Дмитро Калінін (20 років) і його мати Анжела Калініна (53 роки) розповіли «Про|стору» про участь у проєкті, камінг-аут і досвід публічності.

Як створювався Музей Прийняття

Дмитро: На спільному брифінгу організацій-учасниць ми виділили для себе два моменти: знайти доступний для багатьох людей формат і донести коректний меседж. Ми розуміли: коли матері намагаються знайти якусь інформацію про ЛГБТ-спільноту в інтернеті й умовно вводять запит «Мій син гей», у пошуковику з’являються посилання на сайти з некоректною і часто агресивною інформацією. Тому головною метою було створення ресурсу, завдяки якому матері зможуть відчути досвід інших батьків, які прийняли своїх дітей.

Від зародження ідеї до її реалізації минув рік. Найскладніше було знайти героїв і героїнь. Мало хто погоджувався на участь у такому масштабному публічному проєкті. Планувалося, що це буде три історії: мати гея, мати трансгендерного хлопця і мати лесбійки. Але маму лесбійки нам не вдалося знайти, тому запис третього досвіду відклали на майбутнє.

Нам було важливо охопити велику аудиторію, бути почутими і побаченими. Тому ми запустили рекламу в гуглі та ютубі, поширювали в медіа і розповідали на сторінках організацій-учасниць.

Про участь у проєкті

Дмитро: Підготовки до зйомок як такої не було, ніхто не писав сценарію. Єдине —  попередньо ми передавали свої фотографії організаторам, розповідали історію камінг-ауту, як ми до цього прийшли. А потім усе це повторили на камеру. Зйомки тривали приблизно 5 годин, а результатом стало коротеньке відео на півтори хвилини. Найскладніше було в емоційному плані — ми багато плакали. Опановувати емоції нам допомагав психолог.

Анжела: Участь у проєкті — це крик душі. Хочеться, щоби крізь призму мого досвіду інші батьки зрозуміли, що наші діти нормальні. Сексуальна орієнтація — це більше, ніж секс. Це про ті самі почуття, любов, пристрасть і взаємоповагу. Таких дітей приходить у цей світ від 3 до 10%, а гомосексуальна та гетеросексуальна орієнтація закладається під час 8-10 тижнів вагітності мами. У цьому немає провини ні батьків, ні дітей.

Шлях від камінг-ауту до прийняття

Анжела: Коли випадково дізналася, що мій син — гей, здалося, що на мене впало небо. Я не знала, куди бігти, що робити, за що хапатися. Потім прийшло відчуття провини, біль. Думала, що зробила щось не так, що це за мої та пращурів гріхи.

Дмитро: Перед тим, як робити камінг-аут, я намагався дізнатися, як мама реагує на ЛГБТ-спільноту. Якось ми обговорювали учасників Євробачення та гомосексуальну орієнтацію декого з них. Реакція та слова, які я почув, мені не сподобалися, але я зрозумів, що сильної агресії у неї немає, і наважився зізнатися.

Анжела: Я пройшла довгий шлях від манії вилікувати свою дитину до повного прийняття. Син давав мені читати різну літературу, показував фільми. Один із них, «Молитва за Боббі», справив на мене дуже сильне враження. Але найбільш вагомим фактором стала поїздка на зустріч організації «Терго» в Києві. Там я вперше змогла відкрито говорити про орієнтацію свого сина та знайти відповіді на всі питання. Розумієте, найбільше я боялася за його безпеку, соціалізацію в суспільстві. Мені було страшно, що у мого сина не буде через це нормальної роботи та друзів.Реакція на виклики

Дмитро: Публічний камінг-аут я вирішив зробити у 17 років. Дав інтерв’ю про те, що я відкритий гей, одному запорізькому медіа. Тоді мої знайомі, які не знали про мою орієнтацію, і мій батько дізналися правду. Згодом ми з мамою вийшли на Марш рівності у Києві. До нас підійшли журналісти та запитали, чому ми тут і що відстоюємо. Ми спокійно розповіли свою історію, а потім виявилося, що нас показали у вечірньому тижневому ТСН-випуску.

Анжела: Після аутингу, який я сама собі зробила на Марші рівності, я відчула на собі, через що проходить мій син. Усі наші сусіди, колеги по роботі та знайомі дізналися про нашу участь у прайді й орієнтацію мого сина. Перехожі почали тикати пальцем, насміхатися і розглядати мене як якусь тваринку. Це було дуже неприємно та психологічно важко.

Найближчі люди та друзі не відвернулися від нас, а тим, хто виявляв нерозуміння, я пояснювала, що в гомосексуальності немає нічого поганого. І насправді вся гомофобія закінчується на кухні за чашкою чаю. А коли людина бере кийок і йде бити невинних дітей — це вже злочин на грунті ненависті.

Зараз мені пишуть діти з різних регіонів України зі словами вдячності та любові. Але також мені розповідають про страхи, гомофобних батьків і мрії, щоб їх так само приймали, як я свого сина. Тоді розумію, що роботи є ще багато, і те, що я роблю потрібне.

Поради батькам і дітям

Дмитро: Раніше радив своїм друзям робити камінг-аути, бо це важливо. Але траплялися історії, коли мої знайомі після зізнання потерпали від насильства, або їх виганяли з дому. Тому зараз я не раджу ЛГБТ+ дітям робити камінг-аут, якщо вони відчувають агресію від рідних. Краще сказати про свою сексуальну орієнтацію, коли ти більш незалежний і почуваєшся у безпеці.

Анжела: Спочатку батьки відчувають шок і проходять всі стадії прийняття. Цей процес можна пришвидшити, якщо знайти кваліфікованого спеціаліста й озброїтися коректними знаннями. Важливо відкинути почуття провини, перестати себе жаліти, боятися, переживати через думку оточення, задавати собі дурні питання: «За що мені це? Чому це трапилося зі мною?». А про своє психологічне здоров’я дбати не за рахунок власних дітей.
Якщо дитина зробила цей крок, то це означає, що вона довіряє вам і любить вас. Коли від дитини відвертається суспільство, їй важливо відчувати підтримку найрідніших.

Зараз стосунки із сином налагодилися, ми дуже підтримуємо один одного. Я виходжу на Марші рівності, беру участь у флешмобах і акціях, тому що пишаюся своєю дитиною. Якось я вийшла на прайд із плакатом у формі серця, де одна половина була розмальована в кольори прапора України, а інша — веселкова з написом «Я пишаюся своїм сином». Фотографія з цим плакатом здійняла бурю коментарів у соцмережах, люди писали: «Чим вона пишається?». Але я хочу сказати: мені є чим пишатися. Я виховала чудову сильну особистість, яка не боїться бути собою!

Текст: Лілія Галка