Кожне місто має характер – і безліч родзинок: унікальних  районів, вулиць та проспектів. Виявляється, урбаністи класифікують їх за величиною, мов стаканчик кави – велике, середнє чи маленьке. Але проблеми крізь схожі: транспорт, облаштування скверів, громадських просторів, велодоріжок, тощо. Хто цим займається, та чим відрізняється реалізація проектів у маленьких містах? Переповідаємо, що обговорювали на ІІ Українському урбаністичному форумі в Запоріжжі. 

Хто цим займається?

Існують три групи людей, які можуть вирішувати проблеми благоустрою в місті: це бізнес, місцева адміністрація та активісти із урбаністами. У багатьох містах люди самі ініціюють проекти, звертаються до влади або беруть участь у різних грантових проектах.

Приміром, у Запоріжжі завод «Запоріжсталь» щороку проводить конкурс місцевих проектів «Ми – це місто», де переможці отримують грантові кошти. Проте більшість проектів нежиттєздатні – грошей вистачає лише на ініціацію, але не на підтримку подальшого існування. Наприклад, книжковий дворик біля Бібліотеки юного читача. Там встановили гарні лавочки з літерами, створили поличку для буккросінгу, гравієм присипали доріжки, навіть збудували невелику дерев’яну сцену для літературних читань. Проте минуло кілька років, лавки просять свіжої фарби, а територія – смітничків та прибирання.  

У Києві є кілька урбаністичних організацій. Найвідоміша – Urban Curators. Вони виконують на замовлення комерційні проекти, але займаються дослідженнями та подають свої ідеї на грантові конкурси заради благоустрою міст по всій Україні.

А є унікальний кейс – платформа  «Тепле Місто» у Івано-Франківську. У ній задіяні три основні ланки: адміністрація, громадянське суспільство та бізнес. Вони реалізували ревіталізацію заводу «Промприлад», створили радіо, проводять фестиваль «Сеанс міського сканування», тощо.  Місто здається насправді дуже теплим, дружнім та комфортним для життя.

Спільне у малих містах

Проблеми та виклики у (не)великих містах

Поліна Вєтрова, екс-архітекторка Гадяцької міської ради, засновниця організації «Гадяч дружній», розказала, що молодь їде у більші міста, бо шукає пригод, вражень та експериментів. А ще – досвіду та реалізацій своїх амбіцій. Хоча насправді маленькі міста дають можливість самореалізації для молодих спеціалістів різних професій.

«Теплий контакт – це найважливіше, що визначає комфортність у малих містах, – додала Поліна Вєтрова. – Це стосується допомоги у спільних проектах або створенні нових просторів. Ще одна риса маленьких міст: до чиновників можна йти без запису та попередніх домовленостей. І знайти спільне вирішення вашого питання.

Коли мені запропонували стати архітекторкою свого маленького міста, і я погодилась… Найголовніший урок, який я винесла – що проекти не робляться одразу. Коли за місяць не виникає новий парк, треба розуміти, що проект від ідеї до реалізації проходить тяжкий шлях. Написання, пошук джерел фінансування, виробництво або замовлення елементів,  тільки тоді – втілення тут і зараз».

Виклики в малих містах

Проблеми та виклики у (не)великих містах

Маленькі міста мають той самий набір проблем та запитів, але меншого масштабу. Інколи містяни не ініціюють зміни, і доволі скептично ставляться до «прибульців» — урбаністів з великих міст. Вони можуть мати негативний досвід роботи з місцевою владою або певних спекуляцій з їхнього боку. Наприклад, коли будують дитячі майданчики, ремонтують дахи та дороги напередодні виборів.

Анастасія Парафенюк, координаторка проекту «Код міста», разом з командою дослідила шість східно-українських міст та реалізувала там урбан-проекти. Вона виділила п’ять основних викликів у маленьких містах.

Комунікації – вибудовувати містки розуміння між місцевими на конкретних прикладах, а не абстрактних. Тобто не «ми покращимо місто», а «ми зробимо міський простір, культурну подію та дослідимо це». Бо часто ані люди, ані місцева влада не розуміють, чого від них хочуть або нащо їм це потрібно.

Час – це доволі лімітований ресурс, тому під час планування реалізації міського проекту, розраховуйте свої сили.

Досвід або його відсутність – якщо задумаєте будувати щось масштабне, круте та складне – проконсультуйтеся з людьми, які мають у цьому досвід та ретельно заповнюйте усі документи. Наприклад, під час реалізації проекту в Лисичанську, де ми в закинутому кінотеатрі зробили майданчик для тренувань трюків на велосипедах, скейтах, самокатах, тощо. Тобто підлогу залили бетоном, який потріскався в перший же день, фігури мали погані стики і виявились травмонебезпечними… Але ми переробили це як треба.

Місцеві реакції – простори можуть ломати, розворовувати, обписувати, навіть частково спалювати. Це – місцева реакція, і право містян вирішувати, як їм краще.

Обмежені ресурси  = необмежені мрії!

Записала Вікторія Андрєєва