Sustainable community іноді перекладають як «стале сусідство», але я обираю варіант «сталі околиці». Бо мова як раз не про сусідів, з якими ви колись пускали літачки, а зараз по черзі сидите з онуками. Сталі околиці – це окрема модель розвитку міст, за якою, як вважають деякі експерти – майбутнє.
Виникнення
Фактично, ідею сталих околиць вже висловив Антуан де Сент-Екзюпері вустами Маленького Принца: «Прокинувся вранці – прибери свою планету». Інтуїтивно до неї доходили екопоселення та комуни хіпі задовго до того, як ООН оголосила про Концепцію сталого розвитку. Проте сталі околиці – це не обов’язково (і не лише!) дауншифтінг. Проект сталої громади допускає і заохочує використання високих технологій та підвищення комфорту мешканців. Єдине обмеження, яке ним накладається – відповідальне ставлення до стратегії розвитку та навколишнього середовища.
Офіційно ж словосполучення «sustainable community» вперше з’явилося у 2003 році, у економічному плані лорда Джона Прескотта, віце-прем’єра Великобританії [1]. До роздумів над цим поняттям його спонукали типові для багатьох країн проблеми: критична нестача житла у мегаполісах, цілі занедбані містечка у провінції, екологічне забруднення. Попередні стратегії розвитку заходили в крутий «штопор»: малі міста занепадали все далі, а в великих, через надмірний наплив переселенців, умови ставали все гіршими. У передмові до свого плану лорд Прескотт визнав, що останні 30 років Великобританія ішла кудись не туди у сенсі урбаністики – і запропонував метод виходу із цієї ситуації.
Ознаки
Sustainable community за Прескоттом включає в себе кілька основних пунктів:
- будівництво житла з думкою про майбутніх мешканців, а не економічну вигоду його продажу;
- включення до зони відповідальності не лише самих будинків, а й просторів навколо них;
- об’єднання того, що всередині будинків і того, що зовні, єдиною концепцією місця для комфортного життя.
Власне, яку би стратегію розвитку не обрала громада, якщо вона хоче бути сталою – на цьому вона і ґрунтуватиметься. Останнім часом, «сталі околиці» стали синонімом «екопоселення» чи «зеленого міста». Проте, як уже згадувалося, екологічність зовсім не означає відсутності сучасних технологій – адже зараз користуватися досягненнями прогресу, не завдаючи шкоди довкіллю, стало простіше.
До визначених Прескоттом ознак згодом додалася іще одна – навчання відповідальності та екологічній свідомості. У багатьох громадах сталі околиці починають будуватися ще у школах та дитсадочках, де дітей навчають економити природні ресурси, дбайливо ставитися до довкілля, сортувати сміття тощо.
Глобальні ініціативи на кшталт створення нових публічних місць, оптимізації маршрутів чи переходу на зелену енергію багато де вже не займають провідне місце. Ритм перетворень задають малі громадські ініціативи в рамках кварталу чи району. Хтось проводить інспекцію пандусів та велодоріжок, хтось починає сортувати і переробляти новий вид сміття, а хтось перетворює пустир на місце відпочинку. Найдивовижніше в цих проектах те, що вони не потребують величезного ресурсу та задіяння адміністративної машини. Люди просто приймають як факт, що те, що вони бачать з вікон своїх будинків, чи на шляху до роботи – це також їх середовище, і їх відповідальність. Тоді бажання прибрати парк відчувається таким само природним, як бажання прибратися у власній вітальні.
Також відповідальність громади творить ще одне диво – менші соціальні групи починають бути видимими. Беручи на себе відповідальність, вони не чекають, поки уряд їх помітить і зробить їм добре – а самі формують оптимальний тип середовища для себе. Це прекрасно, тому що вони, очевидно, є найкомпетентнішими експертами у питанні своїх власних потреб. Адміністрація ж виступає у ролі інвестора в проекти та арбітра, який допомагає досягти компромісу, наприклад поділивши територію між дитячим майданчиком, зоною для тварин та підлітковим публічним простором.
Де існує?
Варіанти сталого сусідства настільки різноманітні, що іноді сказати, що те чи інше місто є сталим можна лише з його декларації. Проте, ми спробуємо хоч трохи їх класифікувати, ідучи від меншого до більшого.
Екопоселення:
Незважаючи на дивну назву, містечко Dancing Rabbit, або Кролик, що танцює – це поселення, що поставило собі за мету стати цілком незалежним від зовнішніх джерел енергії та нешкідливим для природи. Поки що містечко лише розвивається, проте, якщо вірити їхньому сайту [2], вони збираються досягти рівня населення в кілька тисяч людей.
Екопоселення Лос Анджелеса
Якщо спокій сільської місцевості не для вас – можна спробувати пожити в екопоселенні посеред мегаполісу, та ще й одного з найбільш забруднених. Los Angeles Ecovillage [3] – це спільнота з п’ятисот людей, які намагаються показати, що навіть в умовах міста можна створити функціонуючу громаду, що сама забезпечуватиме свої базові потреби у їжі, енергії та переробленні відходів.
Вертикальний ліс Нанкіна
Nanjin Vertical Forest [4] – ще більш урбанізований варіант сталого сусідства, спроектований італійським архітектором Стефано Боері. Цей хмарочос виглядає геть буденно з точки зору функціональності – там є офіси, торгові, розважальні центри, та навіть басейн. Проте зовні – це прихисток для справжнього лісу: від дерев до невеличких кущиків і трави. Архітектори хочуть перенести у вертикальний ліс усе місцеве біорізноманіття, створивши будівлю, яка поглинатиме шкідливі викиди та генеруватиме кисень. У разі успішних експериментів, у Китаї планують будувати цілі «зелені міста», де кожен дім буде вносити свій вклад у відновлення атмосфери та біосфери.
Сталі міста
Зі сталими містами все вже не так однозначно. Якщо невелике поселення чи одна будівля можуть вирішувати локальну задачу – то перетворити ціле місто на сталі околиці набагато складніше завдання. Ось назви деяких дуже сміливих міст, які спробували це зробити.
Сіетл, Вашингтон
Перше, що зробили у Сіетлі – визнали місто «системою у системі», виокремивши суто міські проблеми і задачі, що можна вирішити своїми силами. Так було створено, наприклад, Seattle Comprehensive Plan – проект, що спрямований на зміну карти дорожнього руху через створення локальних осередків офісів, робочих місць та культурних центрів на околицях міста.
Таким чином у Сіетлі сподіваються системно вирішити водночас проблему депресивних районів, постійних заторів та викидів в атмосферу, що ці затори спричиняють. Іншим цікавим проектом у Сіетлі стала боротьба з викидами тепла. Разом із компанією Boeing, уряд міста домовився спрямовувати теплову енергію від каналізаційних споруд на обігрів будівель аеропорту – зекономивши гроші, паливо, і отримавши додатковий бюджет.
Любляна, Словенія
Мало хто знає, що у 2016 Любляну було визнано зеленою столицею Європи. Столиця Словенії взимку на 70% опалюється екологічними методами, а воду, яка тече з кранів, можна пити без попередньої обробки. Встановлені на вулицях питні фонтанчики зменшили використання пластикових пляшок в кілька разів.Вирішивши внутрішні проблеми, Любляна почала вирішувати світові. Так, проект Bee Path, або Шлях бджіл, започаткований у Словенії, рятує від вимирання цих надзвичайно цінних комах. Вулики у Любляні – таке ж звичайне явище, як годівнички чи будиночки для пташок у наших містах. Місто навчає усіх охочих тримати бджіл, допомагає їм з вуликами і роями – а також привчає жителів міста до безпечної поведінки з бджолами і сусідства з новими мешканцями.
Уарзазат, Марокко
Незважаючи на всю упередженість ставлення до Африки, саме африканські міста зараз виступають флагманами використання зеленої енергії. Так, у Уарзазаті розташована найбільша сонячна електростанція в світі, що (разом із вітряними електростанціями) покриватиме більше ніж 40% потреб мільйонного мегаполісу.Уарзазат пішов шляхом здешевлення технологій: майже безкоштовна енергія дозволяє місту розвиватися набагато швидше та забезпечувати значно вищий рівень життя для свого населення, аніж у його більш консервативних в плані енергії сусідів.
…і більше
Чим більший масштаб береться – тим складнішими стають задачі і серйознішими виклики. Так, деякі штати Америки, наприклад, Меріленд, проголосили своєю парадигмою сталі околиці у межах своїх кордонів. Проте справи у них просуваються дуже повільно. До речі, в Англії, що намагалася йти за планом лорда Прескотта – також [5]. Практика показує, що побудова сталих околиць дуже погано масштабується навіть до розміру області. Тому зараз світова спільнота зосереджується на розвитку менших громад, щоби потім скласти з них – як з мозаїки – сталі околиці розміром з планету.
Текст: Дар’я Цепкова
[1] Sustainable Communities: Building for the Future. Lord John Prescott.
[2] Dancing Rabbit
[5] What is a Sustainable Community? Jessica Aldred. The Guardian
