У західній культурі символ 2020 року сотні років вважався породженням диявола, синонімом обману, жадібності, зради. Але за останні століття «імідж» щура змінився: додалися корисні та навіть… милі акценти.

У європейському фольклорі щур практично не зустрічається. В авторській літературі йому за рідким виключенням (наприклад, у байках Жана де Лафонтена) відведена негативна роль хапуги, розбійника, носія смерті.

Щур міський і Щур польовий. Ілюстрації до байок Жана де Лафонтена. Жан Іньяс Ізидор (Жерар) Гранвіль. Гравюра, 1840, 23.5 × 28.5 см

Зрешту, згадаймо останні рядки «Чуми» Альбера Камю: «…мікроб чуми ніколи не вмирає, ніколи не зникає, (…) і що, можливо, прийде на горе і в повчання людям такий день, коли чума розбудить пацюків і відправить їх здихати на вулиці щасливого міста».

Зрозуміло, що «Чума» — не єдиний твір, де згадані ці тварини. «Подвиг, Муза, оспівай, великодосвідченого щура», — цими словами починається книга «Цукровий очерет» британського письменника Джеймса Грейнджера, а також розповідь Джеймса Босвелла «Життєпис Джонсона». Поему Йоганна Вольфганга Гете «Der Rattenfanger» (Щуролов) поклали на музику Франц Шуберт, Даніель Вольф, Шарль Гуно і Гектор Берліоз. Щури виступають в якості персонажів в опері Сергія Прокоф’єва «Любов до трьох апельсинів» і творах данського композитора Куманса, який писав музику до байок Лафонтена. Вільям Шекспір згадував щурів щонайменше сім разів, зокрема в таких п’єсах, як «Гамлет» і «Король Лір». Гігантських щурів описують Джонатан Свіфт («Подорож Гуллівера»), Артур Конан Дойл (гігантські щури Суматри) і Герберт Веллс («Їжа богів»).

Читати ще: Образ щура у східній культурі

За допомогою щурів автори психологічних трилерів посилюють відчуття жаху. Без них не обійшлися ні Едгар Алан По, ні Джордж Орвелл («1984»), ні Вільям Фолкнер («Грабіжник»), ні Говард Лавкрафт. Від них не відстають і Сельма Лагерлеф, авторка «Дивовижних пригод Нільса», і Франц Кафка з незакінченою розповіддю «Нора». Щурам і щуроловам присвятив чималу кількість своїх офортів Рембрандт, а згодом за його прикладом і Корнеліус Вішер, Пітер де Блот і Ян Стін. Малював щурів і Вінсент Ван Гог.

Вінсент Ван Гог, «Два щури»

Крім байок Лафонтена, найвідомішим літературним твором, що зображує щурів із відвертою симпатією, вважають роман Кеннета Грема «Вітер у верболозі», де бурий водяний і чорний корабельний щури представлені добродушними трударями. Звідки така «однобокість» в оцінках? І чому щура немає у європейському фольклорі?

Полювання на ворогів

До Європи чорні щури потрапили на кораблях хрестоносців, які повернулися з походів до Святої Землі. Вони дуже швидко розмножилися в брудних середньовічних містах і, як тривалий час вважали вчені, розносили бубонну чуму. Однак пізніше дослідники переклали це звинувачення на бліх.

Нахабні, кмітливі, здатні завдати непоправної шкоди господарству щури явно не викликали у людей симпатії, зате породжували забобонні страхи. Їх навіть почали використовувати в окультизмі та ворожіннях.

Оскільки котячі «бісівські кодла» були практично винищені, і з пацюками було нікому боротися, то виникла нова професія щуролова. Народний поголос наділяв щуроловів магічними здібностями, без яких вони би не змогли протистояти щурам. Вважалося, що справжній фахівець, посвячений в таємниці ремесла, здатний змусити щурів піти з міста. Представники цієї середньовічної гільдії залишили слід в літературі у вигляді однієї з найзловісніших фігур європейської міфології та фольклору — щуролова з міста Гамельн, володаря чарівної дудочки.

Завдяки поемі Роберта Браунінга ця історія стала відома читачам усього світу. Легенда, нібито заснована на реальних фактах, розповідає про те, як в 1284 році жителі німецького міста Гамельна, що страждали від нашестя щурів, уклали угоду з чужинцем на прізвисько Строкатий Дудар (його прозвали так через двоколірний костюм). Він заманив шкідників звуками чарівної дудочки до річки Везер, де вони і втопилися. Однак городяни відмовилися виплатити йому обіцяну тисячу гульденів, і тоді за рік, у день Святого Іоанна, Дудар повернувся до Гамельна і повів місцевих дітей на гору Коппельберг, де вони назавжди зникли в печері. Оригінальна версія легенди не надто відома. Уперше англійською її виклав Річард Версіган у праці «Реституція Розуму» (1634).

Листівка «Привіт із Гамельна»

На початку XVII століття до складу Королівської палати при дворі короля Англії Якова I входили представники різних професій, серед яких був і придворний щуролов (rat catcher). Але у Середньовіччі такі мисливці були затребувані не лише у палацах; вони мандрували від міста до міста, вихваляючися своїми пастками та отрутами. Якщо щуролову вдавалося справити враження на змучених городян, то укладалися договори з окремими господарями будинків і крамниць. Але, незважаючи на старання щуроловів, розмноження гризунів у містах і справді було схоже на навалу.

Щуролов демонструє городянам нову пастку для гризунів. Малюнок початку XVII століття

Рукопис 1430 року «Книга про диво» містить сцени обрядів і заклинань для вигнання пацюків. Деякі заклинателі, наче Гамельнський щуролов, виманювали їх за допомогою музики, інші читали молитви. Владу цих людей над щурами пояснювали не інакше як впливом диявола. Тому інквізитори за будь-якої нагоди розправлялися з щуроловами, сприяючи таким чином вимиранню своєї пастви від голоду та інфекційних хвороб.

Але не люди перемогли чорних щурів і змусили відступити чуму. Їх здолав інший вид — сірі, так звані «пасюки», родом із Китаю. У 1720-х роках там стався неймовірно руйнівний землетрус. Міграцію щурів, які намагалися врятуватися від стихійного лиха, не могла зупинити жодна перешкода. Тисячі потонули у Волзі, однак ті, що зуміли дістатися до берега, рушили на «завоювання» Європи.

Цю версію висунув Петро Паллас на основі свідчень про те, як у 1727 році полчища сірих щурів переправлялися через Волгу в районі Астрахані. Ця версія довго не спростовувалася, хоча ще в книзі 1550 року авторства видатного зоолога середньовіччя, а потім у книзі англійця Джонсона, виданій на сто років пізніше, є зображення сірих щурів і вказівки на те, що їх бачили в Європі.

Альфред Брем на підставі зібраних ним даних наводить іншу хронологію розселення щурів по Європі. У 1732 році вони були привезені з Індії в Англію, в 1750 році з’явилися в Пруссії. В 1759-му їх виявили у Франції, в 1780-му вони розселилися по всій Німеччині і лише в 1809 році з’явилися в Данії та Швейцарії, а звідти потрапили до Норвегії.

Щури — «сімейні» тварини. Їхні спільноти можуть бути гігантськими. Усередині своєї сім’ї вони неймовірно терплячі та лояльні, особливо до молодняка, здатні до координованих «колективних» дій. Але відносно представників інших видів і навіть інших сімей щури поводяться надзвичайно агресивно. Потрапивши в Європу, сірі щури вступили у війну з місцевими видами та перемогли. Чорні щури були майже повністю витіснені з Європи і сьогодні є рідкісними.

Люди навряд чи могли вважати заміну одних щурів на інших великим щастям. Чума пішла на спад, та боротьба з пацюками від цього не втратила своєї актуальності. Сірі пацюки, ще розумніші й агресивніші за попередників, виявилися серйозними противниками.

Вони швидко навчаються розпізнавати пастки й отрути, причому здатні передавати індивідуальний досвід своєму оточенню. До деяких отрут щури з часом виробляють імунітет. Вражає всеїдність щурів та їхня здатність виживати в екстремальних умовах (наприклад, у холоді чи при високих дозах радіації). Сьогодні поголів’я щурів на планеті приблизно дорівнює чисельності людей.

Друзі та помічники

У сучасному світі ставлення до щурів дещо змінилося. Тепер ці тварини викликають не тільки страх і огиду. Польський зоолог Мирослав Гущ називав їх «інтелектуалами тваринного світу». Американський психолог Беррес Фредерік Скіннер використовував гризунів для своїх лабораторних дослідів. Він констатував, що в деяких ситуаціях щурами рухає не стільки необхідність добувати їжу, скільки справжня цікавість. Вони готові піддаватися ударам струму, аби дістатися до нового, привабливого для них об’єкта. Іншими словами, пацюки наділені  високим рівнем «дослідницької поведінки».

Що тільки не роблять з пацюками заради наукового прогресу: прищеплюють ракові клітини для пошуку лікування, «відключають» гени (або додають зайві) для вивчення неврологічних відхилень, перевіряють ефективність і безпечність ліків і косметики тощо. Можна сказати, що вони зробили значний внесок у науку. На честь їхнього непомітного подвигу в 2013 році в Новосибірському Академмістечку встановили пам’ятник лабораторному гризуну на знак вдячності від усього людства.

Поодинокі випадки декоративного щуроводства з’явилися ще в кінці XVI століття.  Переломний момент в історії одомашнення щурів настав у Англії у ХІХ столітті. Через те, що щурів стало занадто багато, люди придумали «розвагу» — ловити диких щурів і випускати проти тер’єрів. Щурів-альбіносів не випускали битися, а показували на ярмарках, циркових виставах, виставках. Далі їх починають приручати, дресирувати та навчати трюкам, щоби підвищити глядацький інтерес. Діти були у захваті від розумних гризунів, що виконували нескладні номери, та хотіли мати таку ж домашню тваринку. Із часом популярність гризунів як домашніх улюбленців тільки зростала.

Усе частіше щури стають вони героями кінематографу. Це вже не жахи, як колись, а милі сімейні фільми. Наприклад, «Рататуй» — весела і добра історія про пригоди тямущого щурика Ремі, який мріяв стати шеф-кухарем. Під час роботи над мультфільмом аніматори навіть встановили у студії велику клітку із щурами, щоби спостерігати за їхньою поведінкою. А Петтон Освальд, який озвучував Ремі, розповідав журналістам, що ходив до зоомагазину для натхнення та годинами спостерігав за тваринками.

До речі, після виходу мультфільму люди стали частіше заводити собі щурів як домашніх улюбленців. Зокрема, видання The Telegraph повідомляло, що у Франції продажі гризунів зросли на 40%.

Рататуй

Сьогодні вже нікого не шокує сусідство щурів і людей. Стереотип про те, що ця тваринка є страшною і огидною, поступово поступається місцем симпатії. Проводяться виставки декоративних щурів, відкриваються клуби любителів цих тваринок, у зоомагазинах є все необхідне для догляду за домашніми улюбленцями цього виду. А ще у них вже є власне свято — 4 квітня відзначають Міжнародний день щурів!

Текст: Наталія Марків-Буковська